ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/33706/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,
за участю представників позивача Барбинової Н.М., Ковиріна О.В., представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський комбінат хлібопродуктів" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-12633/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський комбінат хлібопродуктів" до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2011 року Товариством до суду оскаржено податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції від 12.09.2011 № 0000122328 та від 12.09.2011 № 0000132328, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 56 495,00 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 441 447,75 грн. за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаних Законів.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, вбачається, що передумовою збільшення позивачеві грошового зобов`язання з податку на прибуток та ПДВ у цій справі було формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками фінансово - господарських взаємовідносин з його контрагентами (ТОВ "Електроспецтех", ТОВ "Промспецконсалтинг", ТОВ "Промтехноопт", ТОВ "Тех-Агроремпоставка"), які, як встановлено актами перевірок вказаних юридичних осіб, допустили порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та відсутні за місцезнаходженням. Тобто в основу висновків державного податкового органу про допущені позивачем порушення податкового законодавства покладено висновки акту перевірки відносно іншого платника - контрагента, з яким позивач мав фінансові - господарські взаємовідносини, за наслідками яких було сформовано валові витрати та податковий кредит. Вказані обставини зафіксовано у акті від 28.08.2001 про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, на підставі якого державним податковим органом ухвалено оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення.
У цій справі, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин щодо порушення контрагентами позивача положень податкового законодавства, та обставин, що входять до предмету доказування у справі, зокрема, під час перевірки законності формування платником податкового кредиту, дійшли висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки платник податків не підтвердив належними та допустимими доказами факт використання придбаного у контрагентів товару у власній господарській діяльності та фактичне транспортування цього товару, вартість якого було віднесено до складу валових витрат, а ПДВ в ціні придбання - до складу податкового кредиту.
Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може з огляду на наступне.
Спірні правовідносини мали місце як до набрання чинності Податковим кодексом України так і після, внаслідок чого застосуванню підлягають як норми законів та інших нормативно - правових актів, які були чинні на момент виникнення даних правовідносин, так і норми Податкового кодексу України.
У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
У відповідності з п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Слід зазначити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Отже, норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а аналіз Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування даних податкового обліку є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Вказані положення знайшли своє відображення й у положеннях Податкового кодексу України (далі - ПКУ), який набув чинності з 01.01.2011.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, визначальним фактором для формування платником податків своїх даних податкового обліку є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а здійснені витрати підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.
Також дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності господарської операції, або відсутності в ній ділової мети, яка зі змісту положень ст. 14 ПКУ передбачає обов'язкову спрямованість будь - якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.
При цьому слід врахувати, що податкове законодавство не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від фактичного використання придбаних товарі (послуг) у господарській діяльності. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності ділової мети використання товарів (послуг), що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. А відсутність товарно - транспортних накладних не є підставою для беззаперечного висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, які були укладені позивачем з його контрагентами (ТОВ "Електроспецтех", ТОВ "Промспецконсалтинг", ТОВ "Промтехноопт", ТОВ "Тех-Агроремпоставка"). Крім того, позивачем з метою доведення факту транспортування придбаного за договорами купівлі - продажу товару, було надано акти виконаних робіт (надання послуг) про отримання від КПФ "Рома" транспортних послуг з перевезення вантажу, що помилково було відхилено судами без урахування того, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи факт наявності у позивача договорів купівлі - продажу ТМЦ, податкових накладних на придбаний товар, які за змістом відповідають вимогам чинного законодавства, факт сплати вартості придбаного товару, наявність ділової мети щодо придбання товару у контрагентів, превалювання сутності над формою, що зумовлює лояльне ставлення до окремих недоліків в оформленні первинних документів, та презумпцію добросовісності платника податків, у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський комбінат хлібопродуктів" задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-12633/11/2070 скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лихачовський комбінат хлібопродуктів" задовольнити.
Податкові повідомлення - рішення від 12.09.2011 № 0000122328 та від 12.09.2011 № 0000132328 скасувати.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 28.10.2014 |
Оприлюднено | 21.11.2014 |
Номер документу | 41452575 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Карась О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні