Ухвала

від 11.11.2014 по справі 826/4003/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2014 року м. Київ К/800/40809/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт Фіш» до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови та зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ТОВ «Горизонт Фіш» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України (Митниця) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішень про визначення митної вартості, визнання неправомірними дій та стягнення коштів.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (риба свіжоморожена хек) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили скасувати рішення Митниці від 7 березня 2014 року № 100270004/2014/000044/2 та картку відмови у митному оформленні від 7 березня 2014 року № 100270004/2014/50048, визнавши протиправними дії Митниці щодо їх винесення. Також просили стягнути надмірно сплачену до бюджету суму ПДВ в розмірі 43 939,82 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року, позов задоволено частково. Оскаржувані рішення про визначення митної вартості та картка відмови у митному оформленні скасовані, а дії Митниці щодо їх винесення визнанні протиправними. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з Aqualine Seafoods Ltd (Канада) на умовах поставки CFR у березні 2014 року позивачем ввезено на митну територію України партію свіжомороженої морської риби - хек. Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 41613,41 долара США.

На підтвердження заявленої вартості, окрім митної декларації, Товариство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковими угодами; інвойси; банківські платіжні документи; коносамент; документ про вартість страхування; прейскуранти постачальника товару; висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» про вартість товару; пакувальний лист; договір складського зберігання; ветеринарні свідоцтва; міжнародний ветеринарний сертифікат; зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу, подання якого не вимагається; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного та фітосанітарного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару і транспортних засобів; сертифікат походження товару; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи; декларацію виробника; підтвердження законності вилучення водних біоресурсів; сертифікат походження товару; якісне посвідчення; сертифікат відповідності.

Також встановлено, що Митницею проводились консультації з декларантом щодо обрання методу визначення митної вартості та пропонувалось надати додаткові документи на підтвердження заявленої вартості. Частина таких документів подана позивачем та перелічена вище, а від подання договорів з третіми особами, а також платіжних документів щодо розрахунків по таким договорам позивач відмовився, оскільки відповідні документи відсутні.

Митницею відмовлено у прийнятті декларації та винесено рішення про коригування митної вартості від 7 березня 2014 року № 100270004/2014/000044/2 за шостим (резервним) методом, а також видана картка відмови у митному оформленні від 7 березня 2014 року № 100270004/2014/50048. Митна вартість визначена на рівні 65 016 доларів США.

Митниця обґрунтувала своє рішення тим, що у поданих декларантом документах містяться розбіжності, проте не вказала які саме.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що сумнів митного органу у задекларованій вартості є необґрунтованим, а подані позивачем документи підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

Виходячи зі змісту частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом касаційного перегляду у цій справі є правильність висновків судів в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З матеріалів справи вбачається, що у оскаржуваному рішенні підставою для сумніву у задекларованій вартості Митницею зазначено розбіжності у поданих документах, проте не вказано які саме. Також у рішенні відсутні посилання на відомості, використані для коригування митної вартості.

Викладені обставини самі по собі є підставою стверджувати про невідповідність оскаржуваного рішення вимозі обґрунтованості, яка передбачена Кодексом адміністративного судочинства України для рішення суб'єкта владних повноважень.

Крім того, викладене є порушенням пункту 5 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, за правилами якого базис і методи визначення вартості товарів, які підпадають під обкладання митом чи іншими зборами або імпортні чи експортні обмеження, основані на вартості товару чи регульовані будь-яким способом на основі вартості, повинні бути стабільними і оприлюдненими достатньою мірою для того, щоб надати можливість комерсантам з достатньою впевненістю оцінити вартість товарів для митних цілей.

У запереченнях на позов відповідач надав пояснення, про які суперечності у поданих декларантом документах йдеться. Зокрема вказав, що в платіжних дорученнях про перерахунок коштів за поставлений товар є посилання на проформу - інвойс, який митному органу не надавався.

Вказане твердження вбачається необґрунтованим, оскільки Митниці надавався інвойс на партію товару. Крім того, проформа-інвойс міститься в матеріалах справи та є ідентичною змісту інвойсу, що випливає з суті проформи як попереднього інвойсу.

Колегія суддів звертає увагу, що подання проформи - інвойсу не є обов'язковим при митному оформленні, а Митницею не вимагалось її подання. За таких обставин посилання на відсутність цього документу у запереченнях на позов вбачається надуманою підставою для відмови у митному оформленні.

За відсутності посилань на інші обставини, які могли викликати сумнів у задекларованій вартості, та подання позивачем усіх підтверджуючих документів, в тому числі банківських документів про повну оплату товару, дії Митниці свідчать про формальний підхід до перевірки правильності визначення митної вартості.

Також колегія суддів звертає увагу на невідповідність тверджень митного органу фактичним обставинам справи, зокрема поданим самим же відповідачем документам.

Так, Митницею зазначалось про відсутність інформації про ціну на аналогічні або ідентичні товари. Тому здійснивши коригування вартості, відповідач збільшив ціну товару з 1,65 до 2,58 долара США за кілограм, використавши резервний метод.

Між тим, у роздруківці з ЄАІС ДМСУ, поданій Митницею, міститься інформація про митне оформлення ідентичного товару цього ж виробника за тими ж умовами поставки за ціною 1,65 долара США за кілограм (декларація від 20 лютого 2014 року № 100270000/2014827631).

З викладеного вбачається, що рішення про коригування митної вартості є незаконним, а висновки судів про часткове задоволення позову доводами касаційної скарги не спростовуються.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов