Рішення

від 18.11.2014 по справі 906/1292/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" листопада 2014 р. Справа № 906/1292/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Саюк Ю.В. - довіреність від 30.09.2014р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Щедра Нива" (м. Рівне)

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Рихальське" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України" (с.Рихальське Ємільчинський район Житомирська область)

про стягнення 102053,90 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 102053,90 грн., з яких: 77879,44грн. - основний борг, 4352,14грн. - пеня, 568,91грн. - 3% річних, 19253,40грн. - штраф. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, подав клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 7000,00грн. з підтверджуючими документами. Також подав клопотання від 17.11.2014 про зміну суми основного боргу в зв'язку зі зміною офіційного курсу гривні до долара США, відповідно до якого основний борг відповідача станом на 17.11.2014 складає 92222,54грн.

Суд, дослідивши подане клопотання, встановив, що воно фактично є заявою про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Право позивача на збільшення позовних вимог може бути реалізоване шляхом подання до суду відповідної письмової зави, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Натомість, жодних доказів про відправлення відповідачу копії заяви про збільшення позовних вимог та фінансових документів про доплату судового збору із збільшеної суми позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, клопотання від 17.11.2014 суд відхиляє та не приймає до розгляду, а розглядає по суті раніше заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві від 26.09.2014.

Відповідач в судове засідання не з'явився, за допомогою факсимільного зв'язку надіслав повторне клопотання про перенесення розгляду справи з метою підготовки заяви про розстрочення та проведення переговорів з представниками позивача.

Представник позивача заперечує проти клопотання відповідача, такі його дії вважає затягуванням розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Призов на військову службу до Збройних сил України представника позивача Малого Миколи Сергійовича не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

З урахуванням викладених обставин, клопотання відповідача від 18.11.2014 про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Одночасно, відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", застосовуючи при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії".

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання повторно не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 27 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Щедра Нива" (продавець/позивач) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Рихальське" Національної академії аграрних наук України" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №18 (а.с.10), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар (засоби захисту рослин, насіння, добрива, інші товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору (п.1.1 договору).

Продавець повинен передати Покупцю Документи на товар: накладні, податкові накладні (п.1.2 договору).

Асортимент, кількість та вартість (ціна) товару визначається у видаткових накладних на відпуск товару (окрема партія товару) або в специфікації (п.2.1 договору).

Сторони погодили, то продаж Товару Покупцю, протягом строку дії цього Договору, буде вважатись продажем здійсненим за даним Договором (п.2.2 договору).

Момент передачі товару (окремої партія товару) визначається датою видаткової накладної (п.2.3 договору).

В разі виявлення розбіжностей в документах, які підписані Сторонами цього Договору переважне значення мають дані, які містяться в узгоджених Сторонами цього Договору по - перше в видаткових накладних на відпуск товару, по-друге специфікаціях (п.2.4 договору).

Згідно п.3.6 договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до Покупця після передачі Товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом Покупцем Товару.

Відповідно до п.4.1 договору покупець зобов'язується сплатити продавцю кошти в сумі, визначеній в Специфікації, видатковій накладній на окрему партію товару в терміни, зазначені в видатковій накладній, або специфікації.

Розрахунок здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця (п.4.2 договору).

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу Товар загальною вартістю 69078,00грн., що підтверджується відповідними специфікаціями, видатковими накладними та довіреностями, долученими до матеріалів справи (а.с.11-30).

Однак, умови щодо оплати Товару згідно договору відповідачем виконані частково в сумі 4900,00грн.

Таким чином, на момент звернення до суду залишок заборгованості відповідача перед позивачем складала 64178,00 грн.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч.І ст.692 ЦК України).

Враховуючи положення ст.692 ЦК України, обов'язок щодо оплати товару виник у відповідача з моменту отримання товару.

Грошовим, за змістом статей 524 , 533-535 , 622 ЦК України , є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( п.п.1.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У статті 533 ЦК України зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Згідно ч. 2 цієї статті якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У частині 2 ст. 632 ЦК України обумовлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Пунктом 4 цього Наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ: у справі №12/149 від 04.07.2011 року, у справі №55/440 від 27.03.2012 року).

Судом встановлено, що відповідач до 25.09.2014 року із необхідних 69078,00 грн. сплатив тільки 4900,00 грн. Починаючи з 25.09.2014 року сума основного боргу становить 64178 грн., що визначена із ціни товару, зазначеної у специфікаціях, визначеної у національній валюті України - гривні, еквівалентній курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору - 1067,21 грн. за 100 доларів США.

Пунктом 6.4 договору сторонами погоджено, що у випадку несвоєчасного виконання покупцем розрахунку за поставлений товар, при умові, що на момент розрахунку вартість (офіційний курс НБУ) долара США збільшиться порівняно з його вартістю (офіційним курсом НБУ), зазначеним в п. 6.5 даного Договору на 5% і більше, вартість неоплаченого покупцем товару збільшується пропорційно зростанню курсу долара США і не потребує укладання між сторонами даного Договору відповідної додаткової угоди.

Згідно п. 6.5 Договору на момент укладання даного договору офіційний курс гривні до Долара США становить 1067,21/100.

Оскільки відповідач основний борг в сумі 64178,00 грн. до 25.09.2014 року ( дата розрахунку ціни позову) не сплатив, позивач прийняв до уваги, що курс долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні станом на цю дату становив 1295,05грн. за 100 доларів США .

Таким чином заборгованість за отриманий товар, з урахуванням положень п.п. 6.4, 6.5 Договору та зміни офіційного курсу гривні до долара США, на 25.09.2014 року становить 77879,44 грн.

Не проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім основної суми боргу позивач просить стягнути з відповідача 568,91грн. - 3% річних, 19253,40грн. - штрафу та 4352,14 грн. - пені.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 77879,44грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, штрафу та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.6.7 договору, в разі, якщо повна оплата окремої партії товару не відбулася на протязі більш як 30 календарних днів від строку оплати, визначеного цим договором, то покупець зобов'язується сплатити штраф у розмірі 30% від вартості окремої партії товару, визначеної у відповідній видатковій накладній.

Сторони домовились про те, що сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань, а по вимогах про стягнення неустойки (штрафу, пені), строк позовної давності встановлюється в розмірі 3 роки.

Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

За несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню від суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня та проценти відповідно до ст.625 ЦК України у розмірі 30% річних (п.6.3 договору).

Згідно розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви, розмір пені складає 4352,14грн., штрафу - 19253,40 грн., 30% річних - 568,91грн. (а.с.3).

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені, 30 % штрафу та 30% річних, суд прийшов до висновку, що вони нараховані правильно, відповідно до вимог чинного законодавства, укладеного договору та підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору та оплати послуг адвоката покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.33,34,43,43,49,75, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Рихальське" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (11246, Житомирська область, Ємільчинський район, с. Рихальське, вул.Леніна, буд.14, код 00729356)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Щедра Нива" (33022, м. Рівне, вул. Льонокомбінатівська, 1, код 37512052) - 102053,90 грн., з яких: 77879,44грн. - основний борг, 4352,14грн. - пеня, 568,91грн. - 3% річних, 19253,40грн. - штраф, а також 2060,00грн. сплаченого судового збору та 7000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21 листопада 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)