Рішення

від 11.11.2014 по справі 910/21137/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21137/14 11.11.14

За позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ 21»

про стягнення 142 586,08 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Годзішевська О.О. за довіреністю № 3097-НЮ від 20.10.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ 21» (далі - відповідач) про стягнення 142 586,08 грн., в тому числі 125 268, 04 грн. основного боргу, 12 277, 10 грн. пені та 5 040, 94 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за Договором оренди вагона-ресторану № ПЗ/ВЧ-1-1305/Ю від 29.10.2013 р. щодо сплати орендної плати та інших додаткових послуг, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ 21» заборгованості. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/21137/14 та призначено її до розгляду на 22.10.2014 р.

В судовому засіданні 22.10.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав додаткові документи для доручення до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання 22.10.2014 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.11.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 11.11.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2013 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди вагона-ресторану № ПЗ/ВЧ-1-1305/Ю (Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає орендареві в строкове платне користування вагон-ресторан № 03263811, який включений в поїзд № 2 сполученням «Київ-Москва», що знаходиться на балансі позивача для організації у ньому харчування пасажирів на шляху прямування.

Згідно з п. 2.1 Договору, орендар приймає у строкове платне користування вагон-ресторан на строк, вказаний в п. 10.1 Договору, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі вагону-ресторану.

Відповідно до п. 10.1. Договору його укладено на строк один рік, що діє з моменту підписання акту приймання-передавання включно.

Згідно з актом приймання-передавання вагону від 17.11.2013 р. вагон-ресторан № 03263811 передано відповідачу на підставі Договору № ПЗ/ВЧ-1-1305/Ю, який підписаний сторонами без зауважень і заперечень та скріплений печатками обох підприємств.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786.

Нарахування орендної плати здійснюється з дня фактичної передачі (підписання Акту прийому-передачі) вагона-ресторану. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції звітного місяця (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Положеннями п. 3.5. Договору встановлено, що зобов'язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються таким чином: орендна плата у формі передоплати за перший та останній місяці оренди перераховується орендарем орендодавцю не пізніше п'яти банківських днів до дня передачі вагона-ресторану в оренду; орендна плата за кожний наступний місяць оренди сплачується до 10 (десятого) числа поточного місяця ; при несплаті платежів у встановлені терміни, орендодавець має право затримати орендований вагон-ресторан до внесення платежу з віднесенням на Орендаря витрат, пов'язаних з їх затримкою.

Згідно з п. 5.3. Договору орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 10.1. Договору його було укладено строком на один рік з моменту підписання акту приймання-передачі включно.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, останнім всупереч взятих на себе зобов'язань не було у повному обсязі внесено орендну плату по Договору за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року, у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем на суму 107 352,10 грн.

З огляду на зазначене, а також те, що відповідач також не оплатив позивачу плату за додаткові послуги, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів та просити стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 107 352,10 грн. за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року, а також 505,54 грн. заборгованості за екіпірування водою вагону-ресторану та 17 411,40 грн. за послуги з зовнішнього миття.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Як зазначалось вище, сторони домовились, що орендна плата за кожний наступний місяць оренди сплачується до 10 (десятого) числа поточного місяця (п. 3.5. Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач вказує на те, що заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період з квітня 2014 р. по вересень 2014 р. становить 107 352,10 грн.

На підтвердження наявної заборгованості зі сплати орендної плати за спірний період позивачем до позовної заяви додані рахунки на загальну суму 107 879,67 грн. за вказаний вище період.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу в зазначеному вище розмірі.

Таким чином, оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві орендну плату за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року включно, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді та заявлений позивачем в сумі 107 352,10 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Крім того, позивач вказує на те, що у відповідача існує заборгованість з екіпірування водою вагону-ресторану у розмірі 504,54 грн., та заборгованість за надані послуги з зовнішнього миття вагону-ресторану у розмірі 17 411,40 грн.

На підтвердження надання послуг по екіпіруванню водою вагону-ресторану позивач надає рахунки на оплату, що виставлялись ним відповідачу, акти про заправлення водою вагону-ресторану, калькуляцію вартості екіпірування вагону-ресторану №03263811.

Проте, у даному випадку суд не знаходить правових підстав для задоволення зазначених вимог в межах розгляду даного спору, оскільки, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами Договору, він не містить положень щодо зобов'язань позивача надавати відповідачу послуги з екіпірування водою вагону-ресторану № 03263811, а також зобов'язань відповідача такі послуги оплачувати.

Таким чином, спірний Договір не поширює свою дію на вказані взаємовідносини між сторонами, а відповідно, оскільки доказів укладення письмового договору у формі єдиного документу відносно зазначених послуг сторонами не надано, то слід дійти висновку, що в зазначеній частині між сторонами мало місце укладення договору про надання відповідних послуг у спрощений спосіб.

За вказаних обставин, до таких правовідносин в частині питання визначення строку оплати відповідних послуг мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Оскільки позивачем не представлено доказів звернення до відповідача з вимогою про оплату спірних послуг, суд приходить до висновку, що строк їх оплати ще не настав.

Що стосується стягнення заборгованості за послуги з зовнішнього миття вагону-ресторану у розмірі 17 411,40 грн., то суд також не вбачає правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.18. Договору сторони визначили, що орендар зобов'язується укласти протягом 7 (семи) робочих днів з дати підписання Договору угоду з Вагонною дільницею станції Київ-Пасажирський на відшкодовування витрат, пов'язаних із зовнішнім миттям вагону.

Проте, позивачем не надано доказів укладення зазначеної вище угоди з відповідачем.

При цьому, за відсутності укладеного між сторонами письмового договору у формі єдиного документа відносно послуг з миття вагону, в цій частині суд також приходить до висновку, що позивачем не надано доказів настання строку з їх оплати, якщо між сторонами мало місце укладення відповідного договору у спрощений спосіб.

Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті додаткових послуг слід відмовити.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 12 277,10 грн. пені та 5 040,94 грн. штрафу, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до п. 9.6 Договору за порушення строків внесення орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1 % від місячної орендної плати за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30-ть днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % місячної орендної плати.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положенням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.).

Судом здійснено перерахунок штрафу, пені і встановлено, що розмір пені має становити 6 783,21 грн., а розмір штрафу - 5 040,94 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум штрафу та пені.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором оренди, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТУДІЯ 21» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 22; код ЄДРПОУ 37145981) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; код ЄДРПОУ 04713033) 107 352 (сто сім тисяч триста п'ятдесят дві) грн. 10 коп. заборгованості зі сплати орендної плати, 6 783 (шість тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 21 коп. пені, 5 040 грн. (п'ять тисяч сорок) грн. 94 коп. штрафу та 2 383 (дві тисячі триста вісімдесят три) грн. 53 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2014 р.

Суддя В.С. Ломака