Постанова

від 16.10.2014 по справі 820/13823/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 жовтня 2014 р. № 820/13823/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Самігулліної К.В.

за участю:

представника позивача - Філатової В.К.,

представника відповідача - Полухіна А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Селянського (Фермерського) Господарства Міняйленка Василя Врежовича до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання дій неправомірними та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Селянське (Фермерське) Господарство Міняйленка Василя Врежовича, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати пункти 6, 8, 14, 15 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 17.04.2014 року №06-22-100, винесеного відносно СФГ Міняйленка В.В.;

- визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції у Харківській області зі складання її посадовими особами претензії № 110 від 04 червня 2014 р. та розрахунків суми збитку, заподіяного державі внаслідок самовільного користування надрами (підземні води) від 04.06.2014 р., на загальну суму 675219,16 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 31.03.2014 р. по 11.04.2014 р. на Сільськогосподарському (Фермерському) Господарстві Міняйленка Василя Врежовича провідним держінспектором з охорони навколишнього природного середовища Харківської області Гнідаш Н.В. було проведено планову перевірку дотримання СФГ Міняйленка В.В. вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено Акт №455/01-04/06-09 без дати. Позивач не погодився з висновками перевірки щодо виявлених порушень, у зв'язку з чим направив до Державної екологічної інспекції у Харківській області свої заперечення на акт №455/01-04/06-09. Однак, жодної відповіді та реакції на дані заперечення отримано не було, що, на думку останнього, є суттєвим порушенням Конституції України, Законів України "Про державну службу", "Про звернення громадян" та інших нормативно - правових актів. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем - Державною екологічною інспекцією в Харківській області, 17.04.2014 р. видано припис № 06-22-100, яким встановлено максимальний строк на його виконання - до 1 місяця з дня видачі припису, тобто до 17.07.2014р. Однак, припис був фактично отриманий 24.05.2014р. Розрахунок суми збитків та претензія № 110 складені 04.06.2014р., навіть до спливу строку на виконання умов припису, що також є порушенням норм чинного законодавства.

Позивач вважає, що Державною екологічною інспекцією у Харківській області безпідставно встановлені в приписі порушення природоохоронного законодавства та зобов'язано їх усунути в спірних пунктах, а саме: п.п. 6, 8, 14 та 15. Будь - яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено. Крім того, СФГ Міняйленко є суб'єктом малого підприємництва, і тому перевірка повинна була здійснена протягом п'яти робочих днів, але згідно акту вона проводилась більше ніж 10 робочих днів, що є порушенням порядку проведення перевірки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у позові, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач - Державна екологічна інспекція в Харківській області, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов (а.с. 66-69) відповідач вказав, що позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідач стверджує, що в період з 30.03-11.04.2014 р. цілком правомірно та об'єктивно проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства СФГ Міняйленка В.В., за результатами якої складений акт № 455/01-03/06-09. Згаданий акт цілком відповідає вимогам чинного законодавства. Висновки, викладені в акті перевірки про порушення господарством позивача вимог природоохоронного законодавства, також цілком об'єктивні та законні. Дані висновки слугували підставою для прийняття інспекцією припису від 17.04.2014 р. № 06-22-100, як то передбачено п. 4.22 та п. 4.24 Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 р. № 464 "Про порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2009р. за № 18/16034. За судженням відповідача, відсутні підстави для скасування припису від 17.04.2014 р. № 06-22-100, претензії № 110 від 04.06.2014р. та розрахунку збитків, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень на позов, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі й в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.09.2011 року № 429 затверджене "Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі".

Відповідно до вказаного вище Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог: законодавства про використання та охорону земель, законодавства про поводження з відходами, законодавства про охорону атмосферного повітря, законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів та інше.

Держаний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання під час здійснення ними господарської діяльності, Держекоінспекція здійснює на підставі Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" № 877 та наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 № 464 "Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.09.2009р. за № 18/16034

Статтею 1 Закону № 877 передбачено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Згідно ст. 5 Закону № 877, планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.

Процедура проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів, визначається Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства № 464.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що на підставі направлення на проведення перевірки від 28.03.2014 року № 455/01-03 та Наказу від 28.03.2014 року № 455/01-04, виданих Державною екологічною інспекцією у Харківській області (а.с. 81-82), головним спеціалістом відділу екологічного контролю земельних ресурсів - державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Харківської області Гнідаш Н.В. в період з 31.03.-04.04.14р. по 11.04.2014р. проведено планову перевірку СФГ Міняйленка В.В. дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Результати перевірки оформлені актом № 455/01-04/06-09 (а.с.83-87).

Суд відзначає, що СФГ Міняйленко В.В. є суб'єктом малого підприємництва, тобто згідно до Порядку № 464, перевірка повинна була здійснена протягом п'яти робочих днів, проте, як вбачається з акту перевірки, проводилась більше 10 робочих днів, що є порушенням з боку відповідача. Порядку № 464.

За висновками Інспекції, викладеними в згаданому вище акті перевірки, виявлено ряд порушень, допущених підприємством позивача вимог природоохоронного законодавства, зокрема: в акті перевірки зафіксовано, що СФГ Міняйленко В.В. здійснює самовільне зайняття земельної ділянки площею 6, 35 га, що розташована за адресою: с. Вовчанські Хутори, вул. Перемоги, 30, та земельної ділянки, що розташована за адресою: Харківська обл., Вовчанський р-н., с. Вовчанські Хутори, вул. Хлібороба, 18.

Дані висновки слугували підставою для заборони позивачу використання цих земельних ділянок у п. 6 та п. 8 Припису № 06-22-100 від 17.04.2014р. (а.с. 19-20).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а саме: п. 6 та п. 8 Припису, суд відзначає, що під час судового розгляду представником відповідача не надано обґрунтованих пояснень та доказів, на підставі яких перевіряючий дійшов таких висновків. Акт перевірки також не містить таких пояснень і доказів.

Разом з тим, факт розташування на згаданих вище земельних ділянках об'єктів права власності, що належать СФГ Міняйленку В.В., на які у останнього є належним чином оформлені правовстановлюючі документи, повністю спростовує викладене в акті перевірки та не може вважатись самовільним зайняттям земельної ділянки під нерухомими об'єктами відповідно до приписів ст. ст. 125 та 126 Земельного кодексу України.

Земельні ділянки були виділені СФГ Міняйленку В.В. у користування на встановлених законом підставах, про що свідчить рішення селищної ради (а.с. 40-45).

Фактично, спірними пунктами Припису № 06-22-100 від 17.04.2014р. (п.п. 6 та 8) зупинено позивачу здійснення господарської діяльності, що не може бути визнано судом правомірним.

Відповідно до норм Положення про державну екологічну інспекцію України, інспекція має право приймати рішення про обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що проводять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції. Однак, в цьому разі приймається окреме розпорядження про тимчасове обмеження чи зупинення діяльності підприємства.

В даному випадку такого рішення відповідачем не приймалося.

Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактично заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування (постійне, оренда, земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій) або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об'єкта, розташованого на земельній ділянці).

Під час судового розгляду підтвердився факт використання земельних ділянок позивачем на законних підставах, що спростовує висновки відповідача про самовільне зайняття земельної ділянки, а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню, оскільки п. 5 та п. 6 Припису № 06-22-100 від 17.04.2014р. обмежують права позивача у сфері його діяльності.

Позивач також не згоден з п. 14 та п. 15 Припису № 06-22-100 від 17.04.2014р., якими позивача зобов'язано отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на користування надрами (підземні води) та не допускати самовільне користування надрами (підземні води).

Вирішуючи спір в цій частині суд відзначає, за визначенням ст. 1 Водного кодексу України, забір води - це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них. Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Водоносний горизонт - однорідна пластова товща гірських порід, де постійно знаходяться води.

Згідно ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Судовим розглядом встановлено, що позивач здійснює діяльність по забору води з підземного джерела (артсвердловини) у середньому дебіт складає 0, 802 куб. на добу, на підставі дозволу на спеціальне водокористування Укр. № 6134 А/Хар., який видано Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області 17.12.2015р. на строк дії до 18.10.2015р. Позивач забирає та використовує воду з артезіанської свердловини для задоволення власних господарських та питних потреб. Отже, останній здійснює спеціальне водокористування відповідно до умов та в межах отриманого ним спеціального дозволу. Чинний Водний кодекс України не вимагає як обов'язкову умову для здійснення водокористувачем забору води з підземних джерел за наявності у нього також спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Стаття 14 Кодексу України про надра містить перелік видів користування надрами. Надра надаються у користування для: геологічного вивчення, у т.ч. дослідно - промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т.ч. споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно- оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.).

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються в порядку, визначеному ст. 16 Кодексу України про надра, - надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

За приписами ст. 21 цього Кодексу, надра у користуванні для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міським державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Частиною 1 статті 23 Кодексу визначено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько - побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько - питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м. на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

З аналізу наведених вище норм закону слід дійти висновку, що право користування надрами для їх промислової розробки виникає у користувача лише за одночасної наявності таких умов, як одержання ліцензії та одержання гірничого відводу, в той час як користування надрами для непромислової розробки дозволяється без додержання вказаних умов.

Об'єми води, які має право використовувати для своїх потреб та фактично використовує позивач з розрахунку на добу, встановлені у Дозволі на спеціальне водокористування і становлять 15, 41 м.куб./добу, тобто менш ніж 300 м.куб./добу.

За таких підстав, суд вважає цілком безпідставними висновки відповідача про порушення позивачем ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра, а відтак п. 14 та п. 15 Припису № 06-22-100 від 17.04.2014р. підлягають скасуванню.

Крім того, у п. 15 Припису заборонено позивачу використання ділянки надр, що також є фактично зупиненням здійснення господарської діяльності СФГ, без визначених законних підстав.

04.06.2014р. відповідачем складено претензію № 110 та розрахунок суми збитків у розмірі 675219, 16 грн. за порушення законодавства про надра, а саме: ст. ст. 16, 19, 21 Кодексу про надра.

Оскільки судовим розглядом справи встановлено відсутність порушень чинного природоохоронного законодавства збоку позивача під час здійснення господарської діяльності, претензія № 110 та розрахунок суми збитків у розмірі 675219, 16 грн., складені Держекоінспекцією 04.06.2014р. підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 1 ст. 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарської санкції, за наявності підстав визначених ст. 238 того ж Кодексу, а саме за наявності відповідного правопорушення у сфері господарської діяльності.

Згідно статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, наявність вини в діях або бездіяльності позивача у сфері користування надрами та водокористуванням є обов'язковою складовою ознакою правопорушення.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач за правилами, визначеними ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності прийнятих відносно позивача рішень.

За таких підстав, позов належить задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Селянського (Фермерського) Господарства Міняйленка Василя Врежовича до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання дій неправомірними та скасування припису - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 6, 8, 14, 15 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 17.04.2014 року №06-22-100 винесеного відносно Селянського (Фермерського) Господарства Міняйленка Василя Врежовича.

Визнати протиправними та скасувати претензію Державної екологічної інспекції у Харківській області № 110 від 04 червня 2014 р. та розрахунок суми збитку, заподіяного державі внаслідок самовільного користування надрами (підземні води) від 04.06.2014 р. на загальну суму 675219,16 грн.

Стягнути з державного бюджету України на користь Селянського (Фермерського) Господарства Міняйленка Василя Врежовича (місцезнаходження: 62508, Харківська область, Вовчанський район, с. Вовчанські Хутори, вул. Перемоги, 13, код ЄДРПОУ - 30141907) судовий збір у розмірі 36,54грн. (тридцять шість гривень п'ятдесят чотири копійки).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 21 жовтня 2014 року.

Суддя Панченко О.В.