Ухвала

від 18.11.2014 по справі 820/12372/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 р.Справа № 820/12372/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. по справі № 820/12372/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурунін і К"

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

01.07.2014 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бурунін і К", звернувся до суду з позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.03.2014 року № 0000102211 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 245793,75 грн. та податкове повідомлення-рішення від 17.06.2014 року № 0000162211 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 225437,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.14 року по справі № 820/12372/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурунін і К" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.03.2014 року № 0000102211 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 245793,75 грн. (двісті сорок п'ять тисяч сімсот дев'яносто три гривні 75 копійок) та податкове повідомлення-рішення від 17.06.2014 року № 0000162211 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 225437,50 грн. (двісті двадцять п'ять тисяч чотириста тридцять сім гривень 50 копійок).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурунін і К" (код ЄДРПОУ 33412078) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 10.02.2014 року № 343/20-36-22-01-06.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Бурунін і К":

- п. 138.2 ст. 138, п.139.1.9 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 196635,0 грн. у тому числі за 4 квартал 2011 року на суму 83572,0 грн., за 1 квартал 2012 року 34935,0 грн., за квартал 2012 року на суму 59295,0 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 18833,0 грн.;

- п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на суму всього 395456,0 грн., в тому числі за січень 2011 року на суму 7414,0 грн., за лютий 2011 року на суму 7749,0 грн., за березень 2011 року на суму 9202,0 грн., за квітень 2011 року на суму 15919,0 грн., травень 2011 року на суму 11295,0 грн., червень 2011 року на суму 9322,0 грн., липень 2011 року на суму 3175,0 грн., серпень 2011 року на суму 6482,0 грн., вересень 2011 року на суму 6333,0 грн., жовтень 2011 року на суму 21208,0 грн., листопад 2011 року на суму 33087,0 грн., грудень 2011 року на суму 30049,0 грн., за січень 2012 року на суму 15199,0 грн., за лютий 2012 року на суму 2673,0 грн., за березень 2012 року на суму 27044,0 грн., за квітень 2012 року 10917,0 грн., травень 2012 року на суму 38033,0 грн., червень 2012 року на суму 24960,0 грн., липень 2012 року на суму 1854,0 грн., серпень 2012 року на суму 4709,0 грн., вересень 2012 року на суму 27720,0 грн., жовтень 2012 року на суму 3610,0 грн., листопад 2012 року на суму 8650,0 грн., грудень 2012 року на суму 8552,0 грн., за січень 2013 року на суму 2286,0 грн., за лютий 2013 року на суму 6452,0 грн., за березень 2013 року на суму 2584,0 грн., за квітень 2013 року на суму 7038,0 грн., травень 2013 року на суму 7508,0 грн., червень 2013 року на суму 4267,0 грн., липень 2013 року на суму 8297,0 грн., серпень 2013 року на суму 7538,0 грн., вересень 2013 року на суму 8219,0 грн., жовтень 2013 року на суму 5189,0 грн., листопад 2013 року на суму 10571,0 грн., грудень 2013 року на суму 9801,0 грн.;

- п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зменшено від'ємне значення по ПДВ за грудень 2013 року на суму 9801,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 343/20-36-22-01-06 відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення:

- № 0000102211 від 20.03.2014 року, яким ТОВ "Бурунін і К" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 245793,75 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 196635,0 грн., штрафні санкції у розмірі 28265,80 грн.;

- № 0000162211 від 17.06.2014 року, яким ТОВ "Бурунін і К" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 225437,50 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 180350,0 грн., штрафні санкції у розмірі 45087,50 грн.

Позивач скористався правом оскарження податкових повідомлень-рішень в процедурі адміністративного оскарження, направив скаргу № 60 від 28.03.2014 року до Головного управління Міністерства доходів і зборів у Харківській області. Згідно Рішення за результатами розгляду скарги № 3440/10/20-40-10-04-17 від 23.05.2014 року Головне управління Міністерства доходів і зборів у Харківській області скасовано податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 20.03.2014 року № 0000132210 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 9801,0 грн., № 0000112211 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додатну вартість на загальну суму 250559,50 грн. (основний платіж - 209592,0 грн., штрафні санкції - 40967,50 грн.) та в цих частинах задоволено скаргу, податкове повідомлення - рішення від 20.03.2014 року № 0000112211 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток залишено без змін, а скаргу директора без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162211 від 17.06.2014 року.

Не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач для захисту своїх прав звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а тому факти, вказані в акті перевірки від 10.02.2014 року №343/20-36-22-01-06 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства є недоведеними.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2014 року № 0000102211 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 245793,75 грн. (двісті сорок п'ять тисяч сімсот дев'яносто три гривні 75 копійок), від 17.06.2014 року № 0000162211 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 225437,50 грн. (двісті двадцять п'ять тисяч чотириста тридцять сім гривень 50 копійок).

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Корпус 7" (в якості Продавця) укладено з ТОВ "Бурунін і К" (в якості Покупця) договір поставки № 27 від 01.01.2011 року.

Додатковою угодою № 2 від 04.01.2011 року суб'єкти господарювання домовилися вважати датою укладання Договору № 27 від 01.01.2011 року - 04.01.2011 року.

Предметом вищевказаного договору відповідно до п.1.1. Договору є купівля-продаж та постачання витратних матеріалів для поліграфічного виробництва. Номенклатура та кількість Товару узгоджується сторонами в Додатках (рахунках, накладних, заявках) (п.1.2. Договору).

Поставки товарно-матеріальних цінностей, які були замовлені підприємством позивача, згідно умов додаткової угоди №1 від 01.01.2011 року здійснювалися Продавцем та товар було розміщено за адресою: м. Харків, вул. Міроносицька, 62. Поставка плівки була здійснена 04.10.2011 року, 13.10.2011 року, 17.10.2011 року, 21.10.2011 року, 24.10.2011 року, 28.10.2011 року, 02.11.2011 року, 10.11.2011 року, 14.11.2011 року, 17.11.2011 року, 22.11.2011 року, 29.11.2011 року, 01.12.2011 року, 06.12.2011 року, 12.12.2011 року, 13.12.2011 року, 19.12.2011 року, 21.12.2011 року, 27.12.2011 року, 11.01.2012 року, 17.01.2012 року, 25.01.2012 року, 26.01.2012 року, 01.03.2012 року, 05.03.2012 року, 12.03.2012 року, 14.03.2012 року, 19.03.2012 року, 28.03.2012 року, 03.05.2012 року, 07.05.2012 року, 11.05.2012 року, 14.05.2012 року, 15.05.2012 року, 17.05.2012 року, 21.05.2012 року, 22.05.2012 року, 24.05.2012 року, 30.05.2012 року, 01.06.2012 року, 06.06.2012 року, 11.06.2012 року, 14.06.2012 року, 27.06.2012 року, 05.09.2012 року, 10.09.2012 року, 14.09.2012 року, 28.09.2012 року.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, що були проведені в межах правочину між ПП "Корпус 7" та ТОВ "Бурунін і К", позивачем подані первинні документи, які містяться в матеріалах справи та детальний опис яких викладено в письмових поясненнях позивача, а саме: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та довіреності на отримання товару.

В обґрунтування економічної обґрунтованості укладання вказаного договору, а саме використання отриманої від ПП "Корпус 7" фототехнічнічної плівки у господарській діяльності підприємства долучені договори, які були укладені ТОВ "Бурунін і К" з ТОВ "Хаск Флекс", ТОВ "АСС-Поліграфпак", ТОВ "ХАСК-Флекс", ТОВ "Наргус" та інші первинні документи, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, детальний опис яких викладено в письмових поясненнях позивача.

Крім того колегія суддів зазначає, що контролюючим органом вже проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Бурунін і К" з питання дотримання даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Корпус 7" (податковий номер 32230129) за період з 01.03.2012 року - 30.06.2012 року, 01.03.2013 року - 31.03.2013 року, 01.06.2013 року - 30.06.2013 року, за результатами якої не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача та складена довідка від 21.11.2013 року № 1820/20-36-22-01-066/33412078.

Також в матеріалах справи міститься лист Державної фіскальної служби України від 05.09.2014 року № 2468/6/99-99-22-04-01-15, відповідно до якого Державна фіскальна служба України розглянула скаргу ТОВ "Бурунін і К" від 04.08.2014 року № 1/08 на можливі неправомірні дії посадових осіб Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та при перевірці інформації, викладеної у скарзі, встановлено окремі порушення вимог законодавчих та нормативних актів. За допущені порушення ДПІ наказами від 08.04.2014 року, від 27.05.2014 року та від 31.07.2014 року за неналежне виконання службових обов'язків при організації контрольно-перевірочних заходів посадових осіб притягнуто до відповідальності.

Колегія суддів зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права. Документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються колегією суддів як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Також колегія суддів зазначає, що платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не було подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Колегія суддів зазначає, шо вищевказана позиція підтверджується правозастосовною практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, постанова від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, а тому позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту по господарській операції, при цьому, ПП "Корпус 7" було офіційно зареєстровано платником ПДВ на час здійснення господарських операцій та мало право складання податкових накладних та податкові накладні відповідають вимогам, закріпленими в ст.201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 138.8, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємствами, які станом на момент виникнення спірних правовідносин були платниками податку на прибуток, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах державної податкової служби.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

В даному випадку виконання угод між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами які містяться в матеріалах справи, отже, суд робить висновок, що витрати з придбання товарів у ПП "Корпус 7" вірно віднесені позивачем до валових витрат.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить до висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а тому факти, вказані в акті перевірки від 10.02.2014 року №343/20-36-22-01-06 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства є недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.14 року по справі № 820/12372/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014р. по справі № 820/12372/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В. Судді П 'янова Я.В. Чалий І.С.