Постанова

від 14.11.2014 по справі 823/3189/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  14 листопада 2014 року                                                                              справа № 823/3189/14                                                                                                                 м. Черкаси 12 год. 00 хв. Черкаський окружний адміністративний суд м. Черкаси в складі: головуючого  судді  Мишенка В.В., при секретарі Гордієнку Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом  Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Древмайстер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ : До Черкаського окружного адміністративного суду звернулося з позовом Черкаське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) в якому з урахуванням зменшених позовних вимог просить, стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню з приватного підприємства «Древмайстер» (далі - відповідач) за незайняті робочі місця інвалідами в сумі 6717 грн. 66 коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в 2013 році не виконав вимоги чинного законодавства щодо виконання нормативу на працевлаштування інваліду та не здійснив всіх передбачених законодавством заходів щодо такого працевлаштування, у зв'язку з чим має сплатити адміністративно – господарські санкції та пеню. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив здійснювати розгляд справи без його участі. Відповідач на судове засідання не прибув, свого представника не направив, хоча належним чином повідомлявся судом про день та час судового розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Згідно з ст. 33 КАС України у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Виходячи з положень ч. 2 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач зареєстрований як суб'єкт господарювання 02.04.2007 року, ідентифікаційний код 35057045. Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі – Закон №875-ХІІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України № 875-XII, встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. У частині 3 ст.19 Закону України № 875-XII зазначено, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону. Відповідно до ст.18 Закону України № 875-XII підприємства зобов'язані: 1. виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; 2. надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; 3. звітувати Фонд соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 11 ст. 19 вказаного Закону норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення  цього Закону. Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення. З письмових доказів суд встановив, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2013 році становила 26 осіб, отже кількість робочих місць, які повинні бути створені для працевлаштування інвалідів на підприємстві – 1 штатна одиниця. Згідно зі звітом відповідача форми №10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік” середньооблікова кількість штатних працівників у 2013 році становила 26 осіб,   кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, - 0 осіб. Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі – Порядок №70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Суд встановив, що відповідач протягом 2013 року не подавав до Смілянського міськрайонного центру зайнятості звітність про потребу працевлаштування осіб з інвалідністю (лист Смілянського МЦЗ а.с. 14). Невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві підтверджується даними звіту форми №10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік” та відповіддю Смілянського міськрайонного центру зайнятості (а.с. 14). Відсутність вільних вакансій протягом 2013 року, неповідомлення про наявність вакансій уповноважених органів, установ, організацій (у тому числі місцевого центру зайнятості, спілки організацій інвалідів, тощо), відсутність розміщення таких повідомлень в засобах масової інформації (у тому числі друкованих) підтверджують вказані обставини та порушують вимоги “Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів”, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року, а також Державної типової програми реабілітації інвалідів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року №1686, є достатнім доказом відсутності створення робочого місця для інваліда. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не вчинив всіх передбачених законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів, що свідчить про наявність вини відповідача як умови настання господарсько-правової відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Ст. 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Як вбачається із звіту форми №10-ПІ, наданого відповідачем до Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2013 рік становила 12738,46 грн. Тому сума адміністративно-господарських санкцій становить 12738,46 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем частково сплачена (меморіальний ордер а.с. 26 ) та складає 6717,66 грн. Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій є 15 квітня 2014 року, у зв'язку з чим відповідачу правомірно нарахована пеня за прострочення термінів сплати у розмірі 979,2 грн. Відповідно до ч.1 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94, 159 – 163 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ:  Адміністративний позов задовольнити повністю.           Стягнути з приватного підприємства «Древмайстер» (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Промислова, 4, ідентифікаційний код 35057045 на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 21368023) 6717 (шість тисяч сімсот сімнадцять) грн. 66 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені за 2013 рік. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                                          В.В. Мишенко Повний текст постанови виготовлено 17.11.2014