Рішення

від 12.11.2014 по справі 910/21245/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21245/13 12.11.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк», м.Київ, ЄДРПОУ 21753123

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг», м.Київ, ЄДРПОУ 31237888

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м.Хмельницький, ЄДРПОУ 32774741

про стягнення 17 849 247,34 грн., 3 408 037, 22 дол. США, 166 431,02 євро

та за зустрічним позовом: Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг», м.Київ, ЄДРПОУ 31237888

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «Унікредит банк», м.Київ, ЄДРПОУ 21753123

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м.Хмельницький, ЄДРПОУ 32774741

про визнання договору поруки припиненим

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:.

від позивача за первісним позовом: Кучерявий Д.В. - по дов.

від відповідача за первісним позовом: Попович К.Ю. - по дов.

від третьої особи: Коломієць М.О. - по дов.

від позивача за зустрічним позовом: Попович К.Ю. - по дов.

від відповідача 1 за зустрічним позовом: Кучерявий Д.В. - по дов.

від відповідача 2 за зустрічним позовом: Коломієць М.О. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 01.10.2014р. та 29.10.2014р. оголошувались перерви

СУТЬ СПРАВИ:

Рішенням від 09.12.2013р. господарського суду м.Києва по справі №910/21245/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк», м.Київ до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг», м.Київ про стягнення 17 849 247,34 грн., 3 408 037,22 дол. США, 166 431,02 євро заборгованості та штрафних санкцій по кредитному договору №101-СВ від 27.03.2008р., та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг», м.Київ до відповідача 1, Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м.Хмельницький про визнання припиненим договору поруки №101-СВ/SUR від 27.03.2008р., у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги задоволено повністю та визнано припиненим договір поруки №101-СВ/SUR від 27.03.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг» та Закритим акціонерним товариством «Атолл Холдінг».

Постановою від 13.05.2014р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 09.12.2013р. господарського суду міста Києва скасовано, первісні позовні вимоги задоволено в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою від 06.08.2014р. Вищого господарського суду України рішення від 09.12.2013р. господарського суду м.Києва та постанову від 13.05.2014р. Київського апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи наведені судові акти Вищий господарський суд України зазначив, що судами всупереч приписам чинного законодавства не було належним чином розглянуто питання щодо підсудності наведеної справи, з урахуванням того, що на момент порушення провадження по справі щодо одного з відповідачів була порушена справа про банкрутство. Суд касаційної інстанції також зазначив, що ухвалою від 09.12.2013р. було виключено зі складу відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», що суперечить нормі ст.65 Господарського процесуального кодексу України. Отже, враховуючи наведене вище, Вищим господарським судом України надано наступні обов'язкові для виконання під час нового розгляду справи вказівки: при визначенні підсудності розглядуваного спору прийняти до уваги процесуальний статус Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лзинг», по відношенню до якого порушено справу про банкрутство; при вирішенні спору стосовно вимог про стягнення з поручителя заборгованості за основними зобов'язаннями, з метою з'ясування обставин справи та надання поручителю права на захист своїх інтересів, пов'язаних з порукою, залучити до участі розгляді справи боржника за основним зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки; з'ясувати обставини щодо звернення банку із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг».

З приводу наведених вище вказівок Вищого господарського суду України суд зазначає наступне:

Згідно з п.3 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 111 10 цього Кодексу.

Таким чином, питання про те, з якої стадії повинен здійснюватися новий розгляд справи необхідно вирішувати в залежності від підстав скасування рішення місцевого суду та вказівок суду касаційної інстанції. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

За приписами ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.

Отже, з наведеного вбачається, що вирішення питання стосовно процесуального статусу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» при розгляді справи, перш за все, залежить від заявлення позовних вимог до вказаної особи як за первинним, так і за зустрічним позовом.

Враховуючи приписи чинного господарського процесуального законодавства України, з метою виконання вказівок Вищого господарського суду України стосовно вирішення питання щодо визначення підсудності розглядуваного спору з урахуванням заявлених первісних позовних вимог, з метою визначення кола учасників господарського процесу, приймаючи до уваги стадію, з якої повинен здійснюватись новий розгляд справи, господарським судом м.Києва ухвалою від 08.09.2014р. було запропоновано, в тому числі, Публічному акціонерному товариству «Унікредит Банк» визначитись з остаточними позовними вимогами та особами, до яких такі вимоги заявляються та підтримуються.

У заяві №08/12-186/85-2938 від 01.10.2014р. Публічне акціонерне товариство «Унікредит Банк» підтримало позовні вимоги лише до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» та просило стягнути з останнього:

-17 849 247,34 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 3 602 216,28 грн. та неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.;

- 3 408 037,22 дол.США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. становить 27 240 441,50 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 2 731 264,11 дол.США, заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 232 955,45 дол.США, та неустойка в розмірі 443 817,66 дол.США;

- 166 431,02 євро, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. складає 1 820 359,42 грн., з яких основний борг в сумі 133 996,56 євро, заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 11 467,58 євро та неустойка в сумі 20 966,88 євро.

У судових засіданнях впродовж розгляду справи позивачем підтримано викладені вище вимоги виключно до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» та повідомлено суд про відсутність майнових притязань в межах даної справи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг».

Таким чином, з наведеного вбачається, що при новому розгляді справи первісні позовні вимоги заявлено тільки до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг», внаслідок чого надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» процесуального статусу відповідача по справі №910/21245/13 позбавлене належного правового обґрунтування.

Тобто, оскільки у Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк» відсутні майнові претензії до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» в межах даної справи, то відсутня доцільність, в тому числі, у зміні процесуального статусу вказаної особи та розгляді до неї вимог, які на стадії судового вирішення справи пред'являються та підтримуються позивачем до іншого відповідача, а саме до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг».

При цьому, виходячи з того, що предметом спору є стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, боржником за яким виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», суд дійшов висновку, що участь зазначеної особи у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відповідає приписам ст.555 Цивільного кодексу України та ст.27 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, виходячи з того, що в межах зустрічного позову розглядаються вимоги про визнання припиненим договору поруки, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Унікредит Банк», Приватним акціонерним товариством «Атолл Холдінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», у даному спорі Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» має виступати саме відповідачем, як сторона вказаного правочину та особа, до якої Приватним акціонерним товариством «Атолл Холдінг» заявлено та підтримано зустрічний позов.

При вирішенні питання стосовно підсудності справи господарському суду м.Києва судом прийнято до уваги наступне.

Пунктом 1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі, в тому числі, справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

За приписами ст.15 вказаного нормативно-правового акту справи наведеної вище категорії розглядаються господарським судом за місцем знаходження сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь іншої сторони певні дії.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Як було встановлено вище, первісний позов підтримано саме до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг».

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача за первісним позовом є: 03062, м.Київ, Святошинський район, просп.Перемоги, буд.67.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд зазначає, що розгляд первісних позовних вимог господарським судом м.Києва в повному обсязі відповідає приписам чинного господарського процесуального законодавства України.

При цьому, судом враховано, що позивачем за первісним позовом майнових вимог до особи, відносно якої порушено справу про банкрутство, тобто до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», не підтримано, а отже і направлення справи на підставі ст.16 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду Хмельницької області, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», не відповідає приписам чинного законодавства.

При визначені підсудності зустрічних позовних вимог господарський суд виходив з наступного.

Пунктом 7 ст.12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

За приписами ч.9 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Як встановлено судом, ухвалою суду від 28.10.2013р. господарським судом Хмельницької області порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг».

За приписами ст.60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

При цьому, відповідно до п.2 Інформаційного листа №01-8/344 від 11.04.2005р. Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарськихсудів у 2004 році» у вирішенні питання про підсудність зустрічних позовних заяв у справах, що віднесені до виключної підсудності

господарських судів відповідно до ч.4 ст.16 Господарського процесуального кодексу України слід виходити з того, що за змістом ч.1 ст.60 Господарського процесуального кодексу України зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом в тому ж суді, в провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, включаючи випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією, зазначеною в ч. 4 ст.16 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з наведеного вбачається, що розгляд зустрічних позовних вимог, які заявлено, в тому числі, до особи, стосовно якої порушено справу про банкрутство, господарським судом, у провадженні якого знаходиться справа за первісним позовом (господарський суд м.Києва), відповідає приписам Господарського процесуального законодавства України.

За таких обставин, враховуючи наведене, під час нового розгляду справи клопотання №1577 від 05.11.2013р., №1594 від 2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про направлення справи №910/21245/13 за підсудністю залишені судом без задоволення.

Як вказувалось вище, під час нового розгляду справи позивачем було підтримано первісні позовні вимоги тільки в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» 17 849 247,34 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 3 602 216,28 грн. та неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.; 3 408 037,22 дол.США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. становить 27 240 441,50 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 2 731 264,11 дол.США, заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 232 955,45 дол.США та неустойка в розмірі 443 817,66 дол.США; 166 431,02 євро, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. становить 1 820 359,42 грн., з яких основний борг в сумі 133 996,56 євро, заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 11 467,58 євро та неустойка в сумі 20 966,88 євро.

Відповідач за первісним позовом проти задоволення майнових вимог Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк» надав заперечення з огляду на відсутність підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг», як поручителя за договором №101-СВ/SUR від 27.03.2008р., заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», що виникла за кредитним договором №101-СВ від 27.03.2008р., оскільки порука відповідача є припиненою.

Третя особа проти задоволення позовних вимог надала заперечення з огляду на наявність підстав для направлення справи за підсудністю до господарського суду Хмельницької області, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг». Вказаний учасник судового процесу також надав заперечення з приводу розміру грошових вимог до відповідача.

Одночасно, обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги про визнання припиненим договору №101-СВ/SUR від 27.03.2008р., позивач за зустрічним позовом посилався на те, що укладеним між сторонами договором не було визначенно строку дії поруки, отже, у даному випадку при вирішенні питання про припинення взаємних обов'язків контрагентів слід застосовувати положення ст.559 Цивільного кодексу України. На думку, вказаного учасника судового процесу, оскільки кредитор не звернувся у шестимісячний строк після настання строку виконання основного зобов'язання до поручителя, порука є припиненою.

Відповідач 1 за зустрічним позовом у поясненнях б/н від 12.11.2014р. проти позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» надав заперечення з огляду на те, що сторонами в договорі поруки №101-СВ/SUR від 27.03.2008р. було визначено, що договір припиняє свою дію тільки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем за цим правочином. Отже, оскільки ані боржником, ані поручителем свої зобов'язання виконано не було, відсутні підстави для визнання наведеного правочину припиненим. Одночасно, на думку вказаного учасника судового процесу, вимоги про визнання договору поруки припиненим не відповідають передбаченим чинним законодавством способам захисту прав та інтересів.

Відповідач 2 за зустрічним позовом у судових засіданнях 01.10.2014р., 29.10.2014р. та 12.11.2014р. позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» підтримав в повному обсязі.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені сторонами та третьою особою докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 27.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Унікредит Банк») (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (позичальник) було укладено кредитний договір №101-СВ, згідно з п.1.1 якого банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику кредитну лінію довгостроковий інвестиційний кредит загальною сумою 12 000 000 євро з можливістю отримувати грошові кошти в доларах США та євро та терміном до 30.04.2013р.

В подальшому розмір кредитної лінії, строк її дії та валюта отримання кредиту змінювалися. Так, додатковою угодою №3 від 27.11.2009р. пункт 1.1 кредитного договору було викладено в редакції, відповідно до якої загальну суму кредиту зменшено до 5 568 779,02 євро, з можливістю його отримання в доларах США, євро та гривні, та з терміном дії кредиту до 30 квітня 2013р.

Додатковою угодою №14 від 29.12.2010р. загальну суму кредиту знову було зменшено до 4 250 000 євро з можливістю отримувати грошові кошти в доларах США, євро та гривні, та з терміном дії кредиту до 30 квітня 2013р.

Крім того, додатковою угодою №21 від 29.07.2011р. загальну суму кредиту також було зменшено до 3 387 900 євро, з можливістю отримувати грошові кошти в доларах США, євро та гривні та з терміном дії кредиту до 10 квітня 2013р.

У розділі 9 договору №101-СВ від 27.08.2008р. зазначено, що зобов'язання позичальника за вказаним договором забезпечується шляхом надання наступного: застави предметів лізингу, придбання яких фінансується/рефінансується за рахунок кредиту; застави майнових прав, в тому числі, прав грошової вимоги за договорами лізингу в частині планів лізингу щодо предметів лізингу, придбання яких фінансується /рефінансується за рахунок кредиту, у формі та змістом прийнятним для банку; поруки Приватного акціонерного товариства «Атол Холдінг» на загальну суму кредиту плюс відсотки та інші комісійні, що передбачені кредитним договором.

Пунктом 11.11 кредитного договору встановлено, що цей правочин набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №101-СВ від 27.08.2008р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача за первісним позовом та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п.1.2 договору №101-СВ від 27.08.2008р. банком та позичальником було погоджено, що кредит надається з метою фінансування/рефінансування придбання нових автомобілів, вантажних автомобілів, будівельних та важких машин, складського обладнання для надання у фінансовий лізинг.

У преамбулі до кредитного договору контрагенти визначили, що загальна сума кредиту означає максимальну загальну суму всіх часток або їх еквіваленту, що можуть бути отримані у відповідності до договору.

Як вказувалось вище, загальною сумою кредиту є 12 000 000 євро. В подальшому розмір кредитної лінії змінювався: додатковою угодою №3 від 27.11.2009р. пункт 1.1 кредитного договору було викладено в редакції, відповідно до якої загальну суму кредиту зменшено до 5 568 779,02 євро з можливістю його отримання в доларах США, євро та гривні; додатковою угодою №14 від 29.12.2010р. загальну суму кредиту знову було зменшено до 4 250 000 євро з можливістю отримувати в доларах США, євро та гривні; додатковою угодою №21 від 29.07.2011р. загальну суму кредиту також було зменшено до 3 387 900 євро, з можливістю отримувати його в доларах США, євро та гривні.

Пунктом 3.2 договору №101-СВ від 27.08.2008р. передбачено, що протягом періоду дозволеного отримання та в межах загальної суми кредиту банк надає позичальнику кошти однією або кількома сумами (частками).

Як свідчать матеріали справи, а саме банківські виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», у межах, визначених умовами договору №101-СВ від 27.08.2008р., банком було надано позичальнику грошові кошти.

Наразі, господарським судом також прийнято до уваги, що отримання позичальником грошових коштів та належне виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором №101-СВ від 27.08.2008р. третьою особою та відповідачем за первісним позовом не спростовується та не заперечується.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит.

Порядок погашення кредиту викладено в розділі 4 кредитного договору та додаткових угодах до нього.

Відповідно до п.4.1 договору №101-СВ від 27.08.2008р. погашення кредиту здійснюється позичальником на кредитний рахунок. Кожна частка погашається щомісячними рівними частинами на дати сплати відсотків, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому така частка надана. Сума, належна до погашення кожного місяця щодо кожної частки, визначається як сума відповідної частки, що визначена у відповідній заявці на отримання частки поділена на кількість платежів, належних до сплати протягом терміну дії такої частки. При цьому, сума погашення кожної частки не може перевищувати величину щомісячного лізингового платежу за відповідним договором лізингу.

Пунктом 1.1 визначено, що кредит надається до 30.04.2013р. Додатковою угодою №21 від 29.07.2011р. термін дії кредиту було скорочено до 10 квітня 2013р.

Отже, з наведеного вбачається, що строк повернення отриманих за кредитним договором коштів настав.

Проте, за твердженнями позивача за первісним позовом, які з боку третьої особи належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, боржником свої зобов'язання з повернення кредитних коштів в повному обсязі виконано не було, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» утворилась заборгованість в сумі 11 882 073,62 грн., 2 731 264,11 дол. США та 133996,56 євро.

Як свідчать матеріали справи, такий розмір заборгованості третьою особою було визнано у додатковій угоді №40 від13.12.2012р.

Доказів подальшого виконання боржником або поручителем своїх зобов'язань за кредитним договором №101-СВ від 27.08.2008р. та договором №101СВ/SUR від 27.03.2008р. поруки в частині повернення кредитних коштів матеріали справи не містять.

Одночасно, судом також прийнято до уваги, що з моменту порушення провадження по справі ані Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», ані Приватним акціонерним товариством «Атолл Холдінг» жодних заперечень з приводу розміру основної заборгованості представлено не було.

З огляду на наведене суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи наведене вище суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Унікредит Банк», що утворилась внаслідок порушення умов кредитного договору №101-СВ від 27.08.2008р. в частині своєчасного повернення кредитних коштів в розмірі 11 882 073,62 грн., 2 731 264,11 дол. США та 133996,56 євро.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок позичальника сплатити проценти за користування кредитом .

Пунктом п.5.1 договору №101-СВ від 27.08.2008р. передбачено, що позичальник сплачує банку відсотки за отримані та непогашені частки, якщо інше не передбачено договором. Відсотки сплачуються за відсотковою ставкою, визначеною у п.5.2 договору, та повинні нараховуватись щодо кожної частки, яка залишається непогашеною з дати надання коштів до дати їх повернення.

При розрахунку відсотків за користування кредитом за кожен відсотковий період останній день відсоткового періоду включається до розрахунку. Відсотки розраховують на підставі фактичної кількості календарних днів, коли частка є непогашеною, та року з 360 днів.

У п.5.2.1 кредитного договору контрагентами погоджено, що відсоткова ставка для кожної частки визначається в залежності від категорії відповідних договорів лізингу відповідно до наступного:

- для часток, що надаються на купівлю предмету лізингу для подальшої передачі в лізинг за договорами лізингу нульової категорії, відсоткова ставка складається з: для часток у доларах США (і) маржі 6,5% річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду; для часток у євро (і) маржі 6,5% річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду;

- для часток, що надаються на купівлю предмету лізингу для подальшої передачі в лізинг за договорами лізингу першої категорії, відсоткова ставка складається з: для часток у доларах США (і) маржі 6,75% річних та (її) ставки EURIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідної тривалості відсоткового періоду; для часток у євро (і) маржі 6,75% річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду;

- для часток, що надаються на купівлю предмету лізингу для подальшої передачі в лізинг за договорами лізингу другої категорії, відсоткова ставка складається з: для часток у доларах США (і) маржі 7,0% річних та (іі) ставки EURIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідної тривалості відсоткового періоду; для часток у євро (і) маржі 7,0% річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду.

У п.5.3 договору №101-СВ від 27.08.2008р. визначено, що відсотковий період встановлюється тривалістю 1 місяць. При цьому, перший період за кредитом починається в дату надання першої частки та закінчується на найближчу дату сплати відсотків; наступний відсотковий період за кожною часткою починається в останній день попереднього відсоткового періоду та закінчуватиметься на найближчу дату сплати відсотків.

Нараховані відсотки щодо кожної частки за кожен відсотковий період сплачуються позичальником у відповідну дату сплати по закінченню такого відсоткового періоду на рахунок №20781020002646, відкритий у філії Унікредит Банку у м.Києві, МФО 3007, код ЄДРПОУ 26080255 (або інший рахунок, який банк вважає за необхідний).

Додатковою угодою №1 від 09.01.2009р., сторони домовились, що датою сплати відсотків є 30 число кожного календарного місяця.

Додатковою угодою №3 від 27.11.2009р. сторони на період з 27.11.2009р. до 29.12.2009р. погодили для кожної частки в гривні відсоткову ставку в розмірі 21% річних. Якщо сторонами не буде письмово погоджено нову відсоткову ставку для будь-якого відсоткового періоду для кожної частки в гривнях, застосовується відсоткова ставка у розмірі 27% річних протягом такого відсоткового періоду та у наступні відсоткові періоди.

Додатковою угодою №4 від 27.12.2009р. сторони встановили на період з 30 грудня 2009 року до 31 січня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 23% річних.

Додатковою угодою №5 від 31.03.2010р. сторони встановили на період з 31 березня 2010 року до 30 квітня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 18% річних.

Додатковою угодою №6 від 30.04.2010р. сторони встановили на період з 30 квітня 2010 року до 31 травня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 17%річних.

Додатковою угодою №7 від 31.05.2010р. сторони встановили на період з 01 червня 2010 року до 30 червня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Додатковою угодою №8 від 01.07.2010р. сторони встановили на період з 01 липня 2010 року до 31 липня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою №9 від 30.07.2010р. сторони встановили на період з 01 серпня 2010 року до 31 серпня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою №9/1 від 02.08.2010р. сторони домовились, що датою сплати відсотків є останнє число кожного календарного місяця.

Додатковою угодою №10 від 31.08.2010р. сторони встановили на період з 01 вересня 2010 року до 30 вересня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою №11 від 29.09.2010р. сторони встановили на період з 01 жовтня 2010 року до 31 жовтня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою №12 від 29.10.2010р. сторони встановили на період з 01 листопада 2010 року до 30 листопада 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою №14 від 29.12.2010р. сторони встановили на період з 31 грудня 2010 року до 30 січня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 15% річних.

Додатковою угодою №15 від 01.02.2011р. сторони встановили на період з 01 лютого 2010 року 28 лютого 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 15% річних.

Додатковою угодою №16 від 01.03.2011р. сторони встановили на період з 01 березня 2011 року до 31 березня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 10,5 % річних.

Додатковою угодою №17 від 31.03.2011р. сторони встановили на період з 01 квітня 2011 року до 30 квітня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 12 % річних.

Додатковою угодою №18 від 29.04.2011р. сторони встановили на період з 01 травня 2011 року до 31 травня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 11% річних.

Додатковою угодою №19 від 01.06.2011р. сторони встановили на період з 01 червні 2011 року до 30 червня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13 % річних.

Додатковою угодою №20 від 30.06.2011р. сторони встановили на період з 01 липня 2011 року до 31 липня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 12 % річних.

Додатковою угодою №22 від 01.08.2011р. сторони встановили на період з 01 серпня 2011 року до 31 серпня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 11% річних.

Додатковою угодою №23 від 01.09.2011р. сторони встановили на період з 01 вересня 2011 року до 30 вересня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 11% річних.

Додатковою угодою №24 від 30.09.2011р. сторони встановили на період з 01 жовтня 2011 року до 31 жовтня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 18% річних.

Додатковою угодою №25 від 01.11.2011р. сторони встановили на період з 01 листопада 2011 року до 30 листопада 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 22% річних.

Додатковою угодою №27 від 01.12.2011р. сторони встановили на період з 01 грудня 2011 року до 31 грудня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 24% річних.

Додатковою угодою №28 від 30.12.2011р. сторони встановили на період з 01 січня 2012 року до 31 січня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 24% річних.

Додатковою угодою №29 від 01.02.2012р. сторони встановили на період з 01 лютого 2012 року до 29 лютого 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 24 % річних.

Додатковою угодою №30 від 01.03.2012р. сторони встановили на період з 01 березня 2012 року до 31 березня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 19,5% річних.

Додатковою угодою №31 від 30.03.2012р. сторони встановили на період з 01 квітня 2012 року до 30 квітня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Додатковою угодою №32 від 07.05.2012р. сторони встановили на період з 01 травня 2012 року до 31 травня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Додатковою угодою №33 від 01.06.2012р. сторони встановили на період з 01 червня 2012 року до 30 червня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 21% річних.

Додатковою угодою №34 від 27.06.2012р. сторони встановили на період з 01 липня 2012 року до 31 липня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 22% річних.

Додатковою угодою №35 від 01.08.2012р. сторони встановили на період з 01 серпня 2012 року до 31 серпня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 27,25% річних.

Додатковою угодою №36 від 31.08.2012р. сторони встановили на період з 01 вересня 2012 року до 30 вересня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 25% річних.

Додатковою угодою №37 від 28.09.2012р. сторони встановили на період з 01 жовтня 2012 року до 31 жовтня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 20% річних.

Додатковою угодою №38 від 01.11.2012р. сторони встановили на період з 01 листопада 2012 року до 30 листопада 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 30% річних.

Додатковою угодою №39 від 30.11.2012р. сторони встановили на період з 01 грудня 2012 року до 31 грудня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 29% річних.

Додатковою угодою №40 від 13.12.2012р. сторони встановили дату сплати відсотків, нарахованих до 30 липня 2012 року - 31 число кожного календарного місяця, а для відсотків, нарахованих після 30 липня 2012 року - 31 січня 2013 року, якщо інше не встановлено в договорі.

Додатковою угодою №41 від 29.12.2012р. сторони встановили на період з 01 січня 2013 року до 31 січня 2013 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 25% річних.

Додатковою угодою №42 від 31.01.2013р. сторони встановили на період з 01 лютого 2013 року до 28 лютого 2013 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 19% річних.

Додатковою угодою №43 від 28.02.2013р. сторони встановили на період з 01 березня 2013 року до 31 березня 2013 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Наразі, за твердженнями позивача, які з боку інших учасників судового процесу не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» належним чином своїх обов'язків зі своєчасного внесення процентів за користування кредитними коштами виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість 3 602 216, 28 грн., 232 955, 45 дол.США та 11 467, 58 євро. Такий розмір грошових зобов'язань боржника підтверджується представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6.4 договору №101-СВ від 27.08.2008р. передбачено, що в разі несплати позичальником в належний термін будь-якої суми за цим договором, позичальник сплачує банку неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня (якщо інше не погоджено з банком) на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати настання платежу до дати фактичної оплати за ставкою, яка складається з: для заборгованості, що належить до сплати в доларах США та євро, відповідно до умов договору - (і) 10 відсотків річних та (іі) ставки LOBOR як зазначено банком; для заборгованості, яка належить до сплати у гривнях - (і) подвійної облікової ставки Національного банку України та (іі) 15 відсотків річних.

Як вбачається з представленого заявником до матеріалів справи розрахунку, за порушення позичальником своїх грошових зобов'язань за кредитним договором в частині повернення кожної окремої частки кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами за кожний розрахунковий період банком нараховано неустойку на кожну з часток кредиту у наступних розмірах 2 364 957, 44 грн., 443 817, 66 дол. США та 20 966, 788 євро.

Наразі, господарський суд вважає безпідставними заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», які наведені у поясненнях б/н від 05.11.2014р., стосовно відсутності підстав для стягнення неустойки у зазначених вище розмірах, оскільки у межах провадження по справі про банкрутство третьої особи, яке порушено господарським судом Хмельницької області, розмір неустойки, що може бути стягнуто за порушення строків виконання боржником своїх грошових зобов'язань за договором №101-СВ від 27.08.2008р., зменшено на 5 515 412,60 грн. (ухвала від 22.10.2014р. господарського суду Хмельницької області по справі №924/1282/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», на думку заявника, має преюдиційне значення). При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, за приписами п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Крім того, судом також повинно бути визначено які саме правовідносини стали підставою для встановлення у відповідному судовому акті окремих обставин.

Встановлена у рішенні суду преюдиція має змістовно співвідноситись з розглядуваними іншим судом обставинами спору. Слід також мати на увазі, що обставини, витлумачені одним суддею, можуть бути зовсім іншим чином оцінені у межах іншого провадження.

Вказане обґрунтовуються тим, що відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності.

Як вбачається з ухвали від 22.10.2014р. по справі №924/1282/13 господарським судом Хмельницької області визнано вимоги банку в частині нарахування неустойки у розмірі 5 515 412,60 грн. необґрунтованими з тих підстав, що у межах провадження справи про банкрутство під час розгляду заявлених Публічним акціонерним товариством «Унікредіт банк» грошових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» боржником заявлено про застосування передбачених ст.258 Цивільного кодексу України строків позовної давності, а також порушення банком визначеного ст.232 Господарського кодексу України шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій.

Наразі, господарський суд зазначає, що наведене судове рішення не має преюдиційного значення у межах провадження по справі №910/21245/13, оскільки фактично висновки господарського суду Хмельницької області базуються на обставинах та документах, що відмінні від тих, які розглядаються господарським судом м.Києва у межах справи 910/21245/13.

Зокрема, щодо зменшення розміру неустойки в результаті застосування наслідків порушення строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Згадану заяву може бути зроблено і в процесі нового розгляду справи, який здійснюється після скасування судового рішення (судових рішень) за результатами його касаційного перегляду. Аналогічну позицію наведено у п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Отже, з аналізу наведених вище норм цивільного законодавства України, а також змісту Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» вбачається, що заява про застосування строків позовної давності повинна заявлятись саме у межах тієї справи, під час прийняття рішення з якої таку заяву необхідно враховувати.

Наразі, в матеріалах справи відсутні заяви відповідача або третьої особи про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності у межах розглядуваного спору.

При цьому, господарський суд зазначає, що представники відповідача та третьої були присутніми у кожному судовому засіданні під час нового розгляду справи.

Кожному з учасників судового процесу було роз'яснено їх права та обов'язки, що передбачені ст.ст.22, 27 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, навіть враховуючи можливість викладення заяви про застосування строків позовної давності в усній формі, ані представником Публічного акціонерного товариства «Унікредит банк», ані уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» таких заяв висловлено не було, що підтверджується протоколами судових засідань від 01.10.2014р., від 29.10.2014р. та від 12.11.2014р.

Отже, у господарського суду м.Києва відсутні підстави для здійснення розрахунку неустойки з урахуванням строків позовної давності, а отже і не вбачається можливим надання висновкам господарського суду Хмельницької області в цій частині преюдиційного значення, оскільки, як вказувалось вище, у межах справи про банкрутство боржником відповідну заяву було надано, що і стало підставою для здійснення перерахунку штрафних санкцій з урахуванням приписів ст.258 Цивільного кодексу України.

Одночасно, господарський суд зазначає, що в ухвалі від 22.10.2014р. по справі №924/1282/13 господарським судом Хмельницької області зазначено, що Публічним акціонерним товариством «Унікредит банк» всупереч положенням ст.232 Господарського кодексу України здійснено нарахування штрафних санкцій за період з 01.08.2011р. по 20.10.2013р., тобто, більш ніж за шість місяців.

Проте, господарський суд зазначає, що в межах провадження по справі №910/21245/13 Публічним акціонерним товариством «Унікредит банк» надано разрахунок неустойки, що відповідає приписам ст.232 Господарського кодексу України. При цьому, господарський суд виходить за наступного.

Як вказувалось вище, пеня нараховуюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

За приписами си.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1.12 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що з огляду на вимоги ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

У п.2.5 наведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що ст.232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Наразі, господарський суд зазначає, що за своєю правовою природою пеня є процентами від суми невиконаного грошового зобов'язання, які нараховуються за кожен день його порушення.

З представленого заявником до матеріалів справи «Розрахунку неустойки за період з 01.08.2011р. по 20.10.2013р.» вбачається, що останній здійснено сукупно за зобов'язанням по кожній з валют, строк виконання яких наступав у вказаний період, тобто, нарахування пені за порушення грошових зобов'язань, наприклад у гривні, здійснювалось з урахуванням порушення строків внесення процентів за користування кредитними коштами та повернення саме тіла кредиту. При цьому, слід зазначити, що проценти за користування кредитними коштами та тіло кредиту є різними грошовими зобов'язаннями, а отже, їх невиконання свідчить про вчинення боржником декількох порушень, за які відповідно приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину може бути застосовано такий вид господарсько-правової відповідальності як нарахування неустойки. Отже, враховуючи особливості кредитних правовідносин, а саме визначених спірним правочином порядку, обсягів та терміну внесення плати за користування кредитними коштами, суд дійшов висновку, що факт прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами за кожний відсотковий період, який визначено п.5.3 договору №101 СВ від 27.03.2008р., свідчить про наявність окремих порушень, за вчинення яких і може бути нараховано пеню.

З представленого позивачем за первісним позовом розрахунку (т.2 ст.27-29) вбачається, що останній здійснено з урахування динаміки грошових зобов'язань боржника, тобто, за порушення строків внесення плати за користування кредитом з урахуванням часткових оплат та виникнення прострочення за послідуючі періоди. Наприклад, за період з 25.11.2011р. по 28.11.2011р. банком нараховано пеню на грошове зобов'язання в сумі 2 110 404,70 грн., тоді як вже наступне нарахування з 30.11.2011р. по 01.12.2011р. здійснювалось на підставі порушення позичальником грошового зобов'язання в розмірі 289 819,90 грн. При цьому, суд зазначає, що у вказаному розрахунку, ані під час нарахування неустойки за порушення зобов'язання, яке виражене у національній валюті України, ані у доларах США чи євро, не міститься відомостей про стягнення штрафних санкцій за одне і теж порушення за строк, що перевищує шість місяців з моменту від дня, коли кожне окреме зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, зведення заявником свого розрахунку у таблицю з кінцевим сумарним визначенням розміру неустойки, яка підлягає стягненню, є лише способом викладення позивачем своїх математичних операцій та алгоритму нарахування та ніяким чином не дає підстав для визначення судом строків нарахування штрафних санкцій шляхом обрання початкової дати нарахування за перше порушення, яке міститься у першому рядку таблиці та останньої дати, що зазначена у розрахунку зовсім на інше грошове зобов'язання, що зазначається перед зведенням кінцевої суми.

Слід також зазначити, що застосування такого алгоритму нарахування штрафних санкцій, визнано правомірним у постанові від 24.08.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/460/14.

У судовому засіданні 12.11.2014р. заявником наголошено, що нарахування штрафних санкцій здійснювалось з урахуванням кожного окремого випадку порушення Товариством з ообмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» своїх зобов'язань зі своєчасного повернення кредитних коштів, а також внесення процентів за користування кредитом. При цьому, за кожне з порушень не нараховувалась неустойка з перевищенням шестимісячного строку.

Отже, у даному випадку у господарського суду м.Києва відсутні підстави стверджувати, що розрахунок штрафних санкцій заявником здійснено з період з 01.08.2011р. по 20.10.2013р., яке це вчинено останнім у межах справи про банкрутство, тобто суд не може приймати ухвалу від 22.10.2014р. по справі №924/1282/13 господарського судом Хмельницької області як преюдицію на підставі приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, після проведення судом перевірки здійсненого Публічним акціонерним товариством «Унікредит банк» розрахунку неустойки за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» своїх грошових зобов'язань за договором №101-СВ від 27.08.2008р., судом встановлено, що останній є арифметично вірним та відповідає умовам кредитного договору та приписам чинного законодавства.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства, враховуючі всі наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що розмір визначеної позивачем за первісним позовом заборгованості, яка виникла через невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» своїх грошових зобов'язань за кредитним договором №101-СВ від 27.08.2008р., є обґрунтованим та складає:

-17 849 247,34 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 3 602 216,28 грн. та неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.;

- 3 408 037,22 дол.США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. становить 27 240 441,50 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 2 731 264,11 дол.США, заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 232 955,45 дол.США та неустойка в розмірі 443 817,66 дол.США;

- 166 431,02 євро, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. становить 1 820 359,42 грн., з яких основний борг в сумі 133 996,56 євро, заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 11 467,58 євро та неустойка в сумі 20 966,88 євро.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як свідчать матеріали справи, 27.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит банк» (банк), Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (боржник) та Приватним акціонерним товариством «Атолл Холдінг» (поручитель) було укладено договір поруки №101СВ/SUR, згідно з п.1.1 якого відповідно до умов кредитного договору №101-СВ від 27.03.2008р. (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до останнього), укладеного між банком та боржником, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумно погасити кредит загальною сумою 12 000 000 євро з терміном дії до 30.04.2013р. та сплатити відсотки, комісійні та інші платежі, що належать до сплати позичальником відповідно до умов кредитного договору, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено кредитним договором.

Пунктом 1.2 договору №101СВ/SUR від 27.03.2008р. передбачено, що поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені у п.1.1, якщо йому буде надіслана банком письмова вимога, протягом 2 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань.

У п.1.3 спірного правочину поручитель погодився, що його зобов'язання за договором поруки є безумовним та не залежить від можливості примусового стягнення за кредитним договором, або відсутності будь-якої дії банку щодо його стягнення, або від отримання будь-якого рішення суду проти позичальника, або будь-якої дії, яка б могла звільнити поручителя від відповідальності за цим правочином.

У п.3.9 договору контрагентами погоджено термін дії договору поруки. Сторонами визначено, що останній вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем за договором №101СВ/SUR від 27.03.2008р.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд приймає до уваги договір №101СВ/SUR від 27.03.2008р. як належну у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України підставі для виникнення між позивачем за зустрічним позовом, відповідачем 1 та відповідачем 2 взаємних прав та обов'язків.

Наразі, як вказувалось вище, в обґрунтування зустрічних позовних вимог заявник посилається на те, що укладеним між сторонами договором не було визначення строку дії поруки, отже, у даному випадку при вирішенні питання про припинення зобов'язань поручителя слід застосовувати положення ст.559 Цивільного кодексу України. На думку, вказаного учасника судового процесу, оскільки кредитор не звернувся у шестимісячний строк після настання строку виконання основного зобов'язання до поручителя, порука є припиненою.

За висновками суду, наведені вище твердження Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» є безпідставними та не відповідають умовам укладеного між сторонами правочину, правовій природі спірних правовідносин та приписам чинного законодавства з огляду на наступне.

Перелік підстав припинення зобов'язань є вичерпним та відображений в ст.ст. 599, 601, 604 609 Цивільного кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено підстави припинення саме зобов'язань з поруки. Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме: правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов'язання.

За твердженнями позивача за зустрічним позовом, контрагентами у договорі поруки не було визначено строку її дії, а отже, остання припиняється з урахуванням приписів ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України.

Наразі, господарський суд вважає наведені твердження поручителя необґрунтованими та такими, що не відповідають умовам укладеного між сторонами правочину з наступних підстав.

Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 7 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття «строк договору» та «строк дії договору» є тотожними.

Відповідно до ч.3 ст.180 вказаного нормативно-правового акту при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.

Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли (п.32 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Як вказувалось вище, відповідно до п.3.9 договору №101СВ/SUR від 27.03.2008р. даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем за цим договором.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що одним з основоположних принципів забезпечення правового порядку в Україні є принцип дозвільної спрямованості, відповідно до якого учасникам, в тому числі, господарських правовідносин дозволено вчиняти будь-які дії, окрім тих, відносно яких існує законодавчо закріплена заборона чи прямий припис щодо конкретної поведінки учасників відповідних правовідносин.

Наразі, позивачем за зустрічним позовом не наведено, а судом не встановлено жодної норми чинного законодавства, яка б зобов'язувала контрагентів під час укладення договору поруки обмежити його строк визначенням конкретної дати, чи кількості днів, місяців, років.

При цьому, здійснючи системний аналіз наведених вище приписів чинного законодавства та умов оспорюваного правочину, суд дійшов висновку, що строк дії поруки у даному випадку визначений шляхом встановлення терміну, згідно якого порука є дійсною до повного виконання зобов'язань, відповідає приписам ст.180 Господарського кодексу України, що виключає застосування до правовідносин шестимісячного строку, встановленого ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України.

За висновками суду, визначення сторонами наведеним вище чином однієї з суттєвих умов договору, а саме зазначення, що зобов'язання за договором поруки припиняють тільки у разі виконання боржником своїх зобов'язань про кредитному договору чи поручителем за договором №101СВ/SUR від 27.03.2008р., яким наведені зобов'язання забезпечуються, в повному обсязі відповідає принципу свободи договору.

Крім того, господарський суд зазначає, що укладаючи спірну угоду, скріплюючи її підписом уповноваженої особи та печаткою господарського товариства, презюмується, що сторона фактично була обізнана щодо всіх умов договору та обсягів своїх зобов'язань, які на підставі нього виникають, а укладення такого правочину було направлено на настання дійсних правових наслідків, а у спірних правовідносинах дії сторін дійсно були направлені на забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором №101 від 27.03.2008р. перед банком в частині повернення кредитних коштів та внесення плати (процентів) за користування кредитом.

Наразі, матеріали справи не містять жодних доказів укладення договору №101СВ/SUR від 27.03.2008р. всупереч волі Публічного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» або наявності у нього будь-яких зауважень під час його укладення стосовно визначення терміну дії взаємних прав та обов'язків сторін, наведені заперечення могли висловлюватись одним з контрагентів на стадії переддоговірних відносин та формально виражені у формі складання протоколів розбіжностей.

Отже, враховуючи наведене вище, з огляду на приписи чинного законодавства, приймаючи до уваги умови спірного правочину, суд дійшов висновку, що контрагентами було погоджено строк дії договору саме шляхом визначення моменту, до якого він зберігає чинність, а саме до моменту виконання забезпеченого зобов'язання, що виключає наявність підстав для застосування норми ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

При цьому, господарський суд не приймає до уваги посилання Публічного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» на судові акти Верховного Суду України, в тому числі, на постанову від 23.05.2012р. у справі № 6-33цс12, яка, за твердженнями заявника, у відповідності до ст.111 28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування господарськими судами, як необґрунтовані, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.111 28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених ст.111 16 цього Кодексу, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного суду України не пізніш як через десять днів з дня їх прийняття.

Згідно із ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Отже, як вбачається із змісту ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням положень, викладених в ст.111 16 цього Кодексу, обов'язковими для застосування господарськими судами є рішення Верховного Суду України, які прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень саме господарських судів та з підстав неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права.

Так, як вбачається із змісту постанови від 23.05.2012р. Верховного Суду України у справі №6 33цс12, даний судовий акт винесено за наслідками перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, без дослідження та оцінки норм матеріального права, а саме ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.180 Господарського кодексу України, яка є імперативною нормою для господарських судів України. Отже, приймаючи постанову від 23.05.2012р. у справі № 6-33цс12 Верховним Судом України не були дослідженні одні і ті ж самі норми матеріального права, що і в даній справі. Беручи до уваги викладене, як зазначалося вище, висновки Верховного суду Україні у справі №6-33цс12 не є обов'язковими для господарських судів.

Одночасно, суд зазначає, що наведена в обґрунтування зустрічних позовних вимог практика Вищого господарського суду України, а саме, постанова від 13.03.2013р. по справі №4/5009/712/11, також не змінює суті наведених вище висновків суду стосовно правомірності визначення строку договору поруки до моменту виконання основного зобов'язання, оскільки насамперед судові акти Вищого господарського суду України не є джерелом права України. При цьому, суд при прийнятті рішення по справі повинен у кожному конкретному випадку оцінювати всі надані до матеріалів справи докази у їх сукупності, як і зроблено господарським судом м.Києва у межах нового розгляду справи №910/21245/13.

Наразі, інших обставин, які б свідчили про припинення договору поруки №101-СВ/SUR від 27.03.2008р. позивачем за зустрічним позовом не наведено, а судом не встановлено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, з огляду на умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що зустрічний позов Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» до 1, Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк» та 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про визнання припиненим договору поруки №101-СВ/SUR від 27.03.2008р. є необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню.

Одночасно, господарський суд також зазначає, що твердження відповідача 1 про те, що вимоги про визнання договору поруки припиненим не відповідають передбаченим чинним законодавством способам захисту прав та інтересів є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення ч.1 ст.559, ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків підлягають захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України.

У даному випадку, заявлення позивачем за зустрічним позовом вимоги про визнання договору поруки припиненим направлено на захист прав та інтересів поручителя, які на думку останнього, порушуються шляхом подання первісного позову.

При цьому, ефективність та адекватність такого способу захисту фактично полягала б в тому, що у разі задоволення позовних вимог поручителя, фактично правовідносини з поруки, які склались між учасниками спору, припинились.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлення Приватним акціонерним товариством «Атолл Холдінг» позовних вимог про припинення договору поруки відповідає приписам ст.16 Цивільного кодексу України, що свідчить про необґрунтованість доводів Публічного акціонерного товариства «Унакредіт банк» у викладеній частині.

Щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк» до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» про стягнення: 17 849 247,34 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 3 602 216,28 грн. та неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.; 3 408 037,22 дол.США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. становить 27 240 441,50 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 2 731 264,11 дол.США, заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 232 955,45 дол.США та неустойка в розмірі 443 817,66 дол.США; 166 431,02 євро, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 21.10.2013р. складає 1 820 359,42 грн., з яких основний борг в сумі 133 996,56 євро, заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 11 467,58 євро та неустойка в сумі 20 966,88 євро ,господарський суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ст.554 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст.556 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Одночасно, ст.543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Судом вже було встановлено, що зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» перед Публічним акціонерним товариством «Унікредит банк» за кредитним договором №101 від 27.03.2008р. забезпечено порукою Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдін» на підставі договору №101СВ/SUR від 27.03.2008р.

Пунктом 1.2 договору №101СВ/SUR від 27.03.2008р. передбачено, що поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені у п.1.1, якщо йому буде надіслана банком письмова вимога протягом 2 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань.

У п.1.3 спірного правочину поручитель погодився, що його зобов'язання за договором поруки є безумовним та не залежить від можливості примусового стягнення за кредитним договором, або відсутності будь-якої дії банку щодо його стягнення, або від отримання будь-якого рішення суду проти позичальника, або будь-якої дії, яка б могла звільнити поручителя від відповідальності за цим правочином.

Поручитель зобов'язаний відповідати перед банком за виконання зобов'язань позичальника, що вказані у кредитному договорі у тому ж обсязі, що і й позичальник (п.2.2 договору №101СВ/SUR від 27.03.2008р.).

Як було встановлено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» було порушено свої зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого у позичальника утворилась заборгованість в розмірі, заявленому до стягнення.

Наразі, матеріали справи свідчать про те, що 28.10.2013р. Публічне акціонерне товариство «Унікредит банк» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» з вимогою №08-6-186/67-2/388 від 25.10.2014р. про погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» за кредитним договором. Вказані обставини підтверджуються поштовою квитанцією №9333 від 28.10.2013р. Вказану вимогу також було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», про що свідчать поштові квитанції №9331 від 28.10.2013р. та №9332 від 28.10.2013р.

Проте, за твердженнями заявника, які підтверджені відповідачем, вимоги банку поручителем виконано не було, спірну заборгованість не погашено.

За таких обставин, оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що третя особа у визначені договором розмірі та строк взяті на себе обов'язки щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом не виконала, що і стало підставою для нарахування неустойки, зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідача, з огляду на наведені вище висновки суду стосовно відсутності підстав для визнання поруки припиненою, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк» до Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» про стягнення 17 849 247,34 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 3 602 216,28 грн. та неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.; 3 408 037,22 дол.США, з яких заборгованість по тілу кредиту 2 731 264,11 дол.США, заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 232 955,45 дол.США та неустойка в розмірі 443 817,66 дол.США; 166 431,02 євро, з яких основний борг в сумі 133 996,56 євро, заборгованість по відсотках за користування кредитом в розмірі 11 467,58 євро та неустойка в сумі 20 966,88 євро, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Наразі, клопотання Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про залучення вказаної особи до участі у розгляді справи як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Унікредит банк» залишене судом без задоволення з огляду на таке.

Статтею 25 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави залучення до участі у справі правонаступника відповідної сторони. Зокрема, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

В обґрунтування заявленого клопотання Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» посилається на затвердження рішенням загальних зборів вказаного господарського товариства, яке оформлене протоколом №3 від 02.12.2013р., та рішенням єдиного акціонера Публічного акціонерного товариства «Унікредит банк» передавального акту, у відповідності до якого Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» було передано все майно, майнові права та обов'язки, активи та капітал позивача.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно зі ст.17 вказаного Закону України в Єдиному державному реєстрі містяться , зокрема, такі відомості щодо юридичної особи: відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення, зокрема про дату реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи; дату публікації у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи; персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), її голову, дату обрання (призначення) або дату обрання (призначення) ліквідатора; реєстраційні номери облікових карток платників податків всіх членів такої комісії (або відомості про серію та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта); дата затвердження передавального акта або розподільчого балансу; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; дані про юридичних осіб - правонаступників.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на день вирішення справи, позивач знаходиться лише у стані припинення за рішенням засновників.

Отже, враховуючи приписи ст.25 Господарського процесуального кодексу України, у суду відсутні підстави для залучення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до участі у розгляді справи як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Унікредит банк».

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до п.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення», що повністю узгоджується з позицією Постанови №14 від 18.12.2009р. Пленуму Верховного Суду України, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Як вбачається з витягу з офіційного сайту Національного банку України станом на момент прийняття судового рішення по справі №910/21245/13, а саме з 14:00 12.11.2014р. Національним банком було встановлено такі офіційні курси гривні до іноземної валюти: 100 доларів США дорівнює 1574,9624 грн., 100 євро дорівнює 1956,7333 грн.

Отже, враховуючи наведене, з відповідача за первісним позовом підлягають стягненню грошові кошти у наступних розмірах: 17 849 247,34 грн., з яких борг по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсотках в сумі 3 602 216,28 грн., неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.; 3 408 037,22 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 53 675 304,79 грн.), з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 2 731 264,11 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 43 016 382,78 грн.), заборгованість по процентам в сумі 232 955,45 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 3 668 960,74 грн.) та неустойка в сумі 443 817,66 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 6 989 961,27 грн.); 166 431,02 Євро (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 3 256 611,19 грн.), з яких 133 996,56 євро - заборгованість по тілу кредиту (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 2 621 955,31 грн.), заборгованість про процентам в сумі 11 467,58 євро. (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 224 389,96 грн.) та неустойка в сумі 20 966,88 євро (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 410 265,92 грн.).

Судовий збір за подання первісного позову згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача, а судовий збір за подання зустрічної позовної заяви залишається за позивачем.

Одночасно, за приписами п.4.4 Постанови №7 від 21.02. 2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи скасування судом апеляційної інстанції рішення господарського м.Києва, а також з огляду на скасування обох судових актів Вищим господарським судом України, судові витрати за оскарження судових актів залишаються за кожною зі сторін, яка їх понесла.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Атолл Холдінг» (03062, м.Київ, Святошинський район, просп.Перемоги, буд.67, ЄДРПОУ 31237888) на користь Публічного акціонерного товариства «Унікредит Банк» (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Ярославів Вал, буд.14А, ЄДРПОУ 21753123) 17 849 247,34 грн., з яких борг по тілу кредиту в сумі 11 882 073,62 грн., заборгованість по відсотках в сумі 3 602 216,28 грн., неустойка в розмірі 2 364 957,44 грн.; 3 408 037,22 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 53 675 304,79 грн.), з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 2 731 264,11 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 43 016 382,78 грн.), заборгованість по процентам в сумі 232 955,45 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 3 668 960,74 грн.) та неустойка в сумі 443 817,66 дол.США (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 6 989 961,27 грн.); 166 431,02 Євро (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 3 256 611,19 грн.), з яких 133 996,56 євро - заборгованість по тілу кредиту (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 2 621 955,31 грн.), заборгованість про процентам в сумі 11 467,58 євро (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 224 389,96 грн.) та неустойка в сумі 20 966,88 євро (що станом на 12.11.2014р. еквівалентно 410 265,92 грн.) та судовий збір в розмір в сумі 68 820 грн.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 12.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.11.2014р.

Суддя М.О.Любченко