Рішення

від 13.11.2014 по справі 910/20408/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20408/14 13.11.14 За позовом товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ірина"

про стягнення 53 570,73 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Грідін В.В.(дов. від 01.10.2014)

Від відповідача: Пічковський І.Г.(директор)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги № 16/05/14 від 16.05.2014 у розмірі 53 570,73 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.09.2014 порушено провадження у справі №910/20408/14 та призначено до розгляду на 15.10.2014.

Представник відповідача в судове засідання 15.10.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, через канцелярію суду повідомив про описку в даті розгляду справи, оскільки в ухвалі господарського суду м. Києва від 30.09.2014 зазначено про призначення розгляду справи на 15.05.2014.

Судом встановлено, що при виготовленні ухвали господарського суду м. Києва від 30.09.2014 по справі №910/20408/14 судом в п. 2 резолютивної частини даної ухвали було помилково зазначено дату розгляду справи " 15.05.2014", хоча вірною датою розгляду справи є " 15.10.2014".

Відповідно до ст. 89 ГПК України суддя за клопотанням сторони виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Дослідивши матеріали справи, суд вирішив виправити описку в п. 2 резолютивної частини ухвали господарського суду міста Києва від 30.09.2014 по справі №910/20408/14, а саме зазначити вірну дату розгляду справи - " 15.10.2014 ", замість помилково зазначеної дати розгляду справи - " 15.05.2014", не змінюючи при цьому по суті змісту ухвали.

В судове засідання 15.10.2014 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 30.10.2014.

30.10.2014 в судовому засіданні оголошено перерву на 04.11.2014, а 04.11.2014 - на 13.11.2014 для подання додаткових доказів по справі.

Представник позивача з'явився в судове засідання 13.11.2014, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2014 також з'явився, заперечень проти позову не подав.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2014 між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги № 16/05/14 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Позивач зобов'язався надати Відповідачу зворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі визначеному п. 2.1 Договору, а саме 82170,00 (вісімдесят дві тисячі сто сімдесят грн. 00 коп.) грн.

Згідно п.п. 2.2.-.2.3. договору Зворотна безпроцентна фінансова допомога надається шляхом перерахування грошових коштів, зазначених в п. 2.1. цього Договору з рахунку № 26508010119830, відкритого в публічному акціонерному товаристві «Автокразбанк», МФО 331100, на поточний банківський рахунок Сторони 2, зазначений розділі 6 цього Договору, після підписання цього договору уповноваженими представниками та скріплення печатками Сторін. Проценти за користування грошовими коштами, передбаченими цим Договором, не нараховуються.

Як свідчать на виконання умов Договору Позивач 16.05.2014 перерахував на рахунок Відповідача 82170,00 (вісімдесят дві тисячі сто сімдесят грн. 00 коп.) грн. що підтверджується платіжним дорученням № 140 від 16.05.2014 та відповідною випискою по рахунку, завіреною банком.

Відповідно до п. 3.1 Договору, відповідач зобов'язався повернути отриману суму зворотної фінансової допомоги в термін до 16.08.2014 включно.

На часткове виконання вищевказаного зобов'язання, відповідач 03.06.2014 перерахував на рахунок позивача 30000,00 (тридцять тисяч грн. 00 коп.) грн., що підтверджується випискою за особовим рахунком 26508063794100, відкритого в AT «УкрСиббанк».

Залишок грошових коштів, відповідно до умов Договору, у сумі 52 170,00 грн. станом на день розгляду справи відповідачем не повернуто.

Отже, судом встановлено, що в порушення умов договору відповідач в обумовлений договором строк не повернув суму позики в розмірі 52 170,00 грн. і станом на день розгляду справи дана заборгованість існує.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суми позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частина 1 ст.1050 ЦК України зазначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 22 944 457,27 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 52 170,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 150,08 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 150,08 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої п. 4.2. договору пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 4.2. договору, яка складає 1250,65 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1250,65 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення в повному обсязі позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ірина" (04123, м. Київ, Подільський район, вул. Галицька, буд. 13, код ЄДРПОУ 30757038) на користь товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, Печерський район, бульвар Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 32382598) основний борг в сумі 52 170 (п'ятдесят дві тисячі сто сімдесят) грн. 00 коп., пеню в сумі 1250 (одна тисяча двісті п'ятдесят) грн. 65 коп., 3% річних в сумі 150 (сто п'ятдесят) грн. 08 коп., 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 18.11.2014