Постанова

від 20.11.2014 по справі 910/23483/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 910/23483/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача:Мельник С.В. - дов. від 28.11.13, відповідача: третьої особи:Дорошенко О.С. - дов. від 11.09.14, Кадієвський І.І. - дов. від 24.04.13, касаційну скаргуДочірнього підприємства "Водограй" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.09.14 у справі№910/23483/13 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Водограй" доКиївської міської ради третя особаДепартамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради провнесення змін до договору оренди та тлумачення його змісту

Дочірнє підприємство "Водограй" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про внесення змін до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем і відповідачем, шляхом викладення абзацу 3 у такій редакції: "Розмір - 0,0265 (нуль цілих двісті шістдесят п'ять десятитисячних) га" та тлумачення змісту пунктів 4.3, 4.7, 11.1 договору. В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що він використовує орендовану земельну ділянку під кафе "Васильок" на Броварському пр., 12, у Дніпровському районі міста Києва. При цьому позивач фактично користується ділянкою, площею 0,0265 га; решта земельної ділянки, переданої йому в оренду, ним не використовується та знаходиться у вільному доступі (користуванні) місцевої громади. Між тим, орендна плата сплачується позивачем, виходячи з площі усієї орендованої земельної ділянки. Позивач вказував на те, що він звертався до відповідача із заявою про добровільну відмову від користування частиною площі спірної земельної ділянки; що відповідач відмовився вносити зміни у договір у вказаній частині. Водночас, позивач вважав, що окремі пункти спірного договору містять суперечливі положення щодо порядку внесення в нього змін та доповнень, внаслідок чого сторони неоднозначно тлумачать його умови, і це є підставою для тлумачення такого договору в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.14 (суддя Удалова О.Г.) у задоволенні позову відмовлено. Господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для внесення змін до договору оренди землі у судовому порядку та виходив з того, що відповідне рішення Київською міською радою не приймалося; що позивач у встановленому законом порядку не відмовлявся від користування частиною земельної ділянки. Водночас суд визнав недоведеним позивачем наявність між сторонами спору щодо тлумачення пунктів договору оренди землі, а тому відмовив у позові і в частині тлумачення його умов. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 2, 3, 9, 93, 116, 124, 141, 142 Земельного кодексу України, статей 213, 525, 627, 628, 629, 637, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 13, 15, 19, 30 Закону України "Про оренду землі", 16, 59, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київський апеляційний господарський суд постановою від 30.09.14 (судді: Корсакова Г.В., Ільєнок Т.В., Хрипун О.В.) рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Дочірнє підприємство "Водограй", яке просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. На думку підприємства, судами були порушені приписи статті 213, частини 2 статі 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 141, 142 Земельного кодексу України, статей 2, 15, 30 Закону України "Про оренду землі", статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на наявності підстав для внесення змін до спірного договору, оскільки він не користується частиною орендованої земельної ділянки та, як він вважає, добровільно відмовився від неї листом №09-719 від 24.10.13. Підприємство також посилається і на те, що сторони неоднозначно тлумачать окремі умови спірного договору.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 22.06.05 між Дочірнім підприємством "Водограй" - орендарем та Київською міською радою - орендодавцем укладено договір оренди земельної ділянки. Об'єктом оренди за цим договором є земельна ділянка, що розташована на Броварському проспекті, 12, у Дніпровському районі м. Києва, розміром 0,0926 га; цільове призначення - будівництво, експлуатація та обслуговування закладу громадського харчування; кадастровий номер 8000000000:63:397:0008. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки. Розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору (пункти 4.2, 4.3 договору). Пунктом 4.4 сторони обумовили, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору порядку та у випадках, передбачених законодавством України. Розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз на рік (пункт 4.7 договору). Згідно з пунктом 8.4 договору орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату, повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії договору. Після закінчення строку, на який було укладено договір, за умови належного виконання обов'язків відповідно до його умов, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору (пункт 8.3 договору). Відповідно до пункту 11.1 договору всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку. Господарські суди установили, що за актом приймання-передачі земельної ділянки від 25.06.05 позивач прийняв у користування земельну ділянку, площею 0,0926 га на Броварському проспекті, 12, у Дніпровському районі м. Києва. В подальшому 25.05.10 між сторонами у справі була укладена угода про внесення змін до спірного договору оренди земельної ділянки згідно з якою сторони визначили цільове призначення земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування та погодили термін дії вищевказаного договору на 25 років. Дочірнє підприємство "Водограй" 24.10.13 звернулось до Київської міської ради (лист №09-719) про перегляд загальної площі об'єкта оренди та її зменшення. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив орендаря (лист №05704-25994 від 11.12.13) про те, що формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельних ділянок. В процесі розгляду спору суди установили, що позивачем не було дотримано встановленого законом порядку щодо формування земельної ділянки шляхом її поділу. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Дочірнього підприємства "Водограй" заявлена до Київської міської ради про внесення змін до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем і відповідачем, шляхом викладення абзацу 3 у такій редакції: "Розмір - 0,0265 (нуль цілих двісті шістдесят п'ять десятитисячних) га" та про тлумачення змісту окремих пунктів цього договору. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість цих вимог. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (стаття 116 Земельного кодексу України). За приписами статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що до істотних умов договору оренди землі відноситься, окрім іншого, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки ), орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Статтею 651 Цивільного кодексу України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Аналогічні правила щодо зміни умов договору оренди землі містяться у статті 30 Закону України "Про оренду землі", за якою зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Разом з тим, за приписами статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до статті 79 1 названого Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі , меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру . Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (частина 6 наведеної норми). Згідно зі статтею 56 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає: пояснювальну записку; технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; матеріали польових геодезичних робіт; акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній). У розумінні приписів наведеної норми складовим документом технічної документації щодо поділу земельної ділянки є згода органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ земельної ділянки землекористувачем. Як вже зазначалося, і це установили суди, об'єктом оренди за спірним договором є земельна ділянка, площею 0,0926 га на Броварському проспекті, 12, у Дніпровському районі м. Києва; така земельна ділянка є сформованою і має кадастровий номер 8000000000:63:397:0008. Установили суди і те, що земельна ділянка, площею 0,0265 га (яка стосується предмету спору) не сформована у встановленому законодавством порядку; що позивач не звертався за поділом спірної земельної ділянки (площею 0,0926 га) та не отримував згоди власника на таке; відповідне рішення останнім не приймалося. Враховуючи установлене та зважаючи на наведені приписи законодавства, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для внесення змін до спірного договору оренди земельної ділянки у судовому порядку. Водночас колегія суддів погоджується з висновком судів і про необґрунтованість вимог позивач про тлумачення спірного договору оренди землі з огляду на таке. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами статті 628 названого Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови. Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 213 названого Кодексу зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами); на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Пунктами 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що вимога позивача про тлумачення правочину не ґрунтується на приписах статті 213 Цивільного кодексу України; що таке тлумачення за своєю суттю стосується доповнень і розширення змісту умов спірного договору. Водночас суди не установили, що сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони стосовно спірних пунктів договору оренди. Згідно з приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують викладеного і установленого господарськими судами та стосуються переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.14 у справі №910/23483/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Водограй" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В. Швець