Рішення

від 17.11.2014 по справі 911/3864/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2014 р. Справа № 911/3864/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор» до Приватного підприємства «Авікс» про стягнення 54 316, 58 грн. за участю представників:

від позивача: Закірова К.М.

від відповідача: не з'явилися

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 54 316, 58 грн., з яких: 52 668, 00 грн. - помилково перерахованих коштів, 901, 13 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 220, 77 грн. - 3 % річних та 526, 68 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ним було помилково перераховано на рахунок відповідача суму коштів у розмірі 52 668, 00 грн., а відповідач їх не повернув та продовжує безпідставно утримувати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 06.10.2014.

До господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист б/н б/д (вх. № 21072/14 від 03.10.2014), до якого додано витребувані судом документи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.10.2014 відкладено розгляд справи на 23.10.2014 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог суду.

13.10.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов супровідний лист № 53 від 13.10.2014 (вх. № 21997/14 від 13.10.2014), до якого додано письмові пояснення та документи по справі.

До господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог б/н від 22.10.2014 (вх. № 23051/14 від 23.10.2014), у якій зазначено, що у зв'язку з тим, що відповідачем було частково повернуто помилково перераховані кошти у сумі 5 668, 00 грн., позивач зменшує свої позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 48 648, 58 грн., з яких: 47 000, 00 грн. - помилково перерахованих коштів, 901, 13 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 220, 77 грн. - 3 % річних та 526, 68 грн. - інфляційних втрат.

Суд, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв вищезазначену заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду. Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 648, 58 грн. з підстав заявлених у позові.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.10.2014, за клопотанням представника позивача, продовжено строк розгляду спору у справі № 911/3864/14 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 17.11.2014 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача.

Присутній у судовому засіданні 17.11.2014 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 17.11.2014, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

07.08.2013 між сторонами було укладено договір суборенди № 4-КПІ , за умовами якого відповідач зобов'язався передати позивачу, а позивач зобов'язався прийняти у тимчасове, платне користування об'єкт нерухомого майна, а саме: приміщення, що складається з площі 70 кв.м., розташованого в будинку за адресою: 03055, м. Київ, провулок Політехнічний, 1/37.

Відповідно до п. 3.1 договору строк оренди встановлюється з 07.08.2013 по 30.04.2014. Строк оренди може бути продовжений виключно шляхом укладання додаткової угоди до цього договору або нового договору оренди.

Згідно з п. 11.10 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, та діє протягом строку оренди, визначеного у п. 3.1 цього договору, до повернення орендованого приміщення за актом здачі-приймання з оренди.

На виконання умов договору суборенди № 4-КПІ від 07.08.2013 відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт оренди, про що сторони склали акти здачі-приймання від 01.09.2013 та від 19.09.2013, які підписані повноважними представниками сторін, скріплені печатками та копії яких долучено до матеріалів справи.

Додатковою угодою від 30.04.2014 до договору суборенди № 4-КПІ від 07.08.2013 сторони вирішили викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «строк оренди встановлюється з 07.08.2013 по 31.05.2014».

31.05.2014 позивач повернув відповідачу об'єкт оренди, що підтверджується актом здачі-приймання приміщення від 31.05.2014, який підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками та копія якого долучена до матеріалів справи.

Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що договірні орендні відносини сторін припинилися 31.05.2014 у зв'язку із закінченням строку оренди, строку дії договору суборенди № 4-КПІ від 07.08.2013 та поверненням орендованого приміщення.

Позивач стверджує, що 25.06.2014 ним відповідно до платіжного доручення № 8290 було помилково перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 52 668, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з листом-вимогою № 590 від 21.07.2014 про повернення помилково перерахованих коштів в розмірі 52 668, 00 грн. В підтвердження направлення вказаного листа позивачем до суду надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 29.07.2014.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з вимогою № 636 від 01.08.2014 про повернення у п'ятиденний строк з дати отримання даної вимоги безпідставно отриманих коштів в розмірі 52 668, 00 грн. В підтвердження направлення вказаної вимоги позивачем до суду надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 04.08.2014.

Проте, відповідач на вищезазначені лист та вимогу не відповів, помилково перераховані позивачем кошти у розмірі 52 668, 00 грн. не повернув, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Як зазначалося вище, відповідач після звернення позивача з даним позовом до суду частково повернув помилково перераховані кошти у розмірі 5 668, 00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжним дорученням № 1621 від 13.10.2014 та довідкою ПАТ «Альфа-Банк» № 94802-28.1-178284 від 20.10.2014, у зв'язку з чим позивачем було зменшено свої позовні вимоги на зазначену суму.

Таким чином, позивач, посилаючись на ст. 1212, ст. 1214 та ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 48 648, 58 грн., з яких: 47 000, 00 грн. - помилково перерахованих коштів, 901, 13 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 220, 77 грн. - 3 % річних та 526, 68 грн. - інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього підстав.

Судом встановлено, що відповідач набув спірну суму коштів згідно платіжного доручення № 8290 від 25.06.2014 в якості доплати за оренду по договору суборенди № 4-КПІ від 07.08.2013, проте станом як на час перерахування коштів так і на час розгляду справи договірні орендні відносини сторін припинились, тобто підстава отримання відповідачем коштів на суму 52 668, 00 грн., перерахованих в якості орендної плати, відпала.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач у свої письмових поясненнях № 52 від 13.10.2014 (вх. № 21997/14 від 13.10.2014) зазначив, що у зв'язку з відсутністю на його рахунку коштів, помилково перераховані позивачем кошти будуть повертатися останньому частинами.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що сума помилково перерахованих позивачем коштів на час прийняття рішення відповідачем повністю не повернута, її розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 47 000, 00 грн. заборгованості (помилково перерахованих коштів) підлягають задоволенню.

Крім цього, позивач на підставі ст. 1214, ст. 536 та ст. 1048 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 30.06.2014 по 20.08.2014 у розмірі 901, 13 грн. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на те, що у зв'язку з відсутністю встановленого договором, законом або іншими актами цивільного законодавства розміру процентів за користування чужими коштами, доцільним є застосування аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює відносини позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, аналогію закону можна застосовувати виключно у подібності спірних неврегульованих правовідносинах.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд, проаналізувавши матеріали справи і вищезазначені норми матеріального права, зазначає, що спірні правовідносини регулюються главою 83 Цивільного кодексу України, натомість, відносини позики главою 71 Цивільного кодексу України. Підставами виникнення зобов'язання щодо повернення майна в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України можуть бути обставини набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або випадок, коли підстава, на якій було набуто майно, згодом відпала. Підставою виникнення відносин позики є договір. Зобов'язання із безпідставного збагачення (кондиційні зобов'язання) за юридичною природою відносять до охоронних, недоговірних, відносини ж позики є договірними й вони не мають на меті відновлення становища потерпілого, яке існувало до моменту набуття, збереження його майна без достатньої правової підстави іншою особою.

Отже, відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним збагаченням (недоговірні відносини) та відносини позики є відмінними, а пов'язаність положень ст. 1214 та ст. 1048 Цивільного кодексу України викликана лише поняттям користування чужими грошовими коштами, проте якщо в одному випадку мова йде про протиправні дії, а в іншому про договірні зобов'язання, що відповідно, виключає можливість застосування аналогії закону в силу різної їх правової природи.

За таких обставин, застосування за аналогією до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою визначено розмір відсотків за договором позики, є неприпустимим, оскільки відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення.

При цьому слід відзначити, що грошові кошти у розмірі 52 668, 00 грн. відповідач отримав на підставі договору суборенди № 4-КПІ від 07.08.2013 і лише з припиненням договірних відносин підстава набуття заявленої суми відпала. Умовами укладеного між сторонами договору суборенди № 4-КПІ від 07.08.2014 розмір процентів за користування орендодавцем чужими грошовими коштами не встановлений, тому помилковим є нарахування та стягнення з орендодавця із застосуванням аналогії закону на підставі приписів ст. 536 та ст. 1048 Цивільного кодексу України процентів за користування чужими коштами у зв'язку з невиконанням обов'язку щодо повернення надмірно сплаченого розміру орендної плати по договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі № 3-65гс10, від 20.08.2013 р. у справі № 3-22гс13 та від 27.12.2010 р. у справі № 9/67-38.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у договорі не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до спірних правовідносин положень про позику, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужим майном не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 30.06.2014 по 20.08.2014 у розмірі 220, 77 грн. та інфляційні втрати за період з липня 2014 року по серпень 2014 року у розмірі 526, 68 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, з огляду на вищевказану правову позицію, суд дійшов висновку, що на помилково перераховані кошти не можуть нараховуватись проценти річні та індекс інфляції, оскільки такі кошти не можна вважати боргом, який виник внаслідок невиконання умов договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 220, 77 грн. та інфляційних втрат у розмірі 526, 68 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, суд частково задовольняє вимоги позивача, а саме в частині стягнення з відповідача 47 000, 00 грн. заборгованості (помилково перерахованих коштів).

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Авікс» (09100, Київська область, місто Біла Церква, провулок 1-ий Піщаний, будинок 10, квартира 1, ідентифікаційний код - 20607690) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармастор» (04071, місто Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 61, ідентифікаційний код - 34048360) 47 000 (сорок сім тисяч) грн. 00 коп. заборгованості (помилково перерахованих коштів) та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 24.11.2014.

Суддя Т.В. Лутак