Рішення

від 13.11.2014 по справі 923/1486/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 р. Справа № 923/1486/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нова медична група" м. Київ

до департаменту охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації м. Херсон

про стягнення 2694728грн. 16коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Коліушко Є.В.

від відповідача - уповноважена особа Кузнєцова Н.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова медична група" (позивач) звернулося з позовом про стягнення з департаменту охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації (відповідач) заборгованості за отримані товари медичного призначення (медичне обладнання) в загальній сумі 2556694грн.74коп., в тому числі: за договором № 36 від 14.11.2013року - 1895256грн. 00коп. основного боргу, 271099грн. 49 коп. пені, 246383грн. 28 коп. втрат від інфляції, 44084грн. 17коп. - 3% річних.; за договором № 38 від 29.11.2013р. - 76650грн. 00 коп. основного боргу, 11373грн. 60 коп. пені, 9964грн. 50 коп. втрат від інфляції, 1883грн. 70коп. - 3% річних.

Крім того, позивач просить також стягнути 138033грн.42коп. збитків, що становить 7% ПДВ завданих відповідачем у зв'язку з невиконанням зобов'язань по своєчасних розрахунках.

Відповідач позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи свої заперечення відсутністю фінансування та вчинення Департаментом усіх можливих дій щодо отримання коштів із державного бюджету. Крім того, відповідач вважає, що відсутні правові підстави стягнення пені, оскільки укладеними з відповідачем договорами поставки не узгоджено розмір пені та порядок її стягнення.

Не визнає відповідач і позовні вимоги в частині стягнення 138033грн.42коп. збитків, які позивач просить стягнути як 7% ПДВ, посилаючись на відсутність своєї вини в несвоєчасних розрахунках, а також на те, що за умовами договорів поставка товару здійснювалася без ПДВ і на дату поставки (грудень 2013року) медичні товари були звільнені від сплати ПДВ, а сплата ПДВ була передбачена тимчасово Постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2014року №118 «Про затвердження переліку медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 7%», яка втратила чинність з 01.07.2014року.

Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні 28.10.2014року до 13.11.2014року.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Нова медична група" (позивач по справі) та департаментом охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації (відповідач) виникли господарські відносини оформлені договорами купівлі-продажу медичного обладнання № 36 від 14.11.2013ро та №38 від 29.11.2013року.

За умовами зазначених договорів позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача зазначений у специфікаціях товар, а відповідач зобов'язався здійснити за нього розрахунки в строки і на умовах визначених договорами.

Відповідно до пункту 1.2 договорів купівлі-продажу кількість товару, що поставляється за договорами визначається специфікаціями (додаток №1), які є невід'ємною частиною договорів.

Пунктами 2.1-2.2 договору від 14.11.2013року та пунктами 3.1-3.2 договору від 29.11.2013року сторони узгодили, що товар передається позивачем за якістю, яка відповідає вимогам стандартів передбачених чинним законодавством України та повинен бути належним чином зареєстрованим в Україні.

При цьому, відповідно до пункту 2.3 договору від 14.11.2013року та пункту 3.3 договору від 29.11.2013року товар, що поставляється, повинен мати необхідні сертифікати (у разі, якщо він підлягає сертифікації), реєстраційні посвідчення або свідоцтва про державну реєстрацію, затверджені у встановленому порядку, супроводжуватися документами щодо кількості, найменування, виробника.

Розділом 5 договору купівлі-продажу від 14.11.2013року сторони узгодили строк поставки товару - до 31.12.2013року згідно з письмовими заявками відповідача. Приймання-передача товару по кількості і асортименту здійснюється відповідачем в день його приймання і засвідчується підписанням матеріально-відповідальними особами сторін видаткової накладної. Приймання-передача товару за якістю проводиться відповідно до документів, що засвідчують його якість (пункти 5.1-5.3 договору).

Аналогічний порядок поставки товару передбачений і пунктами 4.1-4.3 договору купівлі-продажу від 29.11.2013року за виключенням строку поставки товару, який пунктом 4.1 цього договору встановлено протягом 4 діб з дати отримання письмової заявки відповідача.

Таким чином, за умовами договорів купівлі-продажу товар вважається переданим відповідачу з моменту його передачі позивачем та підписання уповноваженою відповідачем особою, яка зазначена в довіреності, витратної накладної на товар.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу товару за договором від 14.11.2013року за видатковою накладною №147 від 20.12.2013року на суму 1895256грн.00коп. , а також передача товару за договором від 29.11.2013року за накладною №136 від 11.12.2013року на суму 76650грн.00коп., належні копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

При цьому відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним лише належним чином.

Належним виконанням є виконання, що відповідає умовам договору та вимогам закону, тобто виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі продажу. Частиною 1 ст. 664 ЦК України встановлено, що моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару покупцеві вважається: вручення його покупцеві, якщо договором передбачено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві в місцезнаходженні товару.

При цьому частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено загальний порядок оплати товару за договором купівлі-продажу після прийняття його покупцем або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

За умовами укладених між сторонами договорів купівлі-продажу розрахунки за отриманий товар здійснюються відповідно до ст..49 Бюджетного Кодексу України шляхом оплати відповідачем вартості товару, зазначеного в специфікації, після його отримання та згідно з пред'явленою позивачем видатковою накладною. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється після пред'явлення позивачем рахунку на оплату товару та підписання сторонами видаткової накладної протягом 5 банківських днів з дня отримання товару ( за пунктом 4.1 договору від 14.11.2013року) та протягом 15 банківських днів з дати отримання відповідачем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (пункт 6.2 договору від 29.11.2013року).

Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що розрахунки за отриманий товар відповідно до умов договорів купівлі-продажу від 14.11.2013 року та від 29.11.2013року на загальну суму 1971906грн.00коп. відповідач не здійснив, що не заперечували представники відповідача в засіданні суду, тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання відповідача на те, що він не має можливості здійснити розрахунки через відсутність бюджетного фінансування не є підставою відмови в стягненні основного боргу.

Відповідно до ч.1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання по розрахунках за отримані товари, які необхідно було здійснити ще в 2013році.

Саме відповідач, відповідно до вищезазначених норм закону, зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договорами, в тому числі і для своєчасного отримання коштів для розрахунків з позивачем.

Враховуючи викладене, відсутність коштів не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків, оскільки в будь-якому разі відповідно до ст.. 692 ЦК України відповідач, як покупець, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, згідно з вимогами частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вимог ч.2 ст. 625 ЦК України позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції в загальній сумі 256347грн.78коп., в тому числі: 246383грн.28коп. за договором від 14.11.2013року та 9964грн.50коп. за договором від 29.11.2013року та 3% річних в загальній сумі 45967грн.87коп., в тому числі 44084грн.17 коп. за договором від 14.11.2013року та 1883грн.70коп. за договором від 29.11.2013року також підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення пені за затримку оплати товару, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

Штрафними санкціями за вимогами статті 230 Господарського Кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

При укладені договорів купівлі-продажу від 14.11.2013рокау та від 29.11.2013року сторони не узгодили розмір та порядок сплати пені, зазначивши лише пунктом 7.1 договору від 14.11.2013року та пунктом 8.1 договору від 29.11.2013року, що сторони за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України та договором.

Однак статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Зазначена стаття має імперативний характер і сторони не можуть відступити від нього, оскільки виконання зобов'язання відповідно до ст. 548 ч.1 ЦК України забезпечується якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платником і одержувачем грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано також спеціальним Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Матеріали справи свідчать про те, що сторони договорами не встановлювали відповідальність щодо забезпечення виконання грошового зобов'язання у виді сплати пені і розміру пені, яка підлягає стягненню за порушення відповідачем грошових зобов'язань не узгоджували, а лише послалися на відповідальність згідно з вимогами закону.

Таким чином сторонами не визначено у встановленому законом порядку відповідальності відповідача у виді нарахування пені та її розміру, тому правові підстави стягнення пені в загальній сумі 282473грн.09коп., в тому числі 271099грн.49коп. за договором від 14.11.2013року та 11373грн.60коп. за договором від 29.11.2013року відсутні.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, за нормами ГК України пеня не має тривалого характеру та через шість місяців після дня виникнення прострочки слід припинити її нарахування. Однак позивачем нарахована пеня за межами строку, встановленого вищезазначеною нормою.

При розгляді справи судом також враховується, що відповідальність за чинним законодавством України ґрунтується на принципі вини.

Частиною 1 статті 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При розгляді справи судом було встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з тим, що Головним управлінням державної казначейської служби у Херсонській області в 2013році не проведені виставлені відповідачем платіжні доручення за отримане від позивача обладнання .

Неодноразові звернення відповідача до відповідних установ, в тому числі до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України з проханням сприяти виділенню відповідачу цільових коштів з державного бюджету для погашення кредиторської заборгованості, результатів не дали.

З урахуванням вищезазначеного, відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо своєчасного виконання зобов'язання по розрахунках за отримане від позивача обладнання, однак кошти не були перераховані позивачу не з вини відповідача, тому також і з цих підстав покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у виді сплати пені суд не вбачає.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону та умов укладених між сторонами договорів, правові підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З відповідача на користь позивача стягується 1971906грн.00коп. основного боргу, 256347грн.78коп. втрат від інфляції, 45967грн.87коп. - 3% річних.

Не вбачає суд і правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 138022грн.42коп., які позивач просить стягнути як збитки, які він може понести в майбутньому внаслідок порушення відповідачем обов'язків по розрахунках.

Відповідно до ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Аналогічна норма міститься і в статті 22 ЦК України. Частиною 1 статті 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин у особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення ж до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторону.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, що утворюють склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодування збитків - це міра відповідальності за порушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір фактично понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак позивачем не доведено належними доказами того, що він поніс будь-які збитки, або понесе їх в майбутньому з вини відповідача. Суд зазначає, що вищезазначеними договорами сторони узгодили, що вартість товару сплачується відповідачем без ПДВ та не обумовили відшкодування відповідачем ПДВ за будь-яких умов, в тому числі і в майбутньому.

Посилання позивача на те, що в майбутньому він можливо зобов'язаний буде сплатити 7% ПДВ не є підставою стягнення цієї суми з відповідача, оскільки сплата ПДВ є його податковим зобов'язанням, яке виникає між ним та податковим органом та не кореспондується з обов'язком третіх осіб, в тому числі і відповідача, як контрагента за договорами, сплатити вартість ПДВ.

До того ж в засіданні суду представник позивача погодився з тим, що у зв'язку з тим, що невідомо час надходження коштів від відповідача у майбутньому, дані податкові зобов'язання щодо сплати ПДВ у нього можуть і не виникнути.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону та договорів, правові підстави стягнення пені та збитків відсутні, тому позовні вимоги судом задовольняються частково.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно від суми задоволених позовних вимог.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації м. Херсон, вул. 295 Стрілецької дивізії, 32, р/рахунок 35215026007209 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, ідентифікаційний код 02013202 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нова медична група" м. Київ, вул. Кловський узвіз, 13, офіс 25, р/рахунок 26002313349 в ПАТ «Діамант банк» м. Київ, МФО 320854, ідентифікаційний код 37506724 - 1971906грн.00коп. основного боргу, 256347грн.78коп. втрат від інфляції, 45967грн.87коп. - 3% річних, 45484грн.44коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 282473грн.09коп.пені та 138033грн.42 коп. збитків - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14 листопада 2014р.

Суддя З.І. Ємленінова