Постанова

від 02.06.2006 по справі 13/218/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/218/06-АП

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              02.06.06                                                                             №   13/218/06-АП

суддя     Серкіз В.Г.

За позовом: Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі                       м. Запоріжжя

До відповідачів:  1. Приватного підприємства “Юнона-М”, м. Запоріжжя

2. Приватного підприємства “Запорізька фірма “АЗОЦМ”,  м. Запоріжжя

про визнання  угоди   недійсною

                                                                                         Суддя     В.Г. Серкіз                                 

Представники:

Від позивача: Стрілець І.Ю.довіреність №31238/10-014від29.09.2005р.

Від відповідача: Не з'явився

Розглядається позовна заява Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя до Приватного підприємства “Юнона-М” та Приватного підприємства “Запорізька фірма “АЗОЦМ” про визнання  недійсною усної угоди про купівлю-продаж товару між   ПП “Юнона-М” та ПП “Запорізька фірма “АЗОЦМ”, що відбулася згідно податкових накладних № 21 від 09.06.2004р. та 41 від 08.07.2004р. та платіжних доручень №65 від 09.06.2004р. на суму 17490,01грн. та №811 від 08.07.2004р. на суму 12947,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства “Юнона-М” у дохід держави товар отриманий від Приватного підприємства “Запорізька фірма “АЗОЦМ”.

Та стягнути з Приватного підприємства “Запорізька фірма “АЗОЦМ” на користь Приватного підприємства “Юнона-М” 30437,01грн.

Представник позивача у судовому засіданні підтвердив позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідач-1 та відповідач-2 проти позову не заперечили. Відзив та витребувані докази не надіслали. Їх представники у засідання двічі не з'явився. Про час та місце судового засідання були попереджені належним чином.

Визнавши, що справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами, без участі представників відповідача-1 та відповідача-2, суд, розглянув справу без участі представників відповідача-1 та відповідача-2.

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав, а саме в частині визнання угоди недійсною. В частині стягнення з Приватного підприємства “Юнона-М” у дохід держави товару отриманого від Приватного підприємства “Запорізька фірма “АЗОЦМ” та  стягнення з Приватного підприємства “Запорізька фірма “АЗОЦМ” на користь Приватного підприємства “Юнона-М” 30437,01грн. позов задоволенню не підлягає.

Висновки суду ґрунтуються на наступних підставах:

–Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя були виявлені господарські взаємовідносини між ПП “Юнона-М” та ПП “Запорізька фірма “АЗОЦМ”, а саме усну году. Яка укладена в червні-липні 2004р. Відповідно до цієї угоди ПП “Запорізька фірма “АЗОЦМ” (постачальник), з одного боку, зобов‘язується поставити, а  ПП “Юнона-М” (платник), з іншого боку, прийняти та оплатити товар.

На виконання угоди платник перераховує постачальнику грошові кошти платіжним доручення №65 у сумі 17490,01грн. 09.06.04р. та платіжним дорученням №81 від 08.07.04р. 12947грн.

В свою чергу постачальником відвантажено платнику товар (лист ДИ 61У з-но рах.27) - це підтверджується накладними від 02.06.04р. та від 07.07.04р.

Таким чином, угода виконана у повному обсязі і ПП “Юнона-М” не має дебіторської заборгованості перед ПП “Запорізька фірма “АЗОЦМ”. Угода виконана сторонами у повному обсязі, що ними не заперечується.

Приватне підприємство “Запорізька фірма “АЗОЦМ” (код ЄДРПОУ 32729589) було зареєстровано, як суб'єкт підприємницької діяльності за №25490086ю0011167 від 31.10.2003р., як платник податку на додану вартість за №115609962 від 24.11.2003р.

Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2005р. по справі №2-4275/05р визнано недійсною державну реєстрацію ПП “Запорізька фірма “АЗОЦМ” з моменту реєстрації, тобто з 31.10.03р., визнано недійсними установчі документи (статут, свідоцтво про державну реєстрацію, довідку №24/787 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України) з 31.10.03р. Рішення суду набрало чинності 05.12.2005р.

Рішенням суду встановлено, що при створені підприємства та при його перереєстрації була відсутня воля та мета засновників приватного підприємства на одержання прибутку шляхом ведення самостійної, ініціативної та систематичної господарської діяльності. Це підвереджується письмовими поясненнями засновників, згідно яких встановлено, що вони за винагороду надали свої документи та підписали невідомі їм документи, за що отримали невелику грошову винагороду чим поліпшили своє фінансове становище. Про підприємство їм нічого не відомо ніякої бухгалтерської документації вони не вели, податкову звітність до органів ДПС не подавали, господарську діяльність не здійснювали.

Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 207 Господарського кодексу є її укладання з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

До угод, що підпадають під ознаки статті 207 Господарського кодексу належить, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу –землю як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14,15 Конституції України, розділ ІІ Закону України “Про власність”), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або незаконне отримання коштів із бюджету, або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі гідності громадян.

Також, згідно Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.99р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” встановлено, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала за відомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторони означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам та суспільства і прагнула, або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

Вищевикладене свідчить, що укладаючи оспорювальну угоду ПП “Запорізька фірма “АЗОЦМ”  діяло з конкретною метою, яка була спрямована на укриття отриманих по угоді коштів від оподаткування. Оскільки така ціль суперечить одному з основних принципів існуючого суспільного ладу, вона не відповідає інтересам держави та суспільства.

За таких обставин спірна угода має бути визнана недійсною на підставі ст. 207 ГК України.

В той же час, вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти у сумі 30437,01 грн. є безпідставними, так як позивач не має підстав для звернення з позовом в інтересах іншої особи, що це не передбачено законом. За цих же підстав не підлягає задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь держави товару, отриманого за угодою.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу України” Державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, законом не передбачена можливість звернення органів ДПІ з позовом про стягнення майна, а лише коштів, як зазначено у вищезазначеній статті.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС  України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсною угоду, укладену між Приватним підприємством “Запорізька фірма “АЗОЦМ” (69000, м. Запоріжжя, вул. Анголенка, 22, к. 29, код ЄДРПОУ 32729589) та Приватним  підприємством “Юнона-М” (69035,                       м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4; код ЄДРПОУ 30399112) на суму 30437,01 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова  або ухвала суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом,  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про  апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне  оскарження  обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя                                                                            В.Г. Серкіз

Постанова підготовлена у повному обсязі і підписана  06.06.2006р.