Рішення

від 18.11.2014 по справі 923/1643/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 р. Справа № 923/1643/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Довгань О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Торговий дім "Агро-Люкс", місцезнаходження: 73000, Херсонська область, м. Херсон, пров. Штурвальний, буд. 16, ідентифікаційний код 36419935

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв", місцезнаходження: 74850, Херсонська область, Каховський р-н, с. Федорівка, вул. Леніна, 33, ідентифікаційний код 31193280

про стягнення 7649,51 грн. заборгованості за договором поставки

за участю представників сторін:

від позивача - Ільїна Ю.А. дов. б/н від 17.11.2014 року, паспорт серія МО № 003754 виданий Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області від 22 червня 1995 року

від відповідача - в засідання суду не прибув

Приватне підприємство "Торговий дім "Агро-Люкс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв" (далі - відповідач) 5965,05 грн. основного боргу, 426,62 грн. пені, 207,78 грн. 3% річних за користування чужими коштами, 1050,06 грн. інфляційних втрат відповідно до умов договору поставки №13 від 03.01.2013 р. Також позивач просить стягнути з відповідача 1827 грн. судового збору.

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи їх порушенням відповідачем ст.ст. 193, 231, 265 ГК України, ст.ст. 525, 526, 610, 611, 625, 629, 692 ЦК України, договірних зобов'язань.

Відповідач, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання документів, які б підтвердили його доводи та заперечення. На електронну адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами, яке судом задоволене.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Справу розглянуто в судовому засіданні 18 листопада 2014 року.

Статтями 4 2 , 4 3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Враховуючи викладене суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

03 січня 2013 року між Приватним підприємством "Торговий дім "Агро-Люкс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв" був укладений договір поставки (купівлі-продажу) № 13, згідно з яким ПП "Торговий дім "Агро-Люкс" (позивач/постачальник) зобов'язується поставити, а ТОВ "Агротекс-Миколаїв" (відповідач/покупець) прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, визначеними у рахунках та/або накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.4 зазначеного договору встановлено, що постачальник вважається таким, що виконав свої обов'язки за договором в момент, коли товар було передано із складу постачальника покупцю, про що складені відповідні документи - накладна, підписана представниками сторін. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання повноважними представниками сторін відповідної накладної (п. 2.5. Договору).

Відповідно до вимог п. 3.1 договору покупець здійснює оплату за кожну партію продукції протягом п'яти днів з дати поставки партії продукції, але не пізніше 10 банківських днів з дня отримання товару. (а.с. 75-76)

Пунктом 4.3 договору передбачено, що сторона, яка прострочила виконання зобов'язання за договором, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення від вартості невиконаного зобов'язання (а.с. 75-76).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014 р. (п. 6.1.) Пунктом 6.2. сторони визначили строк дії договору до повного виконання ними своїх зобов'язань.

Відповідно до умов договору поставки № 13 від 03.01.2013 р., позивач свої зобов'язання виконав належним чином (п. 1.1 договору), передавши по видатковій накладній № 1191 від 05 вересня 2013 року насос ANNOVI REVERBERI у кількості 1 шт. на суму 9000 грн. (а.с. 10). Відповідач поставлений товар прийняв, що підтверджується підписом представника покупця на видатковій накладній та, відповідно, зобов'язаний був розрахуватись в повному обсязі.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково - 3034,95 грн. було зараховано позивачем в оплату боргу по видатковій накладній № 1191 від 05 вересня 2013 року, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 р. по 24.10.2014 р., випискою з розрахункового рахунку від 25.10.13 р., інформацією про зарахування грошових коштів (а.с. 49-50, 52).

Отже, відповідачем умови п. 3.1. договору поставки частково не виконані, що зумовило виникнення заборгованості за договором № 13 від 03.01.2013 р. за поставлений товар в сумі 5965,05 грн.

Позовні вимоги у сумі 7649,51 грн. за договором поставки, у тому числі: 5965,05 грн. основного боргу, 426,62 грн. пені, 207,78 грн. 3% річних, 1050,06 грн. інфляційних втрат стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленої продукції виконано не в повному обсязі. На момент подання позову, сума простроченої заборгованості за договором поставки становить 5965,05 грн.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 5965,05 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 426,62 грн. пені, 207,78грн. 3% річних, 1050,06 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом. 4.3 договору №13 від 03.01.2013 р. встановлено, що сторона, яка прострочила виконання зобов'язання за договором, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення від вартості невиконаного зобов'язання.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд, перевіривши розрахунок суми пені, здійснений позивачем, відповідно до періодів виникнення та оплати заборгованості, передбачених договором, визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строку оплати поставленого товару та задовольняє ці вимоги в сумі - 425,50 грн. Пеня в сумі 1 грн. 12 коп. заявлена позивачем до стягнення безпідставно.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Правова позиція щодо віднесення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних до складу грошового зобов'язання викладена в постанові Верховного Суду України від 08.11.2010 р. по справі № 4/719 та постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зокрема зазначено, що відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті грошових коштів в сумі 5965,05 грн. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, відповідно до періодів виникнення та оплати заборгованості, задовольняє ці вимоги в сумі заявленій до стягнення, відповідно 207,78 грн. та 1050,06 грн.

Згідно із ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв", ідентифікаційний код 31193280, місцезнаходження: 74850, Херсонська область, Каховський р-н, с. Федорівка, вул. Леніна, 33, р/р 26001010677701 в ПАТ "Альфа_Банк" м. Київ, МФО 300346 на користь Приватного підприємства "Торговий дім "Агро-Люкс", ідентифікаційний код 36419935, місцезнаходження: 73000, Херсонська область, м. Херсон, пров. Штурвальний, буд. 16, р/р 26006060820669 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 352479, 5965,05 грн. основного боргу, 425,50 грн. пені, 207,78 грн. 3% річних, 1050,06 грн. інфляційних втрат, 1825,17 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити в задоволені позовних вимог щодо стягнення 1,12 грн. пені.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 20.11.2014 року

Суддя Т.А. Остапенко