Рішення

від 18.11.2014 по справі 922/4520/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2014 р.Справа № 922/4520/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне управління-7", м. Харків про стягнення 5808,64 грн. за участю представників сторін:

позивача - Єгоров В.С., довіреність № 14-137 від 13.05.2014 року;

відповідача - Бригадир І.В., довіреність від 10.11.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне управління - 7" суму у розмірі 5808,64 грн., з яких: 4684,82 грн. пені, 953,95 грн. 3% річних, 169,87 грн. інфляційних втрат. Витрати по сплаті судового збору позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 18 листопада 2014 року.

Позивач у судовому засіданні 18 листопада 2014 року позов підтримує повністю, просить його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні 18 листопада 2014 року заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказує на сплату нарахованої пені. В частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат позов не визнає. Також відповідач надав письмовий відзив за вх. № 40961 із запереченнями, який долучений судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне управління -7" (відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2422-ТЕ-29/32.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2013 року), Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році та І півріччі 2014 року природний газ, ввезений на територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, газ, що постачається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 2.1. Договору (в редакції Додаткової угоди), Продавець передає Покупцеві у січні-червні 2014 року газ, спожитий покупцем за цим договором у листопаді-грудні 2013 року. Фактичні обсяги, що передаються за цим договором у 2014 році, зазначаються щомісячно в актах приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 3.1. Договору, Продавець передає Покупцеві газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Відповідно до п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов Договору, на момент закінчення строку дії договору, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в об'ємі 702,454 тис. куб.м. на загальну суму 919652,76грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 13.01.2013 року на суму 163236,29 грн., 28.02.2013 року на суму 130485,35 грн., 31.03.2013 року на суму 138183,44 грн., 30.04.2013 року на суму 49661,88 грн., 31.05.2013 року на суму 23547,26 грн., 30.06.2013 року на суму 20191,78 грн., 31.07.2013 року на суму 10042,87 грн., 31.08.2013 року на суму 21573,00 грн., 30.09.2013 року на суму 31.10.2013 року, 24 січня 2014 року на суму 96501,14 грн., 24 січня 2014 року на суму 155667,82 грн. які підписані сторонами та скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманого ним природного газу виконав, але в порушення умов укладеного договору з простроченням встановлених договором строків платежу, внаслідок чого позивачем нараховано 4684,82 грн. пені, 953,95 грн. 3% річних та 169,87 грн. інфляційних втрат.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці природного газу, відповідно до якого належною до сплати сумою є 4684,82 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме з банківських виписок наданих відповідачем, вказана сума пені була сплачена відповідачем 20.10.2014 року, тобто після подачі позову до суду.

Одже, враховуючи добровільну сплату відповідачем нарахованої позивачем суми пені у розмірі 4684,82 грн., суд знаходить правові підстави для припинення провадження у цій частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 953,95 грн. та інфляційних витрат у розмірі 169,87грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Крім того, пунктом 7.1 Договору передбачено, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим Договором.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування й розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 953,95 грн. та інфляційних втрат у сумі 169,87 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.03.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору у цій справі у розмірі 1827,00 грн. покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне управління-7" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 38, корпус "Б", код ЄДРПОУ 36456280) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)- 953,95 грн. 3% річних, 169,87 грн. інфляційних втрат, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ суду після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у розмірі 4684,82 грн. провадження у справі припинити.

Повне рішення складено 24.11.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/4520/14