Рішення

від 11.11.2014 по справі 910/21683/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21683/14 11.11.14

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дубовий Гай"

до Товариства з обмеженою відповідальністю " Столичний комфорт"

про визнання правочину недійсним

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Науменко С.В. (дов.№б/н від 20.05.2014), Сторожкова О.Ф. - директор

СУТЬ СПОРУ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дубовий Гай" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Столичний комфорт" про визнання правочину недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2014 порушено провадження у справі №910/21683/14 та призначено її до розгляду на 30.10.2014 року.

29.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судове засідання 30.10.2014 представник позивача не з'явився, зважаючи на надане ним 29.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із від'їздом у відрядження, однак доказів на підтвердження викладених у ньому обставин представник позивача не додав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2014 суд відклав розгляд справи на 11.11.2014 року.

У судове засідання 11.11.2014 представник позивача також не з'явився, про дату, час та місце проведення якого повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представники відповідача надали клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів та усні заперечення на позов, посилаючись на обставини аналогічні тим, що викладені у відзиві.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник позивача не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2011 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Дубовий гай» (установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (управитель) укладено Договір управління житловим комплексом за адресою м.Київ, вул.Дашавська, 25 №01-у.

Відповідно до предмета Договору, установник управління від імені всіх власників приміщень житлового комплексу доручає управителю виконувати частину функцій по управлінню неподільним та загальним майном ЖК, а саме забезпечити безперебійну подачу до ЖК тепла, гарячої та холодної води та електроенергії, забезпечити своєчасний вивіз сміття, технічне обслуговування ліфтів, безперебійну роботу диспетчеризації, безпечну роботу систем ДВ та ППА, безперебійну та безпечну роботу ІТП, підтримання інженерних мереж в належному технічні стані.

За виконання вказаних вище функцій, установник управління сплачує управителю винагороду у розмірі 150000,00 грн. у встановленому Договором порядку, а саме по 35000,00 грн. кожного місяця починаючи з грудня, але не пізніше 25 числа місяця.

Умовами Договору сторони погодили взаємні права та обов'язки, за якими установник управління має право вигати належного виконання управителем функцій та зобов'язується, у свою чергу, своєчасно сплачувати винагороду управителю та сприяти всіма можливими заходами у виконанні його функцій.

Управитель має право вимагати своєчасної виплати винагороди та залучати за рахунок встановленої винагороди сторонніх осіб для виконання покладених на нього функцій, які зобов'язується належно та своєчасно виконувати, а також сплачувати всі витрати, необхідні для їх виконання. (розділ ІІІ Договору).

Додатковою угодою №1 від 29.02.2012 сторони внесли зміни до Договору, якими встановили інший порядок сплати установником управління 150000,00 грн. винагороди управителю.

Інші умови Договору сторонами не змінювались та зауваження не вносились.

Факт приймання-передачі житлового комплексу посвідчений відповідним актом від 01.03.2012, у якому зазначено загальні відомості про житловий комплекс, його площу, облаштування, вартість актів та передана технічна документація.

На виконання умов Договору, позивачем сплачено на користь відповідача 80000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем для здійснення покладених на нього Договором функцій, укладались відповідні договори.

Так, 01.12.2007 відповідачем із АЕК «Київенерго» укладено Договір №4540316 на постачання теплової енергії у гарячій воді, 19.10.2007 також із АЕК «Київенерго» укладено Договір №855/24 на оперативно-технічне обслуговування та Договір №41100 про постачання електричної енергії (Додаток 1 до Договору №41100 від 15.11.2007), 13.09.2007 із ВАТ «АК «Київводоканал» укладено Договір №07681/5-08 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, 06.07.2009 укладено із ДП «Фірма Альтфатер Київ» Договір №1297 на вивезення твердих побутових відходів, 01.07.2007 із ТОВ «Д.К.-Груп» укладено Договір №2007/10ОЛ на технічне обслуговування і ремонт ліфтів, 02.01.2009 із ТОВ «Обєднані системи зв'язку» укладено Договір підряду №12-09 на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту диспетчерського обладнання, 09.02.2012 укладено із ТОВ «Системи Безпеки-К» Договір №54851401112 з технічного обслуговування протипожежного захисту, 01.01.2010 із ТОВ «Автоматизація та Енергетика» укладено Договір №11-2010.

Факт виконання зобов'язань за цими договорами посвідчують наявні у матеріалах справи акти виконаних робіт.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зауважує на недійсності укладеного із відповідачем Договору управління житловим комплексом за адресою м.Київ, вул.Дашавська, 25 №01-у від 01.11.2011, оскільки він є нотаріально не посвідченим, всупереч встановленої законодавством обов'язковості такого посвідчення.

Водночас, відповідач заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що укладений між сторонами Договір нотаріального посвідчення не вимагає, оскільки є фактично договором про надання послуг, а тому і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 203 ЦК України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Сутність свободи договору розкривається, окрім можливості вибору контрагента і визначення змісту договору, також через вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини, свободу вибору сторонами форми договору, право сторін укладати як договори, передбачені законом (поіменовані договори), так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать (непоіменовані).

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

Зміст договору не випливає із його назви та назви сторін за договором, тобто дійсний правовий зміст договору розкривається через встановлені сторонами у договорі права та обов'язки.

Так, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). (ст.1029 ЦК України).

Стаття 1030 ЦК України визначає, що предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік.

Приписами ст.1032 ЦК України чітко встановлено, що установником управління є власник майна. Не може виступати установником особа, якій мано належить на іншому правовому титулі, ніж право власності, якщо інше не передбачено в силу прямої вказівки закону.

Однак, посилаючись на укладений між сторонами у справі Договір, як на договір управління майном, позивач не підтверджує наявність у нього права власності на це майно, що прямо суперечить однієї із основних умов законодавства щодо правового статусу установника управління для передачі права управління майном саме за таким видом договору.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2)послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Надання вищезазначених послуг віднесено до прав та обов'язків сторін за затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №484 Типовим договором про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і спору. Про прийняття управителем об'єкта управління оформлюється акт прийняття-передачі, який є Додатком №1 до Типового договору.

У матеріалах справи міститься складений сторонами акт прийняття-передачі житлового комплексу за адресою м.Київ, вул.Дашавська, 25, характер зазначених відомостей у якому є аналогічним за своїм змістом передбаченому Додатком №1 до Типового договору акту, про який зазначено вище.

Беручи до уваги мету правочину, практику відносин та поведінку сторін за оспорюваним Договором, співставляючи зміст типового договору про надання послуг із змістом, правами та обов'язками укладеного Договору між сторонами, суд зазначає, що він є за своєю правовою природою договором надання послуг.

Таким чином, позивач помилково визначає ініційований до укладання ним Договір, як договір управління майном, оскільки і правовий статус позивача щодо обумовленого договором майна, погоджений сторонами предмет договору, права та обов'язки сторін та зумовлені ними правові наслідки, факт настання яких сторонами не заперечується, свідчать про визначення змісту такого Договору, як договору про надання послуг.

Положеннями ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами досягнуто домовленість щодо всіх істотних умов договору, така домовленість підтверджується письмовими доказами та частковим виконанням договору.

При укладанні договору обов'язковим є дотримання передбаченої законом форми (простої письмової, нотаріальної). Порушення вимог щодо форми правочину тягне за собою визнання його недійсним або настання інших наслідків. ч.4 ст.203 ЦК України.

За приписами ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) зокрема таких вимог, як відповідність змісту правочину ЦК, іншим актам цивільного законодавства, наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільного волевиявлення, що має відповідати його внутрішній волі, спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу припису ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. п.2.10. Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.

Відповідно до ст.209 ЦК України, правочин, який здійснено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідченою. Вказане положення кореспондується із ч.4 ст.639 ЦК України.

Посилаючись, як на основну підставу визнання правочину недійсним, на відсутність його нотаріального посвідчення, позивачем не враховано положення ст.209, 639 ЦК України. Так, нікчемними за умов недодержання вимоги нотаріального посвідчення є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Оскільки, між сторонами у справі укладено Договір у простій письмовій формі, чинним законодавством не встановлено вимогу обов'язкового нотаріального посвідчення такого типу договору, як договір про надання послуг, та сторонами у Договорі таке застереження не передбачено, то обґрунтування позивачем недійсності оспорюваного Договору з цих підстав судом бути прийняте не може, а відтак і позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до приписів статті 49 ГПК України, судові витрати - судовий збір -, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дубовий Гай" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Столичний комфорт" про визнання правочину недійсним - відмовити повністю .

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 11.11.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено та підписано 17.11.2014 року

Суддя К.В. Полякова