Рішення

від 11.11.2014 по справі 910/20771/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20771/14 11.11.14

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська організація айкідо»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про виселення та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гранацька Л.В. за довіреністю № 155/1/03-3630 від 11.09.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Захарченко К.П. за довіреністю № 062/2/5-229 від 14.01.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська організація айкідо» (далі - відповідач) про:

- виселення відповідача з нежилих приміщень загальною площею 159, 0 кв. м., на 1 поверсі - 19, 5 кв. м. та 2 поверсі - 139, 5 кв. м. в будинку № 25 літера А на вул. Прирічній;

- зобов'язання відповідача передати Комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» нежилі приміщення загальною площею 159, 0 кв. м., на 1 поверсі - 19, 5 кв. м. та 2 поверсі - 139, 5 кв. м. в будинку № 25 літера А на вул. Прирічній.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 436,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він передав відповідачу в оренду нерухоме майно, проте відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати виконував неналежним чином, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 31 317, 85 грн. за період з 01.03.2013 р. по 31.08.2014 р. Через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по сплаті орендної плати позивач в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України відмовився від договору та звернувся до відповідача з вимогою повернути орендоване майно, яка останнім була залишена без відповіді та задоволення. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/20771/14, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розгляд справи призначено на 22.10.2014 р.

16.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. в порядку ст. 89 Господарського процесуального кодексу України виправлено допущену в ухвалі господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/20771/14 від 02.10.2014 р. технічну описку в назві підприємства позивача.

В судовому засіданні 22.10.2014 р. представник позивача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 22.10.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судовому засіданні 22.10.2014 р. надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.11.2014 р.

28.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

06.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про уточнення позовних вимог, за змістом якої позивач просить суд прийняти рішення про:

- виселення відповідача з нежилих приміщень загальною площею 159, 0 кв. м., на 1 поверсі - 19, 5 кв. м. та 2 поверсі - 139, 5 кв. м. в будинку № 25 літера А на вул. Прирічній;

- зобов'язання відповідача передати Комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» по акту приймання-передачі нежилі приміщення загальною площею 159, 0 кв. м., на 1 поверсі - 19, 5 кв. м. та 2 поверсі - 139, 5 кв. м. в будинку № 25 літера А на вул. Прирічній.

Представник відповідача в судове засідання 11.11.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 11.11.2014 р. судом прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

Представник позивача в судовому засіданні 11.11.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні 11.11.2014 р. також просив суд задовольнити заявлені позивачем позовні вимоги.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2013 р. між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), позивачем (підприємство) та відповідачем (орендар) було укладено Договір № 1053 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2012 р. № 257/8541 «Про передачу в оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва єдиному претенденту на право оренди» передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вулиця Прирічна, будинок № 25, літера А, для організації дозвілля дітей та юнацтва.

Згідно з п. 2.1. Договору об'єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею: 159, 00 кв. м., в т.ч. 1 поверх - 19, 50 кв. м., 2 поверх - 139, 50 кв. м., згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що вартість об'єкта оренди, згідно з висновком про вартість майна станом на 31.01.2012 р. становить 1 612 100, 00 грн.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва знаходиться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація» (п. 2.4. Договору).

На виконання умов Договору третя особа передала відповідачу вказаний в п. 2.1. Договору об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2013 р., підписаним сторонами без зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 4.2. Договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі (орендну плату та компенсацію витрат підприємства) своєчасно і в повному обсязі.

В силу п. 3.1. Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250. Розмір орендної плати згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору за січень 2013 р. становить 8, 42 грн. за 1 кв. м. орендованої площі, що складає 1 338, 02 грн.

Згідно з п. 3.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

Крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, яка за січень 2013 р. складає 588, 19 грн. на місяць (п. 3.3. Договору).

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплено мано на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) КП «Київжитлоспецексплуатація» починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до п. 3.7. Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачуються орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця.

Проте, відповідач належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов'язання в частині своєчасної сплати орендної плати, у зв'язку з чим третя особа звернулась до відповідача з листом № 062/7/14-221 від 14.01.2014 р. про погашення заборгованості з орендної плати, який останнім був залишений без відповіді та задоволення.

За приписами п. 9.1. Договору він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.03.2013 р. по 28.02.2016 р.

При цьому, за умовами п. 9.3. Договору одностороння відмова від Договору не допускається, крім випадку, передбаченого п. 5.2. цього Договору, згідно з яким при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитися від Договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної сплати орендної плати 01.09.2014 р. третя особа направила на адресу відповідача лист № 062/07/14-7116 від 29.08.2014 р. про відмову від Договору на підставі п. п. 5.2., 9.3. Договору, ст. 782 Цивільного кодексу України та вимагала звільнити орендоване приміщення і передати його за актом прийому-передачі балансоутримувачу, який відповідачем був залишений без відповіді та задоволення .

З огляду на те, що відповідач так і не повернув орендоване приміщення позивачу, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Водночас, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Проте, як встановлено судом, відповідач належним чином не виконував взяті на себе згідно з п. 4.2. Договору зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати у строки та розмірі, визначеними п. п. 3.1.-3.7. Договору.

Факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по сплаті орендної плати підтверджується також рішеннями господарського суду міста Києва від 05.06.2014 р. у справі № 910/7074/14 та від 10.04.2014 р. у справі № 910/2543/14, якими з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по орендній платі за Договором оренди № 1053 від 01.03.2013 р., а також наявними в матеріалах справи довідками про нарахування і надходження орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою, підписаними головним та провідним бухгалтерами підприємства позивача, з яких вбачається, що відповідач не сплачував орендну плату більш ніж 3 місяці підряд.

Згідно зі ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Умовами п. 5.2. Договору також визначено, що при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитися від Договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря.

Як зазначено в п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 30.04.2013 р. у справі № 16/094-11/17, в якій зазначив, що відмова від договору є правом наймодавця. Про реалізацію цього права наймодавець повинен повідомити наймача. Закон не встановлює строку, протягом якого має бути зроблене таке повідомлення. З моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору найму договір вважається розірваним. Наймач зобов'язаний повернути наймодавцеві предмет оренди в строки, передбачені договором найму (оренди), а якщо такі строки не визначені - в розумний строк (тобто строк, необхідний для підготовки предмету оренди для передачі наймачеві). Строк для повернення орендованого майна може бути встановлений наймачем у повідомленні про відмову від договору найму. В разі здійснення означеного права, наймодавець не має потреби додатково звертатися до суду з вимогою про розірвання договору найму. Судовий позов наймодавця до наймача можливий лише у випадку, якщо наймач не виконує вимогу наймодавця про повернення речі із користування.

Судом встановлено, що право орендодавця на відмову від договору оренди було реалізовано останнім шляхом направлення 01.09.2014 р. на адресу відповідача листа № 062/07/14-7116 від 29.08.2014 р. про відмову від Договору оренди № 1053 від 01.03.2013 р.

На підтвердження направлення вищевказаного листа до матеріалів справи надано поштове повідомлення, з вказаними в ньому даними штрихового ідентифікатору - 0100119588256.

Як вставлено судом за даними онлайн-ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» «Пошук поштових відправлень» ( http://services.ukrposhta.com/barcodesingle/DownloadInfo.aspx ) відправлення за номером 0100119588256 вручене адресату (одержувачу) особисто 02.09.2014 об'єктом поштового зв'язку КИЇВ 191 з індексом 03191.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Договір № 1053 від 01.03.2013 р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду є розірваним в позасудовому порядку на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України з 02.09.2014 р.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачені правові наслідки припинення або розірвання договору оренди.

Так, частиною 1 названої норми закону передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічні положення щодо обов'язку повернення із вказівкою на негайність його здійснення закріплені також в частині 1 статті 785 Цивільного кодексу України.

Пунктом 7.6 Договору передбачено, що у разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди підприємству у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди, а пункт 4.15 Договору визначає, що така передача повинна відбутися протягом 30 календарних днів по акту приймання-передачі.

Проте, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження того, що відповідач повернув орендоване майно позивачу.

При цьому суд вважає, що позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення та зобов'язання повернути спірне майно по акту приймання-передачі відповідають способу захисту, який передбачено нормами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Обов'язок відповідача повернути позивачу об'єкт оренди у разі припинення договору найму унормований ст. ст. 785, 795 Цивільного кодексу України та передбачений умовами пунктів 4.15., 7.6. Договору шляхом підписання акта приймання-передачі.

Однак, підписання акту приймання-передачі підтверджує факт звільнення (повернення) майна з оренди, а без фактичного звільнення орендованого приміщення акт приймання-передачі втрачає сенс.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, передбачено: примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі, і якщо колишній орендар не звільняє орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди, то позовна вимога про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, а на підтвердження виселення або добровільного звільнення приміщень та повернення комунального майна сторони мають скласти акт приймання-передачі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 р. у справі № 5023/4157/12.

Також, слід зазначити, що виселення відповідає загальним правомочностям власника (управителя) майна і його праву вимагати усунення будь-яких порушень цього права, хоча б ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння, як це передбачено ст.ст 386, 391 ЦК, та ст. 47 Конституції України і положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги про виселення та зобов'язання відповідача повернути орендоване майно позивачу є обґрунтованими.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу орендованого майна.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач всупереч п. 4.15. Договору, ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України орендоване майно позивачу так і не повернув, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

При цьому, згідно з вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України судом, враховуючи умови пункту 4.15. спірного договору оренди, встановлюється строк вчинення відповідних дій тривалістю 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Так, відповідно до п. 9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення (пп. 9.10.).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, враховуючи, що позивач при зверненні з даним позовом до суду не доплатив судовий збір в частині заявленої ним майнової вимоги про зобов'язання відповідача передати спірне майно, - відповідна сума судового збору має бути з нього достягнута в дохід Державного бюджету України.

Так, з аналізу норм чинного в Україні законодавства та положень доктрини юридичної науки вбачається, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.

Натомість, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Згідно з п. 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що спірне майно підлягає вартісній оцінці, суд вважає, що вимога про зобов'язання відповідача повернути таке майно є майновим спором.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 12.06.2012 р. у справі № 37/239пн, постанові від 11.09.2013 р. у справі № 910/3638/13, постанові від 09.10.2013 р. у справі № 910/6132/13.

Відповідно до наданого п. 2.2. Договору станом на 31.01.2012 р. вартість спірного майна складала 1 612 100 грн.

Таким чином, позивач повинен був сплатити судовий збір за позовною вимогою про зобов'язання повернути спірне майно в сумі 32 242, 00 грн., проте як сплатив лише 1 218, 00 грн., як за немайнову вимогу.

Відповідно до п. 2.23. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може:

- зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК);

- у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четверртої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

З урахуванням зазначеного, з відповідача має бути достягнуто в дохід Державного бюджету України 31 024, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Виселити Всеукраїнську громадську організацію «Всеукраїнська організація айкідо» (03191, місто Київ, вулиця Крейсера Аврори, будинок 1, квартира 67; код ЄДРПОУ 35982649) з нежилих приміщень загальною площею 159, 0 кв. м., на 1 поверсі - 19, 5 кв. м. та на 2 поверсі - 139, 5 кв. м., в будинку № 25 літер А по вулиці Прирічній у місті Києві.

3. Зобов'язати Всеукраїнську громадську організацію «Всеукраїнська організація айкідо» (03191, місто Київ, вулиця Крейсера Аврори, будинок 1, квартира 67; код ЄДРПОУ 35982649) передати по акту приймання-передачі Комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) протягом 30 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили нежилі приміщення загальною площею 159, 0 кв. м., на 1 поверсі - 19, 5 кв. м. та на 2 поверсі - 139, 5 кв. м., в будинку № 25 літер А по вулиці Прирічній у місті Києві.

4. Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська організація айкідо» (03191, місто Київ, вулиця Крейсера Аврори, будинок 1, квартира 67; код ЄДРПОУ 35982649) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська організація айкідо» (03191, місто Київ, вулиця Крейсера Аврори, будинок 1, квартира 67; код ЄДРПОУ 35982649) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 31 024 (тридцять одну тисячі двадцять чотири) грн. 00 коп. судового збору.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2014 р.

Суддя В.С. Ломака