Рішення

від 13.11.2014 по справі 22-ц/796/12090/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22-ц/796/12090/2013 Головуючий у 1 - й інстанції: Гриньковська Н.Ю.

Доповідач - Ратнікова В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Гаращенка Д.Р.

при секретарі - Шалапуда Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року в цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_3, Акціонерного товариства «Мізет» про визнання незаконним рішення, недійсним договору купівлі-продажу, державних актів на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року Першому заступнику прокурора Шевченківського району міста Києва відмовлено в задоволенні позовних вимог до Київської міської ради, ОСОБА_3, Акціонерного товариства «Мізет» про визнання незаконним рішення, недійсним договору купівлі-продажу, державних актів на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.05.2013 року встановлено правомірність дій Київської міської ради щодо прийняття рішення №326-2/1536 від 24.06.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», в тому числі щодо передачі ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1. Проте, судом 1-ї інстанції залишено поза увагою той факт, що правові підстави, які лягли в основу позову по даній цивільній справі не є тотожними правовим підставам, які мали місце у адміністративній справі. Так, судом 1-ї інстанції не надано правової оцінки тій обставині, що спірна земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування, а тому входить до земель рекреаційного призначення і не може передаватись для будівництва та обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення. Київською міською радою рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось, що є порушенням вимог ст.20 ЗК України. В проекті відведення земельної ділянки відсутнє погодження органу охорони культурної спадщини, висновок Головного управління земельних ресурсів взагалі не містить вихідного номера та дати, а погодження Державного управління екології та природних ресурсів міста Києві взагалі надано після прийняття Київською міською радою спірного рішення. Крім того, судом 1-ї інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин ст.ст.51,52 ЗК України та п.10,4 ДБН 360-92**.

В судовому засіданні представник прокуратури міста Києва Бондарчук І.П. повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник Акціонерного товариства «Мізет» Задорожний Андрій Миколайович проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.

Представник Київської міської ради та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що 19 березня 2003 року ОСОБА_3 звернулась до Київської міської ради з заявою про надання їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,10 га.

24 березня 2003 року Київською міською радою заяву ОСОБА_3 від 19 березня 2003 року було надіслано для опрацювання до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

26 вересня 2003 року Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища було надано висновок, відповідно до якого управління не заперечувало проти відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. В даному висновку зазначено, що містобудівна характеристика земельної ділянки - зелена зона.

Листом від 30 вересня 2003 року Головний державний санітарний лікар міста Києва також надав свою згоду на передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було надано висновок про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

10 травня 2004 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було затверджено доручення за №А-3506 на розробку проекту відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

Даний проект було розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля-2000».

24 червня 2004 року Київською міською радою на VII сесії було прийнято рішення за №236-2/1536 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд».

Пунктом 6 даного рішення було затверджено проект відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передано дану земельну ділянку за рахунок земель міської забудови.

20 серпня 2004 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в м.Києві на ім'я ОСОБА_3 було надіслано листа, яким повідомлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходиться 22 дерева та 600 кв.м. газону і лише за умови збереження даних зелених насаджень управління погодить відповідний акт обстеження даної земельної ділянки.

15 вересня 2004 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в м.Києві на адресу Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було надіслано листа, яким повідомлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в зеленій зоні і відведення даної земельної ділянки можливе лише за умови отримання позитивних висновків ДП «Інститут генерального плану м.Києва Шевченківської районної Ради та Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд» щодо вилучення земельної ділянки з території зеленої зони міста.

З наявної в матеріалах справи земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:91:009:0039 по АДРЕСА_1 від 18 жовтня 2004 року вбачається, що за даними форми №6-зем шифр рядка 96 (землі не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів) змінився на шифр рядка 22 (ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель), а графа 56 (зелені насадження загального користування (парки, сади, сквери, бульвари тощо, які не віднесені до категорії лісів) змінено на графу 35 (землі під забудовою).

27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Судом також встановлено, що 24 березня 2005 року між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Мізет» було укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованим за номером №1852. На підставі даного договору Акціонерне товариство «Мізет» придбало у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

На підставі даного договору Акціонерним товариством «Мізет» було оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З наявної в матеріалах справи земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:91:009:0039 по АДРЕСА_1 від 06 липня 2005 року вбачається, що за даними форми №6-зем шифр рядка 22 (ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель) змінився на шифр рядка 92 (дані про підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам), а графа 35 (землі під забудовою) не змінювалась.

З матеріалів справи також вбачається, що на підставі звернення депутата Київської міської ради Москаля Д.Д. Прокуратурою міста Києва було проведено перевірку законності використання фізичними особами земельних ділянок №№57-а, 57-б, 57-в, 57-г, 57-д, 57-ж, 57-к, 59 та 61 по АДРЕСА_1.

Під час проведення перевірки Прокуратурою міста Києва було встановлено, що під час відведення земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 Київською міською радою було порушено вимоги ЗК України.

У зв'язку з чим, 16 січня 2013 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_3, Акціонерного товариства «Мізет» про визнання незаконним п.6 рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» за №236-2/1536 від 24.06.2004 року; договору купівлі-продажу від 24.03.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Мізет»; державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих на ім'я ОСОБА_3 та Акціонерного товариства «Мізет»; відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:91:009:0039 за територіальною громадою міста Києва.

Відмовляючи першому заступнику прокурора Шевченківського району міста Києва в задоволенні вказаних позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року встановлено, що Київська міська рада, приймаючи рішення «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» за №236-2/1536 від 24.06.2004 року, діяла у порядку та в межах встановлених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України. У зв'язку з чим, керуючись ч.3 ст.61 ЦПК України суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора Шевченківського району міста Києва про визнання незаконним п.6 рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» за №236-2/1536 від 24.06.2004 року; договору купівлі-продажу від 24.03.2005 року укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Мізет»; державних актів на право власності на земельну ділянку виданих на ім'я ОСОБА_3 та Акціонерного товариства «Мізет»; відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:91:009:0039 за територіальною громадою міста Києва.

Проте, з такими висновками суду 1-ї інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Положеннями ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства тощо.

Встановлено, що пунктом 6 рішення Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови.

На підставі вказаного рішення 27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

У подальшому, ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку шляхом укладення з Акціонерним товариством «Мізет» договору купівлі-продажу. Договір посвідчено в установленому законом порядку.

Відповідно до положення ст.123 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення), надання земельних ділянок державної або комунальної власності здійснювалось на підставі рішень органів місцевого самоврядування за умови здійснення дій, передбачених вимогами зазначеної статті.

З постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2013 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року вбачається, що в задоволенні позову Прокуратури Шевченківського району м.Києва до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради ( Київської міської адміністрації) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року « Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд» було відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що земельні ділянки по АДРЕСА_1 відносяться до території «Сирецького гаю», вказане рішення Київською міською радою було прийнято на підставі поданих заяв про передачу у приватну власність земельних ділянок, проектів їх відведення з відповідними графічними матеріалами, висновків щодо відведення земельних ділянок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, висновків про передачу земельних ділянок у власність Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

Тобто, підставою адміністративного позову було належність вказаних земельних ділянок до території «Сирецького гаю» м.Києва та наявність погоджень на передачу у власність громадян цих земельних ділянок.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Підставою для визнання п.6 рішення Київської міської ради № 326-2/1536 від 24 червня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд» у даній справі є те, що на час надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 вказана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належала до земель рекреаційного призначення, так як на ній знаходяться зелені насадження загального користування. Рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки та віднесення її до земель житлової та громадської забудови Київською міською радою не приймалось, що відповідно до вимог ст.ст.20,21 ЗК України є підставою для визнання такого рішення недійсним.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково вважав зазначені судові рішення адміністративних судів такими, які в силу ст.61 ЦПК України мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору.

За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 18 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Положеннями ст.19 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення.

Відповідно до статті 51 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

З наявного в матеріалах справи Витягу щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов впровадження містобудівної діяльності, складеного на замовлення прокуратури Шевченківського району м. Києва 03 грудня 2013 року виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вбачається, що відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради №370/1804 від 28 березня 2002 року, територія земельних ділянок №№57-а, 57-б, 57-в, 57-г, 57-д, 57-ж, 57-к, 59 та 61 по АДРЕСА_1 за функціональним призначенням належить частково до території зелених насаджень загального користування та частково до території житлової садибної забудови.

З дослідженого судом фрагменту Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київради №370/1804 від 28 березня 2002 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є територією зелених насаджень загального користування, тобто відноситься до земель рекреаційного призначення.

Частиною 2 статті 52 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до змісту ст.20 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення

З листа Державного управління екології та природних ресурсів в м.Києві від 15.09.2004 року вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в зеленій зоні і відведення даної земельної ділянки можливе лише за умови отримання позитивних висновків ДП «Інститут генерального плану м.Києва, Шевченківської районної Ради та Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд» щодо вилучення земельної ділянки з території зеленої зони міста.

Проте, в матеріалах справи відсутнє погодження ДП «Інститут генерального плану м.Києва, Шевченківської районної Ради та Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд» щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та виключення її з переліку території зеленої зони міста.

Судом також встановлено, матеріалами справи підтверджується, що Київською міською радою рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з категорії земель рекреаційного призначення на категорію землі житлової та громадської забудови не приймалось.

Отже, з наведеного вище вбачається, що Київською міською радою земельну ділянку рекреаційного призначення площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 було передано у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без зміни цільового призначення даної земельної ділянки.

Статтею 21 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

За приписами ст.19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

За наведених обставин, колегія суддів приходить висновку, що рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» за №236-2/1536 від 24.06.2004 року в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (п.6 рішення) прийняте з порушенням вимог ст.ст. 20, 21, 51, 52 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття рішення), а тому є недійсним.

Відповідно до статті 125 ЗК України (в редакції чинній на час отримання земельної ділянки позивачем) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції чинній на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

З системного аналізу норм ЗК України (в редакції чинній на час отримання земельної ділянки позивачем) вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 346 ЦК України, право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі.

ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі п.6 рішення Київської міської ради №236-2/1536 від 24.06.2004 року, яке судом визнано недійсним, а тому позовні вимоги про для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №126867, виданого ОСОБА_3 27 жовтня 2004 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01-7-00502 також підлягають задоволенню.

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 210 ЗК України встановлено, що угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 21 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для: б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Оскільки Київською міською радою, всупереч положенням законодавства України, не було змінено цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1, що стало підставою для визнання недійсним рішення Київської міської ради про надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та виданого на підставі цього рішення державного акту про право власності на земельну ділянку, то колегія суддів приходить до висновку, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 24 березня 2005 року між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Мізет» суперечить Цивільному кодексу, іншим актам законодавства України та в силу положень ст.41 Конституції України, ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.21 ЗК України також є недійсним.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Так як, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №1852 є недійсним, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Акціонерному товариству «Мізет».

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності .

Судом достовірно встановлено, що оскаржуваним рішенням, державними актами та договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки було порушено право власності територіальної громади міста Києва на землю.

Зазначене право підлягає захисту у спосіб, визначений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, - відновлення становища, яке існувало до порушення. Застосування саме такого способу захисту забезпечить досягнення мети захисту порушених прав та інтересів - збереження у власності територіальної громади міста Києва земельної ділянки.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що для захисту порушеного права необхідно відновити становище, яке існує до порушення, шляхом визнання права власності на спірну земельну дзвінку за територіальною громадою міста Києва на підставі ст.392 ЦК України і ст.152 ЗК України.

Крім того, в даному випадку це спосіб захисту та відновлення порушеного права територіальної громади міста Києва, оскільки прокурор не входить до кола суб'єктів, які можуть в даному випадку пред'явити позов про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року про відмову Першому заступнику прокурора Шевченківського району міста Києва в задоволенні позовних вимог до Київської міської ради, ОСОБА_3, Акціонерного товариства «Мізет» про визнання незаконним рішення, недійсним договору купівлі-продажу, державних актів на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та визнання недійсним п.6 рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» за №236-2/1536 від 24.06.2004 року; визнання недійсним, виданого 27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №126867, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01-7-00502; визнання недійсним, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Мізет» договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га розташованої на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:91:009:0039), посвідченого 24 березня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №1852; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Акціонерному товариству «Мізет» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №1852; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:91:009:0039) за територіальною громадою міста Києва.

Керуючись ст.ст.18,19, 20, 21, 51, 52, 125, 126, 210 ЗК України, ст.ст.203, 215, 392 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу заступника Прокурора міста Києва задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_3, Акціонерного товариства «Мізет» про визнання незаконним рішення, недійсним договору купівлі-продажу, державних актів на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення задовольнити.

Визнати недійсним п.6 рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» за №236-2/1536 від 24.06.2004 року щодо передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

Визнати недійсним виданий 27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №126867, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01-7-00502.

Визнати недійсним, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Мізет»,договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га розташованої на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:91:009:0039), посвідчений 24 березня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №1852.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку виданий Акціонерному товариству «Мізет» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №1852.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:91:009:0039) за територіальною громадою міста Києва.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: