Рішення

від 28.08.2014 по справі 910/12345/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12345/14 28.08.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліквідність"

до Приватного підприємства "СТИЛЬ ТЕПЛО КОМФОРТ"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Горностай А.В. (дов.№б/н від 20.05.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліквідність" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "СТИЛЬ ТЕПЛО КОМФОРТ" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані заборгованістю відповідача у розмірі 14738,98 грн. у зв'язку із часткою оплатою поставленого йому товару на загальну суму 46603,99 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 порушено провадження у справі №910/12345/14 та призначено її до розгляду на 12.08.2014 року.

За наслідками судового засідання 12.08.2014, у задоволення клопотання представника позивача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 28.08.2014 року.

У судовому засіданні 28.08.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції на юридичну адресу відповідача.

Згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліквідність» та Приватним підприємством «Стиль Тепло Комфорт» вчинено усний правочин щодо поставки товару.

На виконання відповідної домовленості, позивачем виставлено відповідачу рахунок №568 від 19.11.2012 на оплату партії товару на суму 46603,99 грн.

Після часткової оплати 20.11.2012 відповідачем зазначеної партії товару на суму 30000,00 грн., позивач відвантажив 21.11.2012 відповідачу партію товару у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною №365 та довіреністю на прийняття товару №397 від 20.11.2012 року.

Позивачем також поставлявся відповідачу товар згідно виставлених та оплачених відповідачем рахунків №602 від 27.11.2012, № 668 від 18.12.2012 на суму 2604,54 грн. та 1183,76 грн.

Здійснюючи оплату зазначених вище рахунків, відповідачем додатково сплачено 1865,01 грн., що віднесено позивачем, враховуючи відсутність іншої заборгованості відповідача, до оплати за поставлений відповідно до рахунку №568 від 19.11.2012 товар.

Факт перерахування відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 5653,31 грн. підтверджується наявною у матеріалах справи копією банківської виписки по особовому рахунку позивача від 28.11.2012 року.

Відтак, враховуючи, що відповідачем здійснено оплату за поставлений від 21.11.2012 товар на суму 46603,99 грн. частково, а саме у розмірі 31865,01 грн., позивач звернувся до відповідача із претензією №39 від 12.11.2013 із зазначенням заборгованості відповідача у розмірі 14738,98 грн. та вимогою її погасити.

Однак, залишення даної претензії відповідачем без задоволення та відсутність погашення заборгованості, спричинило звернення позивача із даним позовом до суду.

Під час розгляду спору у суді, позивач направляв відповідачу для погодження та підписання акт звірки взаєморозрахунків станом на 12.08.2014, однак вказаний акт відповідачем залишено поза увагою.

Зважаючи, що відповідачем так і не погашено заборгованість за поставлений та частково оплачений ним товар, позивачем у межах даного спору заявлено до стягнення з відповідача також пеню у розмірі 1018,46 грн., 3% річних у розмірі 221,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 163,60 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Приписами статті 202 ЦК України визначено поняття правочину як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. (ст.205 ЦК України).

За приписами частини 2 ст.206 ЦК України, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.

Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботу, оплатити кошти та інше або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його боргу. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, які зазначені у статі 11 ЦК України.

Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, визначена ст.525 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що між сторонами існували фактичні відносини по поставці товару, обумовлені вчиненим усно правочином, факт щодо погодження якого жодною із сторін під час розгляду спору судом не заперечувався.

Так, на виконання взаємної домовленості, позивачем поставлявся відповідачу товар із наданням видаткових накладних та рахунків на оплату, а відповідачем зазначений товар приймався та оплачувався відповідно до наявних у матеріалах справи довіреностей на прийняття товару та банківських виписок з особового рахунку позивача.

Враховуючи здійснення відповідачем часткової оплати за прийнятим ним товар у сумі 31865,01 грн., відповідно до видаткової накладної №365 від 21.11.2012 на суму 46603,99 грн., за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 14738,98 грн., яка, у зв'язку із несплатою останнім, заявлена до стягнення у межах даного позову.

Відтак, виходячи із існуючих між сторонами правових відносин, підтверджених діями обох сторін, зокрема позивачем поставкою товару, а відповідачем прийняттям та частковою оплатою зазначених товарів, суд дійшов висновку про задоволення неоплаченої частини боргу відповідача у розмірі 14738,98 грн. на користь позивача.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано до стягнення також штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 1018,46 грн., 3% річних у розмірі 221,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 163,60 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків нарахування пені у розмірі 1018,46 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 163,60 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 221,00 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліквідність» до Приватного підприємства «Стиль Тепло Комфорт» про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Стиль Тепло Комфорт» (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9; ідентифікаційний код 32989065) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліквідність» (03127, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 49, корпус 1, квартира 88; ідентифікаційний код 37559766) 14738 (чотирнадцять тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 98 копійок основного боргу, 1018 (одну тисячу вісімнадцять) гривень 46 копійок пені, 163 (сто шістдесят три) гривні 60 копійок інфляційних втрат, 221 (двісті двадцять одну) гривню 00 копійки та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 28.08.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 02.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова