Постанова

від 24.11.2014 по справі 820/17158/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 листопада 2014 р. № 820/17158/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - Кізілова О.В.

відповідача - Шамілової Л.Ш.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Люкспак» до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ТОВ «Люкспак», звернувся до суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.09.2014 року за № 0003402203 на суму 189887,50 грн., з яких 151910,0 грн. - основний платіж, 37977,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення неправомірним, необґрунтованим, безпідставним через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати його в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесене Західною ОДПІ міста Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області податкове повідомлення-рішення повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законним та обґрунтованим, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкспак» 09.11.2012 р. взято на податковий облік за №82075 і станом на даний час перебуває на обліку в Західній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

Судом також було встановлено, що державною податковою інспекцією у Московському м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «ВІП», ТОВ «АЛЬФА ЛТД» та ТОВ «МІНІАРТ» за період березень 2014 року та їх подальшої реалізації або використання у господарській діяльності підприємства.

За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 01.09.2014 р. № 2780/20-33-22-03-07/38397285.

Актом перевірки зафіксовано порушення підприємством - позивачем вимог п.198.3 та 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6,п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на додану вартість на суму 151910,00 грн.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.09.2014 року за №0003402203, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 151910,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 37977,50 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що 11.03.2014 року було укладено договір поставки №1 між ПВКП «ЛЮКСПАК» (Покупець) та ТОВ «ВІП» (Постачальник) про наступне: Постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки другій стороні люстри, лампи та інш.тмц, а Покупець зобов'язується сплатити за них певну грошову суму і прийняти вказаний товар. Строк дії договору до 31.12.2014 року.

Судом також встановлено, що відповідачем було отримано акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06.05.2014 року № 1173/26-59-22-01/32798914 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВІП» з питань підтвердження господарських відносин платниками податків за період 01.02.2014 року по 31.03.2014 року».

Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження виконання даного договору, були надані видаткова та податкова накладні, товарно-транспортні накладні які за своїм змістом, на думку суду, відповідають вимогам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом ПВКП «ЛЮКСПАК» та факт отримання товару уповноваженими представниками останнього.

Судом також встановлено, що 26.02.2014 року було укладено договір купівлі - продажу №14 між ПВКП «ЛЮКСПАК» (Покупець) та ТОВ «АЛЬФА ЛТД» (Постачальник) про наступне: Постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах вказаного Договору за товар у кількості, асортименту та за цінами, що визначені у накладних за товар.

Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження виконання даного договору, були надані видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні які за своїм змістом, на думку суду, відповідають вимогам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом ПВКП «ЛЮКСПАК» та факт отримання товару уповноваженими представниками останнього, товарно - транспортні накладні.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що 03.03.2014 року було укладено договір купівлі - продажу №31 між ПВКП «ЛЮКСПАК» (Покупець) та ТОВ «МІНІАРТ» (Постачальник) про наступне: Постачальник зобов'язується передати (поставити)у замовлені строки а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах вказаного Договору за товар у кількості, асортименту та за цінами, що визначені у накладних за товар.

Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження виконання даного договору, були надані видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні які за своїм змістом, на думку суду, відповідають вимогам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом ПВКП «ЛЮКСПАК» та факт отримання товару уповноваженими представниками останнього, товарно-транспортні накладні.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Крім того суд зазначає, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704. де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.99р., відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років несе (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

У відповідності до вимог п. З ст. 5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України від 16.01.03р. №436-ІУ , якими визначено: "... Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.". "...Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами."

П.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999р. № 996-Х1У "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), згідно якого: "Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична і другі види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку..."

Також, відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльністю суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд вказує, що відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 Наказу Міністерства транспорту України №363 від 14. і 0.1997р. ос н о в н и м и документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно - транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень .

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Люкспак» до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 26 вересня 2014 року №0003402203.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Люкспак» (код 38397285) сплачений судовий збір у розмірі 380 (триста вісімдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 25 листопада 2014 року.

Суддя А.В. Зінченко