Рішення

від 11.11.2014 по справі 910/20271/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20271/14 11.11.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Закритого акціонерного товариства "Видавництво "Киевские Ведомости"

про стягнення заборгованості на загальну суму в розмірі 36 884,11 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю від 20.10.2014р.).

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення із Закритого акціонерного товариства "Видавництво "Киевские Ведомости" суми основного боргу в розмірі 32 456,00 грн., 3% річних в розмірі 612,60 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 815,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/20271/14 та призначено до розгляду на 21.10.2014р.

Згідно розпорядження Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 21.10.2014р., у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/20271/14 передано для розгляду судді Коткову О.В.

Ухвалою від 21.10.2014р. суддею Котковим О.В. матеріали справи №910/20271/14 було прийнято до свого провадження та призначено на 04.11.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 28.10.2014р. у зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, справу №910/20271/14 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 28.10.2014р. суддею Морозовим С.М. матеріали справи №910/19910/14 було прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 04.11.2014р. в справі було оголошено перерву до 11.11.2014р.

В судове засідання 11.11.2014р. представник відповідача не з'явився.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 11 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2012 року між позивачем (виконавець за Договором) та відповідачем (замовник за Договором) було укладено Договір про доставку товару №126 (надалі - Договір), згідно з розділом 1. якого позивач зобов'язався доставити доручений йому відповідачем товар, до пункту призначення, який вказаний в Додатковій угоді №1 до цього Договору, та видати його особі, яка має право на отримання товару, а відповідач зобов'язався оплатити за перевезення товару за встановлену в цьому Договору плату.

Зобов'язаннями відповідача згідно з п. 2.1. Договору є, зокрема, видача уповноваженому представнику позивача товар та супровідні документи: товарно-транспортні накладні.

Зобов'язаннями позивача згідно з п. 2.2. Договору є, зокрема, доставка щоденно, окрім неділі та понеділка, товару до пунктів приймання.

Ціна послуг позивача по даному Договору договірна. Відповідач здійснює оплату один раз в місяць до 20 числа, наступного за звітним. Оплату здійснювати по акту виконаних робіт позивача. Акт виконаних робіт складається не пізніше 3-х днів, після місяця, який минув та підписується відповідачем та позивачем. (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. Договору).

Даний Договір вступає в силу з 01 березня 2012 року та діє до 31 грудня 2013р. (п. 7.1. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору всі відносини, що не врегульовані даним Договором, регулюються діючим законодавством України.

Додатковою угодою №1 від 01.03.2012р. до Договору сторони погодили вартість послуг, оплачуваних позивачу, по даному Договору, яка складає: 2,40 грн. за 1 км при вантажопідйомності 5 т; 2,00 грн. за 1 км при вантажопідйомності 3 т; 1,70 грн. за 1 км при вантажопідйомності 2,5 т.

Позивачем, згідно умов Договору, було надано відповідачу послуги на загальну суму 15 844,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями Актів виконаних робіт:

- від 31.10.2013р. на суму 17 388,00 грн.;

- від 30.11.2013р. на суму 15 456,00 грн.;

- від 31.12.2013р. на суму 15 456,00 грн.

Факт отримання відповідачем послуг підтверджується відбитком печатки підприємства останнього у зазначених актах та підписами уповноважених осіб.

Як стверджується позивачем, що не заперечено відповідачем, останнім було проведено частковий розрахунок за отримані від позивача послуги на загальну суму 15 844,00 грн.

Залишок вартості отриманих послуг на суму 32 456,00 грн. відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим позивач був змушений звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Внаслідок укладення між сторонами Договору, між сторонами виникли цивільні права і обов'язки.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ст.902 ЦК України).

Статтею 903 ЦК України встановлено, що Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. (стаття 905 ЦК України).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За умовами ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем було направлено на адресу відповідача досудову претензію вих.. №10/07-14 від 28.07.2014р., відповідно до якої він вимагав відповідача сплатити заборгованість в розмірі 32 456,00 грн.

У відповідь листом №18/08-14 від 13.08.2014р. відповідач повідомив позивачу, що розглянув та визнав його вимогу, однак, у зв'язку з відсутністю коштів задовольнити її найближчим часом не має можливості.

Отже, відповідачем повної оплати вартості товару на рахунок позивача в сумі 32 456,00 грн. проведено не було.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1.9. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

З урахуванням п. 3.2. Договору та п. 1.9. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг сплив, а саме:

- вартість послуг за Актом виконаних робіт від 31.10.2013р. на суму 17 388,00 грн. відповідачем повинна була бути сплачена до 19.11.2013р. включно;

- вартість послуг за Актом виконаних робіт від 30.11.2013р. на суму 15 456,00 грн. відповідачем повинна була бути сплачена до 19.12.2013р. включно;

- вартість послуг за Актом виконаних робіт від 31.12.2013р. на суму 15 456,00 грн. відповідачем повинна була бути сплачена до 19.01.2014р. включно

Отже, з урахуванням викладеного, обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг настав та відповідачем в повному обсязі не виконаний.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості послуг в строк визначений умовами Договору не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості послуг складає 32 456,00 грн. = 48 300,00 грн. (вартість наданих послуг) - 15 844,00 грн. (сума проведена відповідачем в рахунок оплати вартості послуг, наданих позивачем).

Таким чином, з огляду на викладене, позовні вимоги в справі №910/20271/14 про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 32 456,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 612,60 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 815,51 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, а тому є обґрунтованим, як і розрахунок суми 3% річних, наведений в позовних матеріалах, а тому, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/20271/14 про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 612,60 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 3 815,51 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/20271/14 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 32 456,00 грн., суми 3% річних в розмірі 612,60 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 3 815,51 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Видавництво "Киевские Ведомости" (код ЄДРПОУ 19121172, адреса: 04060, м. Київ, вул. Ольжича, 29) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: 02225, АДРЕСА_1) основний борг в розмірі 32 456,00 грн. (тридцять дві тисячі чотириста п'ятдесят шість гривень 00 копійок), 3% річних в розмірі 612,60 грн. (шістсот дванадцять гривень 60 копійок), інфляційні втрати в розмірі 3 815,51 грн. (три тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень 51 копійка) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.11.2014р.

Суддя С.М. Морозов