Рішення

від 12.11.2014 по справі 908/3500/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/80/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2014 Справа № 908/3500/14

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Запорізька кондитерська фабрика" (69063, м. Запоріжжя, вул. Артема, 7, ідентифікаційний код 00382094)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІФ - ЗАПОРІЖЖЯ" (69095, м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, 13, кв. 68, ідентифікаційний код 33378191)

про стягнення 24 035, 62 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: Кольц Д.М., довіреність № 160 від 06.11.2014р.

від відповідача: не з'явився

ПуАТ "ЗКФ" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ "СТІФ - ЗАПОРІЖЖЯ" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар за договором № 193 від 22.05.2013р. в сумі 24 035, 62 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 22.09.2014р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 525, 526, 625 ЦК України, ст. 28, 54 ГПК України.

Ухвалою від 23.09.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3500/14, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 21.10.2014р. о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 21.10.2014р. розгляд справи відкладений на 12.11.2014р. о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 12.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 17.11.2014р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляла.

В судовому засіданні 12.11.2014р. представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві (а.с. 3), та просить суд стягнути з відповідача користь ПуАТ "ЗКФ" заборгованість за договором № 193 від 22.05.2013р. в сумі 24 035, 62 грн., а саме: 15 777, 50 грн. основного боргу, 2 729, 72 грн. пені, 3 155, 50 грн. штрафу та 545, 90 грн. - 3 % річних від простроченої суми

В обґрунтування позовних вимог зокрема зазначила, що на виконання умов договору № 193 від 22.05.2013р. позивач передав відповідачу товар на суму 15 777, 50 грн.

Проте відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за даним договором та оплату не здійснив.

Таким чином сума основного боргу складає 15 777, 50 грн.

У зв'язку із порушенням зобов'язань за договором відповідачу також було нараховано пеню, 3 % річних та штраф.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з'явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 19585582 від 12.11.2014, станом на 12.11.2014 ТОВ "СТІФ-ЗАПОРІЖЖЯ" знаходиться за адресою: 69095, м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд. 13 кв. 68.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/3500/14 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 23.09.2014р. про порушення провадження у справі та копія ухвали від 21.10.2014р. про відкладення розгляду справи на 12.11.2014р., які направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до суду не повертались.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця перебування (знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.п. 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПуАТ "ЗКФ" (Постачальник) та ТОВ "СТІФ - ЗАПОРІЖЖЯ" (Покупець) укладений договір № 193 від 22.05.2013р. за умовами якого Постачальник зобов'язується постачати, а Покупець - приймати та своєчасно оплачувати кондитерські вироби (Товар) на умовах даного Договору (п. 1.1 Договору).

Порядок поставки та оплати за товар визначені в п. 2 Договору:

2.1. Постачальник постачає Товар у відповідності з видатковою накладною, яка формується Постачальником у відповідності з узгодженою заявкою Покупця, переданою по факсу, телефону, електронною поштою або іншими зручними для сторін засобами.

2.6. Датою постачання вважається дата підписання обома сторонами накладної на відпуск товару.

2.11. Оплата Товару, а також транспортних витрат здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника (або в касу) відповідно видатковій накладній на умовах: відстрочка платежу сім календарних днів.

Згідно п.7.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків до моменту його кінцевого виконання.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на суму 15 777, 50 грн., що підтверджується видатковою накладною № 101995 від 31.05.2013р. на суму 15 777, 50 грн. (а.с.14).

Проте, відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за Договором та не здійснив оплату за отриманий товар на суму 15 777, 50 грн.

Доказів оплати зазначеної суми сторонами суду не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України.

Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір № 193 від 22.05.2013р.

Стаття 655 ЦК України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Товар на суму 15 777, 50 грн. отриманий відповідачем, про що свідчить видаткова накладна № 101995 від 31.05.2013р. на суму 15 777, 50 грн.

У відповідності до п.2.11 Договору, оплата товару за цією видатковою накладною здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 7 календарних днів.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 202 ГК України унормовано, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором № 193 від 22.05.2013р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ТОВ "СТІФ-ЗАПОРІЖЖЯ" не виконало свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором № 193 від 22.05.2013р., вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 15 777, 50 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 2 729, 72 грн. пені, 3 155, 50 грн. штрафу та 545, 90 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Укладеним сторонами договором № 193 від 22.05.2013р. передбачено більшу тривалість періоду нарахування пені.

Так, в підпункті 4.2 Договору зазначено, що у випадку порушення строків оплати, вказаних в п. 2.11 даного Договору, Покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі діючої подвійної ставки НБУ, від вартості неоплаченого товару за весь період заборгованості. У випадку прострочення платежу більш ніж на 20 календарних днів Покупець, окрім пені, сплачує Постачальнику також штраф в розмірі 20 % від суми простроченого платежу. Збитки стягуються в повному обсязі вище суми неустойки. Пеня нараховується Постачальником за весь час прострочки та до моменту повного виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.9), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 15 777, 50 грн. за період з 07.06.2013р. по 01.08.2014р. (421 день прострочки) пеня складає 2 720, 21 грн.

Таким чином, правомірним є нарахування відповідачу пені в розмірі 2 720, 21 грн. У зв'язку із чим у задоволенні стягнення пені в сумі 9, 51 грн. слід відмовити.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі N 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

З огляду на вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 155, 50 грн. штрафу підлягають задоволенню повністю. Розрахунок (а.с.11) в цій частині перевірений судом і визнаний правильним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором № 193 від 22.05.2013р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи невиконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 545, 90 грн. - 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю. Розрахунок (а.с.10) в цій частині перевірений судом і не суперечить діючому законодавству.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІФ - ЗАПОРІЖЖЯ" (69095, м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, 13, кв. 68, ідентифікаційний код 33378191) на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізька кондитерська фабрика" (69063, м. Запоріжжя, вул. Артема, 7, ідентифікаційний код 00382094) 15 777 (п'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 50 коп. основного боргу, 2 720 (дві тисячі сімсот двадцять) грн. 21 коп. пені, 545 (п`ятсот сорок п`ять) грн. 90 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 3 155 (три тисячі сто п'ятдесят п'ять) грн. 50 коп. штрафу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 9 (дев`ять) грн. 51 коп. пені в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 17.11.2014р.

Суддя В.М. Соловйов