Рішення

від 04.11.2014 по справі 916/3848/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р.Справа № 916/3848/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від прокуратури - не з'явився,

від позивача - Зубачова Ю.В.,

від відповідача - Тома Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" до Житлово-будівельного кооперативу „Іллічівський-30" про стягнення заборгованості в сумі 260889,43 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" до Житлово-будівельного кооперативу „Іллічівський-30" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 308758,55 грн., посилаючись на наступне.

Відповідно до договору від 01.11.2006 р. № 4602 на постачання теплової енергії, укладеного між КП „Теплопостачання міста Одеси" та Житлово-будівельним кооперативом „Іллічівський-30", позивачем здійснюється постачання теплової енергії у житловий будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова, 47.

Як зазначає позивач, на виконання договірних зобов'язань КП „Теплопостачання міста Одеси" відпускало теплову енергію споживачу, проте відповідач в порушення своїх зобов'язань, визначених п. 3.2.2, 6.3, 6.4 договору, спожиту теплову енергію не сплачував в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з січня 2014 р. по серпень 2014 р., яка з урахуванням здійснених після цього відповідачем оплат склала 308758,55 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.09.2014 р. позовну заяву Заступника прокурора Київського району м. Одеси прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3848/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 13.10.2014 р.

В засіданнях суду 13.10.2014 р. та 29.10.2014 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В ході розгляду справи позивачем 29.10.2014 р. та 04.11.2014 р. були подані до суду заяви про уточнення позовних вимог, згідно яких позивачем зменшувались позовні вимоги у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу. Так, згідно останньої заяви позивач просив суд стягнути з Житлово-будівельного кооперативу „Іллічівський-30" заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 260889,43 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про необґрунтованість нарахувань за спожиту теплову енергію за попередні роки, проте просив суд розстрочити виконання рішення суду на 24 місяця у разі задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.11.2006 р. між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом „Іллічівський-30" (споживач) був укладений договір № 4602 на постачання теплової енергії, відповідно до п. 1 якого теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачу (відповідач) теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п. 2.1 вказаного договору теплова енергія постачається споживачу у житловий будинок за адресою: вул. Ільфа та Петрова, 47 на опалювання та гаряче водопостачання в обсягах згідно додатку 1 до цього договору.

Пунктами 3.2.1, 3.2.2, 3.2.13 договору передбачено, що споживач зобов'язується: додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, що визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором. При припиненні (обмеженні) теплопостачання в зв'язку з порушенням споживачем умов договору відшкодувати витрати теплопостачальної організації по припиненню та поновленню теплопостачання у відповідності до калькуляції на проведення робіт.

В свою чергу теплопостачальна організація зобов'язалась забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з додатком 1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла (п. 4.2.1, 4.2.3 договору).

Відповідно до п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання визначається розрахунковим способом.

Згідно пунктів 6.1-6.6 договору розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації відповідно до встановленого тарифу на теплову енергію в розмірі 179,12 грн. за 1 Гкал, діючому на момент укладення договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця, наступного за розрахунковим.

Вказаний договір набув чинності з дня його підписання. Строк дії договору встановлений в п. 10.1 договору та визначений до 31.12.2007 р. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 10.3 договору). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4 договору).

Згідно додатку 1 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу (відповідачу) на об'єкти позивача, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова 47.

Згідно додатку № 3 до договору сторонами узгоджено умови припинення подачі теплової енергії.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Так, укладений між сторонами по справі договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору КП "Теплопостачання міста Одеси" відпускало відповідачу теплову енергію, що підтверджується відповідачем.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору та чинного законодавства. Однак, останній в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив у повному обсязі оплати за теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість, яка за період січня 2014 р. по серпень 2014 р. склала 308758,55 грн., що вбачається з розрахунку заборгованості по договору № 4602 (а.с. 10). Між тим під час судового розгляду справи відповідачем було сплачено 47869,12 грн., що підтверджено сторонами та виписками по платежам (а.с. 55, 63, 73). У зв'язку з цим сума боргу відповідача перед позивачем складає 260889,43 грн., що вбачається з розрахунку заборгованості № 4602 (а.с. 72).

Так, несплатою позивачу спірної суми заборгованості за вище вказаним договором на постачання теплової енергії відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора та позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. Адже ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач не спростував. Наразі відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду щодо сплати заборгованості. Разом з тим будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість сплати заборгованості, відповідач не надав, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для надання розстрочки погашення заборгованості. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 ГПК України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

При цьому представлення інтересів держави у заявленому позові прокурор обґрунтовано тим, що Одеська міська рада як засновник КП „Теплопостачання міста Одеси" є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, також невиконання зобов'язань по сплаті за використану теплову енергію є порушенням державних інтересів.

Відтак, оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача заборгованості відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

З огляду на вказане, відповідно за подачу даної позовної заяви ставка судового збору складала 6175,17 грн. (308758,55 грн. х 2%).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Як зазначено в п. 4.6 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами та доповн.), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору.

В п. 4.7 вказаної Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. зазначено, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Отже, з огляду на вищенаведене та враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості після подання позову, а також те, що рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету покладаються на відповідача, виходячи із первісно заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" до Житлово-будівельного кооперативу „Іллічівський-30" про стягнення заборгованості в сумі 260889,43 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Житлово-будівельного кооперативу „Іллічівський-30" (65122, м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова буд.47; код ЄДРПОУ 20995261) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65110, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102; р/р 26037301416451 в філії Одеське ОУ АТ „Державний ощадний банк України", МФО 328845) заборгованості за спожиту теплову енергію відповідно до договору № 4602 в сумі 260889/двісті шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять/грн. 43 коп.

3. СТЯГНУТИ з Житлово-будівельного кооперативу „Іллічівський-30" (65122, м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова буд.47; код ЄДРПОУ 20995261) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 6175/шість тисяч сто сімдесят п'ять/грн. 17 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2014 р.

Суддя В.С. Петров