Рішення

від 19.11.2014 по справі 910/22598/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22598/14 19.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдана»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Маркет»

про стягнення 3 556, 85 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Петренко І.Л. за довіреністю № 14 від 04.11.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдана» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Маркет» (далі - відповідач) про стягнення 3 556, 85 грн., з яких 3 378, 22 грн. основного боргу, 157, 34 грн. пені, 18, 88 грн. 3% річних, 2, 41 грн. пені згідно з п. 7.4. Угоди. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеної між сторонами Угоди він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/22598/14, розгляд справи призначено на 04.11.2014 р.

В судовому засіданні 04.11.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 04.11.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.11.2014 р.

17.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 19.11.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2013 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Угоду купівлі-продажу № 2109, відповідно до п. 1.1. якої продавець поставляє і передає у власність покупця товар, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором.

Асортимент та вартість товару, що може бути поставлений згідно цього Договору, визначається у товарно-транспортних накладних (п. 1.2. Договору).

В силу п. 6.1. Договору покупець повинен здійснювати розрахунки з продавцем після моменту прийому-передачі товару, але не пізніше 10 банківських днів, якщо в Додатку до цього договору не передбачено інше.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 31 724, 48 грн. на підставі товарно-транспортних накладних № НМ-1860 від 19.03.2013 р. на суму 4 550, 98 грн., № НМ-3545 від 17.05.2013 р. на суму 1 135, 93 грн., № НМ-4557 від 28.06.2013 р. на суму 3 409, 58 грн., № НМ-5565 від 16.08.2013 р. на суму 4 067, 27 грн., № НМ-6519 від 27.09.2013 р. на суму 5 909, 69 грн., № НМ-1907 від 14.03.2014 р. на суму 1 674, 61 грн., № НМ-2530 від 11.04.2014 р. на суму 2 225, 50 грн., № НМ-3039 від 08.05.2014 р. на суму 3 013, 76 грн., № НМ-3690 від 10.06.2014 р. на суму 2 292, 34 грн., № НМ-4259 від 07.07.2014 р. на суму 3 444, 82 грн.

Відповідач частково повернув позивачу товар на суму 519, 81 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими накладними.

При цьому, відповідач у рахунок оплати товару перерахував позивачу 27 826, 45 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 3 378, 22 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище, п. 6.1. Договору передбачено, що покупець повинен здійснювати розрахунки з продавцем після моменту прийому-передачі товару, але не пізніше 10 банківських днів, якщо в Додатку до цього договору не передбачено інше.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 18, 88 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 18, 88 грн., суд встановив, що він є арифметично невірним та не відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення початку строку прострочення зобов'язання.

Згідно з вірним розрахунком розмір 3% річних є 18, 60 грн. за період з 22.07.2014 р. по 26.09.2014 р.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 157, 34 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 7.3 Угоди передбачено, що покупець у разі порушення строків оплати отриманого товару сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожен день прострочення від суми боргу.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 157, 37 грн., суд встановив, що він є арифметично невірним та не відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення початку строку прострочення зобов'язання.

Згідно з вірним розрахунком розмір пені складає 155, 02 грн. за період з 22.07.2014 р. по 26.09.2014 р.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 2, 41 грн. на підставі п. 7.4. Угоди, яким передбачено, що у разі якщо затримка по оплаті отриманого товару становить більше 30 календарних днів, покупець зобов'язаний виплатити продавцю штраф у розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Водночас, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.05.2014 р. № 01-06/646/2014 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» звертається увага на правову позицію Верховного Суду України, наведену в постанові від 24.12.2013 № 8/5025/1402/12, відповідно до якої наголошено, що подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

В даному випадку приписами п. 7.4. Угоди сторони визначили саме нарахування пені, а не штрафу, оскільки різниця між вказаними різновидами неустойки полягає в тому, що пеня сплачується за кожний день прострочення виконання зобов'язання, проте як штраф сплачується одноразово за кожний факт невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Визначення сторонами найменування штрафної санкції, передбаченої п. 7.4., як штрафу, не змінює її правової природи, у зв'язку з обраною конструкцією, яка відноситься саме до механізму нарахування пені.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у стягненні пені, передбаченої п. 7.4. Угоди в розмірі 2, 41 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Маркет» (01015, місто Київ, вулиця Цитадельна, будинок 6/8; код ЄДРПОУ 38389836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдана» (02091, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 63, квартира 41; код ЄДРПОУ 31923050) 3 378 (три тисячі триста сімдесят вісім) грн. 22 коп. основного боргу, 155 (сто п'ятдесят п'ять) грн. 02 коп. пені, 18 (вісімнадцять) грн. 60 коп. 3% річних та 1 824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.11.2014 р.

Суддя В.С. Ломака