Рішення

від 13.11.2014 по справі 908/4362/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 30/109/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2014 Справа № 908/4362/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Л.АВТО» (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 36)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагро 11» (70534, Запорізька область, Оріхівський район, с. Димитрове, вул. Мельникова, буд. 8, кв. 11)

про стягнення 15865,61 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: Грицик Д.С., довіреність № б/н від 17.09.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Л.АВТО» звернулося до господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагро 11» заборгованості в розмірі 15865,61 грн. за отриманий товар згідно видаткової накладної № UB-H4015-007 від 15.01.2014 р., в т.ч.: 15570,00 грн. основного боргу та суми 3% річних в розмірі 295,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 11, 509, 510, 526, 527, 530, 549, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та умови укладеного між сторонами договору. При цьому вказує, що за поставлений згідно видаткової накладної товар відповідач у строк не розрахувався, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість в розмірі 15570,00 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховано 295,61 грн. три відсотка річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.10.2014 р. порушено провадження у справі № 908/4362/14, присвоєно справі номер провадження № 30/109/14, розгляд якої призначено на 13.11.2014 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав доводи, викладені у позовній заяві. До початку судового засідання представником позивача надано юдо матеріалі справи витребувані судом документи, зокрема, витяг із ЄДР стосовно реєстрації відповідача та довідку про стан заборгованості відповідача станом на момент розгляду справи. Також, представником позивача надано клопотання про покладення на відповідача судових витрат в сумі 443,67 грн., пов'язаних з прибуттям до господарського суду.

Відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалі від 28.10.2014 р., щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, процесуальним правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвала господарського суду від 28.10.2014 р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 13.11.2014 р. була направлена судом на адресу відповідача: 70534, Запорізька область, Оріхівський район, с. Димитрове, вул. Мельникова, буд. 8, кв. 11, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДР станом на 13.11.2014 р., наявний в матеріалах справи).

Отже, про час та місце слухання даної справи відповідач був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (із змінами та доповненнями) зазначено, що у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками та достатність матеріалів справи для розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 13.11.2014 р. справу розглянуто за наявними матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року на підставі усної домовленості Товариством з обмеженою відповідальністю»"Т.Л.АВТО» (Продавцем, позивачем у справі) за видатковою накладною №UB-H4015-007 від 15.01.2014 р. було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансагро 11» (Покупцю, відповідачу у справі), а останнім прийнято товар на загальну суму 15570,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються копією видаткової накладної № UB-H4015-007 від 15.01.2014 р., копією довіреності № 284502 від 15.01.2014р., копією податкової накладної №150080 від 15.01.2014 р. (арк. справи 10 - 12).

За змістом накладної, Покупець повинен розрахуватися за товар протягом 14 днів, а саме - до 29.01.2014 року. Видаткова накладна підписана відповідачем та скріплена його печаткою.

Як вказує позивач, у визначений накладною строк відповідачем вартість отриманого товару не сплачено, що стало підставою для звернення до суду та нарахування на суму заборгованості відсотків річних.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагро 11» 15570,00 грн. основного боргу за отриманий товар та 3% річних за кожен день порушення зобов'язання є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як випливає з матеріалів справи, на підставі двосторонньо підписаної видаткової накладної (арк. справи 7) між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме обов'язки позивача полягають у поставці товару відповідачеві, а обов'язки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

В даному випадку, у спірній видатковій накладній міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі відомості, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу.

Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. В даному випадку ані законом, ані Договором (договір відсутній) інше не встановлено. Факт отримання товару за наведеними накладними підтверджений матеріалами справи.

Договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором, двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі, а також консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, виходячи із правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.

Обставини справи свідчать, що фактично між позивачем та відповідачем виникли взаємні обов'язки на підставі усної домовленості про поставку товару (купівлі-продажу) згідно двосторонньо підписаної накладної. Таким чином, з моменту підписання покупцем цієї накладної та отримання вказаного в ній товару у покупця виникло зобов'язання по сплаті ціни переданого йому товару. Строк оплати зазначено у самій накладній - протягом 14 днів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та передав відповідачу товар на суму 15570,00 грн. Вартість товару протягом 14 днів, як передбачено накладною №UB-H4015-007 від 15.01.2014 р., відповідач не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача по видатковій накладній товар, яка станом на 17.09.2014 р. становить 15570,00 грн.

Також, крім суми основного боргу позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 295,61 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо оплати вартості отриманого за накладною товару, позивачем нараховані до сплати 3 % річних за кожен день порушення зобов'язання.

Як свідчить наданий до матеріалів справи розрахунок, на суму основного боргу позивачем нараховано 3% річних за період з 30.01.2014 р. по 17.09.2014 р. в сумі 295,61 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем строків оплати за Договором, умови Договору та приписи чинного законодавства, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за кожен день порушення зобов'язання заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку, що він є вірним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 4 2 , 4 3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за накладною №UB-H4015-007 від 15.01.2014 р. щодо оплати отриманого від позивача товару.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі 15865,61 грн., в т.ч.: 15570,00 грн. - основного боргу, 295,61 грн. - 3% річних за кожен день порушення зобов'язання.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Щодо стягнення витрат пов'язаних з явкою представника позивача до суду в розмірі 443,67 грн., суд зазначає наступне.

Згідно розділу 1 постанови пленуму Вищого господарського суду Запорізької області "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.03.2013 р. відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.10.2014 р. справу №908/4362/14 призначено до розгляду на 13.11.2014 р., позивача зобов'язано забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.

В підтвердження доказів понесених витрат, пов'язаних з явкою представника позивача в судове засідання 13.11.2014 р., представником позивача надано копію проїзного документу ДП «ГІОЦ Укрзалізниці» АР № 823253 маршрутом «Київ - Запоріжжя-1», на дату відправлення 12.11.2014 р., вартістю 124,18 грн. та копію проїзного документу ДП «ГІОЦ Укрзалізниці» АР № 823254 маршрутом «Запоріжжя-1 - Київ», на дату 13.11.2014 р., вартістю 319,49 грн.

Враховуючи, що витрати на забезпечення явки представника у судове засідання безпосередньо пов'язані розглядом справи, зазначені витрати також відносяться до складу судових витрат.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені ТОВ «Т.Л.АВТО» у зв'язку з явкою представника позивача в судове засідання 13.11.2014 р. в сумі 443,67 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 5 , 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Л.АВТО» (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагро 11» (сел. Димитрове Оріхівського району Запорізької області) задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансагро 11» (70534, Запорізька область, Оріхівський район, с. Димитрове, вул. Мельникова, буд. 8, кв. 11, код ЄДРПОУ 37830873) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Л.АВТО» (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 36, код ЄДРПОУ 36702953) 15570 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 295 (двісті дев'яносто п'ять) грн. 61 коп. - 3% річних за кожен день порушення зобов'язання, 1827 (тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору та 443 (чотириста сорок три) грн. 67 коп. судових витрат, пов'язаних із забезпеченням участі представника у судовому засіданні.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 17.11.2014 р.