Рішення

від 30.10.2014 по справі 910/18551/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18551/14 30.10.14

за позовом Дочірнього підприємства "Юпітер" товариства з обмеженою відповідальністю "Георесурси"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство "Юпітер" товариства з обмеженою відповідальністю "Георесурси" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 порушено провадження у справі №910/18551/14 та призначено її до розгляду на 09.10.2014 року.

29.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 09.10.2014 судом постановлено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 30.10.2014 у зв'язку із неявкою відповідача.

У судовому засіданні 30.10.2014 представник позивача надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позові, позовні вимоги просив задовольн6ити у повному обсязі.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суду не повідомив.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач на виклик суду не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2013 між Дочірнім підприємством «Юпітер» Товариства з обмеженою відповідальністю «Георесурси» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір № 28-13 П, за яким ДП «Юпітер» ТОВ «Георесурси» зобов'язалось передати до станції «Севастополь-Товарний» Придніпровської залізниці, а Покупець прийняти та оплатити відповідно до умов цього Договору пісок Кардашинського родовища Голопристанського району Херсонської області (Товар).

Відповідно до п. 2.1. Договору сторонами узгоджено ціну 1 тонни піску, який відповідає вимогам ДСТУ БВ 2.7-32-95 - 109,00 грн., у тому числі ПДВ.

Також, сторонами узгоджено ціну 1 тонни піску рядового - 99 грн., у тому числі ПДВ (п. 2.2. договору).

У подальшому, у зв'язку із зміною ціни з 01.10.2013, сторонами укладено додаткову угоду від 01.10.2013, відповідно до умов якої ціна 1 тонни піску, який відповідає вимогам ДСТУ БВ 2.7-32-95 встановлено на рівні 111,00 грн., а ціна однієї тони рядового піску становить 101,00 грн.

Згідно Договору № 28-13 П від 05.08.2013 ДП «Юпітер» ТОВ «Георесурси» у термін з 15.08.2013 до 20.11.2013 відповідно до замовлень поставлено ФОП ОСОБА_1 4142,6 тонн піску Кардашинського родовища на загальну суму 415 937,20 грн., згідно наступних видаткових накладних: №240 від 16.08.2013 на суму 68 557,50 грн., №251 від 02.09.2013 на суму 68 478,30 грн., №283 від 03.10.2013 на суму 69 649,60 грн., №291 від 08.10.2013 на суму 69 649,60 грн., № 299 від 12.10.2013 на суму 34 723,80 грн., №300 від 13.10.2013 на суму 34 824,80 грн., №352 від 20.11.2013 на суму 70 053,60 грн.

Поставлений, згідно вказаних видаткових накладних, товар оплачений лише частково у розмірі 380 535,80 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками про рух грошових коштів на рахунку позивача.

Таким чином, непогашений борг ФОП ОСОБА_1 перед ДП «Юпітер» ТОВ «Георесурси» за поставлений згідно договору № 28-13 П від 05.08.2013 пісок становить 35 401,40 грн.

Відповідно до п. 4.2. Договору № 28-13 П від 05.08.2013 Покупець здійснює передоплату у розмірі 100% від вартості замовленого Товару. Одночасно, п. 4.3. Договору передбачено, що у разі якщо сторони прийшли до домовленості, що Постачальник готовий поставити Товар без передоплати, то Покупець зобов'язується оплатити Товар протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його отримання.

У зв'язку з тим, що 20.11.2013 відповідач отримав останню партію замовленого піску згідно договору № 28-13 П від 05.08.2013, останній повинен був оплатити вказаний товар у термін до 25.11.2013 згідно договору всю суму боргу за отриманий ним пісок.

Оскільки відповідачем прострочено виконання обов'язку щодо оплати поставленого товару, ДП «Юпітер» звертаючись із даним позовом до суду про стягнення заборгованості також заявив до стягнення 765,25 грн. 3% річних та 4 460,58 грн. інфляційних втрат за період 26.08.2013-15.08.2014 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 05.08.2013 між сторонами укладено договір №28-13 П, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар на загальну суму 415 937,20 грн., що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та становить 35 401,40 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме суму інфляційних втрат у розмірі 4 460,58 грн. та 3% річних у розмірі 765,25 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 4 460,58 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 765,25 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у частково, а саме основний борг у розмірі 35 401,40 грн., 3% річних 765,25 грн. та інфляційної складової боргу у розмірі 4 460,58 грн.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Дочірнього підприємства "Юпітер" Товариства з обмеженою відповідальністю "Георесурси" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99038, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства «Юпітер» Товариства з обмеженою відповідальністю «Георесурси» (73025, місто Херсон, вулиця Причальна, будинок 5; ідентифікаційний код 24958618) 35 401 (тридцять п'ять тисяч чотириста одну) гривню 40 копійок основного боргу, 3% річних 765 (сімсот шістдесят п'ять) гривень 25 копійок, інфляційну складову боргу у розмірі 4 460 (чотири тисячі чотириста шістдесят) гривень 58 копійок та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті 30.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 04.11.2014 року

Суддя К.В. Полякова