Рішення

від 10.11.2014 по справі 910/19066/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19066/14 10.11.14

За позовомПублічного акціонерного товариства "Київський завод експериментальних конструкцій" доТовариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛОН" простягнення 50275,42 грн. Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача Коканов С.О., довіреність №117/1 від 01.04.2014; від відповідачане з'явилися.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Київський завод експериментальних конструкцій" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛОН" про стягнення 51195,86 грн., з яких: 41977,70 грн. - основний борг, 3069,25 грн. - пеня, 920,36 грн. - 3 % річних та 5228,55 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди №162 від 01.05.2013 позивач передав відповідачу в оренду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання по cплаті орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 41977,70 грн., що зумовило нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2014 порушено провадження у справі №910/19066/14 та призначено справу до розгляду.

04.11.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 50275,42 грн. заборгованості, з якої: 41222,10 грн. - основний борг, 3006,98 грн. - пеня, 5139,39 грн. - інфляційні втрати та 906,95 грн. - 3% річних.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: стягнення 50275,42 грн. заборгованості, з якої: 41222,10 грн. - основний борг, 3006,98 грн. - пеня, 5139,39 грн. - інфляційні втрати та 906,95 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні 10.11.2014 представник позивача позовні вимоги, в редакції заяви про зменшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач своїх представників в судове засідання 10.11.2014 не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 10.11.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "Київський завод експериментальних конструкцій" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЛОН" (орендар) укладено договір оренди №162, відповідно до умов якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) майно з наступними характеристиками: під виробниче приміщення 413,7 кв.м. в будівлі №34 на території орендодавця в м.Києві по вул. Алма-Атинська, 8 та абонемент на проїзд автотранспорту - одного легкового автомобіля (п.п.1.1, 2.1 договору).

Майно, що є предметом договору оренди, передане позивачем відповідачеві за відповідним актом приймання-передачі основних фондів в оренду від 01.05.2013, який підписаний обома сторонами без заперечень. Стан площадок, приміщень і обладнання на момент його передачі задовільний.

Пунктом 4.2 договору сторони встановили, що орендар на умовах попередньої оплати не пізніше 1-го числа наступного місяця перераховує орендодавцеві орендну плату за наступний місяць (за передані об'єкти): виробничі приміщення 13711,70 грн., в т.ч. ПДВ 2285,28 грн. та місячний абонемент на автотранспорт для проїзду на територію орендованого об'єкта для перебування протягом робочого часу - 30,00 грн. в т.ч ПДВ 5,00 грн. Всього орендна плата по договору за місяць становить 13741,70 грн. в тому числі ПДВ 2290,28 грн.

Даний договір укладено строком з 01.05.2013 до 01.05.2014 і вступає в силу з дати підписання акту прийому-передачі орендованого майна обома сторонами (п.3.1 договору оренди).

23.04.2014 сторони підписали додаткову угоду про розірвання договору оренди №162 від 01.05.2013, відповідно до умов якої не пізніше 15 травня 2014 орендар зобов'язаний звільнити орендовані приміщення, передати за актом №2 прийому-передачі приміщення та здійснити з позивачем остаточні розрахунки за оренду.

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч.3 ст. 285 ГК України та п. 6.2 договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оренди № 162 щодо здійснення плати за оренду, сплату належним чином не здійснив внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з жовтня по грудень 2013 в сумі 41222,10 грн., яка заявлена до стягнення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 41222,10 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3 договору сторони встановили, що якщо орендар допустить прострочення сплати орендної плати, перерахування сум компенсації за комунальні послуги чи оплаті додаткових послуг, він зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі 10% від несплаченої суми.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. (Аналогічна позиція викладена у п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".)

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем по договору оренди йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.3 договору позивачем нараховано за період з 02.11.2013 по 02.07.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 3006,98 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково, згідно нижченаведеного розрахунку, оскільки сума пені розрахована позивачем з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, яка з 13.08.2013 складає 13%, з 15.04.2014 - 19% та з 17.07.2014 - 25%, в той час як п.7.3 договору сторони самостійно визначили розмір пені - 10% від несплаченої суми, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нарахована пеня, а тому розрахунок пені слід проводити із розміру пені, визначеного договором. (Пеня за жовтень 2013: 13741,70*10/100/365*182 (з 02.11.2013 по 02.05.2014)=685,21 грн.; за листопад 2013: 13741,70*10/100/365*183 (з 02.12.2013 по 02.06.2014)=688,97 грн.; за грудень 2013: 13741,70*10/100/365*182 (з 02.01.2014 по 02.07.2014)=685,21 грн.).

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2059,39 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 947,59 грн. позивачу належить відмовити.

Окрім того, оскільки у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення сплати орендних платежів 3% річних в сумі 906,95 грн. та інфляційні втрати в сумі 5139,39 грн. за період з 02.11.2013 по 27.08.2014.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛОН" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 37, оф. 2; ідентифікаційний код 33139047) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський завод експериментальних конструкцій" (02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 8, ідентифікаційний код 00109339) 41222 (сорок одну тисячу двісті двадцять дві) грн. 10 коп. - основного боргу, 2059 (дві тисячі п'ятдесят дев'ять) грн. 39 коп. - пені, 906 (дев'ятсот шість) грн. 95 коп. - 3 % річних, 5139 (п'ять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 39 коп. інфляційних втрат та 1792 (одну тисячу сімсот дев'яносто дві) грн. 57 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2014.

Суддя Т.В.Васильченко