Постанова

від 19.11.2014 по справі 910/12071/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа№ 910/12071/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Єрмоленко Є.В. - представник за довіреністю;

від відповідача-1: Штогрин О.М. - представник за довіреністю;

від відповідача-2: Штогрин О.М. - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2014р.

у справі № 910/12071/14 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Інтергал-Буд"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Тайм Україна";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/12071/14, повний текст якого складено 15.09.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Інтергал-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Тайм Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" про визнання договору недійсним задоволено, а саме, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 1/14 від 10.04.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денза" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Тайм Україна". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал- Буд" 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Тайм Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал- Буд" 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір про відступлення права вимоги №1/14 від 10.04.2014р., укладений між відповідачами, на момент його укладення суперечив вимогам закону, а саме ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки згоди позивача на заміну кредитора у зобов'язанні - отримано не було, а необхідність отримання письмової згоди позивача на заміну кредитора у зобов'язанні чітко визначено пунктом 15.4. основного договору (договору підряду №ВА100412 від 10.04.2012р.) Укладенням оспорюваного договору відповідачі у справі порушили права та охоронювані законом інтереси позивача.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/12071/14 - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову - відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача укладенням оспорюваного правочину - не порушено. Крім того, при винесенні рішення не було враховано науковий висновок доктора юридичних наук професора, головного наукового співробітника НДІ приватного права та підприємництва ім.. Ф.Г.Бурчака Національної академії правових наук України А.О.Беляневич.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" на рішення г господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/12071/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Хрипун О.О., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 у справі № 910/12071/14 апеляційну скаргу відповідача 2 прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 05.11.2014.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014, справу № 910/12071/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В. та Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 справу № 910/12071/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В. та Власов Ю.Л. , розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному на 05.11.2014 судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 розгляд справи відкладено до 19.11.2014.

Представник апелянта та відповідача-1 в судовому засіданні 19.11.2014 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/12071/14 - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову - відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 19.11.2014 проти доводів апеляційної скарги - заперечував, вказував на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, між ТОВ "БК "Інтергал-Буд" та ТОВ "Денза" 10.04.2012 було укладено договір підряду №ВА100412 на виконання комплексу робіт з чистового оздоблення квартир та місць загального користування на 2, 3, 16, 17 поверхах житлового будинку №2 першої черги будівництва по вул. Воскресенській, 7.

Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" №14-11/12 від 14.11.2012р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Денза" змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Скор", вказані зміни були зареєстровані, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА№547997.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скор" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Інтергал- Буд" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за виконані роботи за договором підряду №ВА 100412 від 10.04.2012р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.08.2013р. у справі № 910/9426/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 11.12.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скор" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Інтергал- Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скор" суму основного боргу у розмірі 288 078,66 грн., 4 333 грн. 02 коп. - 3 % річних, 20 903 грн. 71 коп. - пені та 575 грн. 29 коп. - інфляційних втрат та 6 277 грн. 81 коп., всього 320 168 грн. 49 коп.

На виконання вищезазначеного рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ від 08.11.2013 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Інтергал- Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скор" суму основного боргу у розмірі 288 078,66 грн., 4 333 грн. 02 коп. - 3 % річних, 20 903 грн. 71 коп. - пені та 575 грн. 29 коп. - інфляційних втрат та 6 277 грн. 81 коп., всього 320 168 грн. 49 коп., який відповідач 2 подав на виконання до ВДВС Печерського РУЮ м. Києва і за яким було відкрито виконавче провадження.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денза" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ТАЙМ УКРАЇНА" (новий кредитор) 10.04.2014 р. було укладено договір про відступлення права вимоги №1/14 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" (боржник) основного зобов'язання, передбаченого п. 1.2 цього договору.

Пунктом 1.2. оспорюваного договору сторони визначили, що основне зобов'язання - зобов'язання, що випливає з наказу Господарського суду міста Києва від 08.11.13 р. у справі №910/9426/13 щодо стягнення з боржника на користь первісного кредитора загальної суми у розмірі 320 168, 49 грн.

За даним договором новий кредитор отримує право вимагати від боржника належного виконання основного зобов'язань згідно п. 1.2. договору. (п. 1.3. договору)

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, договір про відступлення права вимоги №1/14 від 10.04.2014р., укладений між відповідачами, на момент його укладення суперечив вимогам закону, а саме ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки згоди позивача на заміну кредитора у зобов'язанні - отримано не було, а необхідність отримання письмової згоди позивача на заміну кредитора у зобов'язанні чітко визначено пунктом 15.4. основного договору (договору підряду №ВА100412 від 10.04.2012р.).

Пунктом 3.12 постановою Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18, у зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Частиною 2 статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 15.4. договору підряду №ВА100412 від 10.04.2012 р., укладеного між позивачем та відповідачем 2, сторони зобов'язались не передавати своїх прав та обов'язків за договором третім особам без письмової згоди на це іншої сторони.

Матеріалами справи було встановлено, що відповідач 2 не звертався до позивача щодо погодження відступлення права вимоги на користь відповідача 1, і відповідно, позивач такої згоди не надавав.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Частиною першою статті 516 ЦК України визначений порядок заміни кредитора у зобов'язанні, а саме заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України внаслідок передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 516 цього Кодексу, якою регламентовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відповідно до цивільного законодавства, на виключення із загального правила щодо необов'язковості згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні, сторони договору можуть домовитись про можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника. У цьому випадку передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільні обов'язки, є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Договір уступки права вимоги є заміною сторони у зобов'язанні (ст. 512 Цивільного кодексу України), при укладанні якого відбувається заміна сторін у зобов'язанні, а саме зобов'язання залишається незмінним. Отже, не може мати місце передача тільки права вимоги до позивача, без обов'язку на отримання письмової згоди на таку передачу, оскільки право вимоги у відповідачів виникло саме за умовами первісного договору. В іншому випадку угода про таку передачу порушує права і законні інтереси другої сторони у зобов'язанні, та за рішенням суду визнається недійсною.

Саме до цього зводиться правовий висновок, що викладений у постанові Верховного Суду України від 05.06.2007 р. за касаційною скаргою ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Вищого господарського суду України від 20.02.2007 р.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

З огляду на викладене, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що згідно пункту 15.4. основного договору (договору підряду №ВА100412 від 10.04.2012р.) сторонами узгоджено, що сторони не мають права передавати свої права та обовґязки, що виникають внаслідок виконання умов цього догвору іншим особам без письмової згоди на це іншої сторони, тобто відступлення у даному випадку відповідачем-1 (як первісним кредитором) відповідачу-2 своїх прав кредитора до позивача можливе лише за письмової згоди позивача (боржника).

Проте, станом на момент укладення оспорюваного правочину письмової згоди позивача на відступлення права вимоги за договором підряду №ВА100412 від 10.04.2012р відповідачем-1 отримано не було, позивач такої згоди - не надавав і ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не подано належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України надання позивачем вказаної письмової згоди.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що укладений між відповідачами договір відступлення права вимоги № 14/1 від 10.04.2014 , на момент його укладення суперечив вимогам закону, а саме ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки згоди позивача на заміну кредитора у зобов'язанні - отримано не було, необхідність отримання письмової згоди позивача на заміну кредитора у зобов'язанні чітко визначена пунктом 15.4. основного договору (договору підряду №ВА100412 від 10.04.2012р.), а тому оспорюваний договір порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, боржника за основним договором, і в силу приписів ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - є недійсним.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 1.2. договору сторони визначили, що основне зобов'язання - це зобов'язання, що випливає з наказу Господарського суду міста Києва від 08.11.13 р. у справі №910/9426/13 щодо стягнення з боржника на користь первісного кредитора загальної суми у розмірі 320 168, 49 грн.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Зокрема, пунктом 3 частини другої наведеної статті встановлено,що виконанню державною виконавчою службою підлягає зокрема такий виконавчий документ, яка наказ суду.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що наказ суду - є виконавчим документом, спрямованим на виконання відповідного судового рішення згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження", але наказ суду не є документом, який породжує певні нові цивільні права та обов'язки сторін, зобов'язання зазначені в наказі суду ґрунтуються на певних правах та обов'язках, які виникли раніше, підтверджені певними доказами (договором, тощо), які зазначені в рішенні суду, яке набрало законної сили і на примусове виконання якого видано наказ. Таким чином, наказ суду є лише судовим документом, виданим на примусове виконання рішення суду, без видачі якого неможливе здійснення державною виконавчою службою обумовлених Законом дій.

Частиною п'ятою статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами першою, третьою статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 2 статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Згідно п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», згідно пункту 6 якого заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбаченому приписами Закону України "Про виконавче провадження" та Господарського процесуального кодексу України, оскільки відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають (постанова ВСУ від 19.08.2014 N 923/945/13).

Отже, враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягнення за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди, за якою уступається право вимоги саме за наказом суду, а не за договором підряду №ВА100412 від 10.04.2012, який був предметом розгляду у справі № 910/9426/13 за результатами якої винесено рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, і на виконання якого видано відповідний наказ - чинним законодавством не передбачена, і така заміна суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема приписам ст. 11 ч. 2, ст. 509 Цивільного кодексу України, що в силу приписів ст. 203, 215 Цивільного кодексу України також є підставою недійсності оспорюваного правочину.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги науковий висновок доктора юридичних наук професора, головного наукового співробітника НДІ приватного права та підприємництва ім.. Ф.Г.Бурчака Національної академії правових наук України А.О.Беляневич, з огляду на наступне.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються зокрема висновками судових експертів.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

Вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що науковий висновок доктора юридичних наук професора, головного наукового співробітника НДІ приватного права та підприємництва ім.. Ф.Г.Бурчака Національної академії правових наук України А.О.Беляневич - не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу в розумінні ст. ст. 33, 34, 42 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказаний висновок містить оціночні судження певних фахівців науково-правової галузі, які є лише спеціалістами, які вивчають науку, як форму інтелектуальної діяльності людей, скеровану на отримання об'єктивних знань у певній галузі життя, які допомагають зрозуміти певний процес. До того ж, оцінку правовідносин сторін за оспорюваним договором, здійснює виключно суд в межах розгляду певної господарської справи, і повноваження судів щодо розгляду справи і надання оцінки правовідносин сторін визначені зокрема Конституцією України, і оціночне судження певних науковців не є для суду обов'язковим для застосування під час відправлення правосуддя.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Інтергал-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Тайм Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1/14 від 10.04.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денза" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Тайм Україна".

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 в справі № 910/12071/14- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 в справі № 910/12071/14 14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12071/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова