Рішення

від 10.11.2014 по справі 349/818/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 349/818/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2191/2014

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Поглод О. В.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Вакарук В.М., секретаря Гавриляк Є.М.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Будівельник» про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рогатинського районного суду від 08 вересня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рогатинського районного суду від 08 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного підприємства «Будівельник» про стягнення боргу за недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянт подав апеляційну скаргу в якій вказує що, рішення є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт незгідний з тим, що суд оцінюючи усі наявні докази по справі, прийшов до висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог.

Апелянт вважає, що посилання суду про те, що позивачка повинна була надати суду податкову накладну є надуманим, оскільки податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари та послуги на вимогу їх отримувача. Крім того, зобов'язання за договором купівлі-продаж по передачі цегли у кількості 60 тис. штук відповідач не виконав.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення яким задоволити вимоги ОСОБА_2 повністю.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу .

Приватне підприємство «Будівельник» апеляційну скаргу не визнав, вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не доведено, що заявлена сума боргу, яку він просить стягнути з відповідача Приватного Підприємства «Будівельник» у розмірі 66000 грн. відповідає фактичній заборгованості, а також не надану суду доказів того, що відповідач не виконав умов договору.

Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд прийшов передчасно, без належного з'ясування дійсних обставин справи та перевірки зібраних у справі доказів. Висновок суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права..

Судом встановлено, що позивачка у 04 та 28 липня 2011 року уклала із Приватним підприємством «Будівельник» договір купівлі-продаж в усній формі, за умовами якого відповідач зобов'язався виготовити та передати позивачу цеглу загальною вартістю 66000 грн., а ОСОБА_2 зобов'язалась отримати дану цеглу та оплатити її вартість.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк,покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач на підтвердження позовних вимог посилається на наявність квитанцій до прибуткового касового ордера від 04 липня 2011 року та від 28 липня 2011 року та другого примірника відповідних накладних на цеглу із зазначенням сум, що відповідають цим квитанціям.

Дані документи є належними доказами у справі, з яких вбачається, що позивач внесла оплату за товар (цеглу) в касу відповідача у загальній сумі 66 000 грн. по двох прибуткових касових ордерах і на її прізвище було видано дві накладні другого примірника. Перший примірник мав зберігатися у бухгалтерських документах відповідача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2.18. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку усі документи, що додаються до прибуткових та видаткових касових ордерів, а також документи, що стали підставою для нарахування заробітної плати та інших подібних виплат, підлягають обов'язковому погашенню штампом або ручним надписом "Одержано" або "Сплачено" із зазначенням дати (числа, місяця, року).

Однак, відповідач не надав суду документів (накладних) чи доказів, що стверджують про погашення документів, які давали підставу для отримання товару у відповідача.

Не доведеними в суді є посилання відповідача на ту обставину, що товар (цеглу) ним передано позивачці ще восени 2010 року, тобто до проведення оплати, однак, документально він це ствердити не може, оскільки всі первинні документи ними знищено відповідно до трьохрічного строку їх зберігання.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5 (вступив в дію з 01.01.2013 року) «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських та податкових записів зберігаються три роки. Аналогічна норма закріплена була і в п.315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів (норма діяла на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, корінці квитанцій, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти, тощо) підлягають зберіганню три роки за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства. У разі виникнення спорів, порушення кримінальних справ, відкриття судами провадження у справах - зберігаються до ухвалення судами остаточного рішення.

Доказів проведення чи завершення такої податкової перевірки відповідач не надав, тому строк зберігання таких документів за 2010 та 2011 роки не закінчився. Крім того, на думку апеляційного суду, якщо б товар відпущений був позивачці у 2010 році, то у відповідача не було необхідності виписувати накладні для позивачки від 04 та 28 липня 2011 року на суми 22 000 та 44 000 грн.

Необгрунтованим є посилання суду першої інстанції на вимоги ст. 688 ЦК України, згідно якої покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару, оскільки у спірних правовідносинах товар отримано не було взагалі.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що у даному випадку мав місце договір побутового підряду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, однак прийшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На думку суду апеляційної інстанції позов є доведеним і підлягає до задоволення. З відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути 66000 грн. як сума проведеної оплати у касу відповідача за не отриману цеглу згідно двох квитанцій до прибуткових касових ордерів від 04 та 28 липня 2011 року та понесені судові витрати. У даній справі слід постановити нове рішення.

Керуючись ст..ст.307,309,313-314,316,317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рогатинського районного суду від 08 вересня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити. Стягнути з Приватного підприємства «Будівельник» с. Добринів Рогатинського району Івано-Франківської області (п/р 26003052515079 в ІФФ Приватбанку, МФО 336677, код ЄДРПОУ 32447267) на користь ОСОБА_2 66 000 (шістдесят шість тисяч) гривень внесених коштів на придбання цегли та 990 грн. витрат на оплату судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

Л.В.Ясеновенко

В.М. Вакарук