Рішення

від 25.11.2014 по справі 910/23431/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23431/14 25.11.14 За позовом приватного підприємства "Київпродзбут"

до фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича

про стягнення 57 394,88 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Шахназарян О.М. (директор)

Від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення коштів за неналежне виконання умов договору поставки товару № 553 від 01.01.2011 в розмірі 57 394, 88 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.10.2014 порушено провадження у справі № 910/23431/14 та призначено до розгляду на 13.11.2014.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2014 не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 13.11.2014 з'явився представник позивача надав пояснення по справі, подав додаткові докази по справі.

Суд задовольнив клопотання відповідача.

Розгляд справи відкладено на 25.11.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 25.11.2014, надав пояснення по суті справи, подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 72 790,30 грн., в тому числі суму боргу з урахуванням інфляції в сумі 66 625,72 грн., пеню в сумі 5564,58 грн., витрати на юридичні послуги в сумі 500,00 грн., оплату довідки про відкритий рахунок позивача в сумі 100,00 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн.

В цій частині позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача в судове засідання 25.11.2014 не з'явилися, причин не явки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи, були належним чином повідомлені.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Між приватним підприємством «КИЇВПРОДЗБУТ» (надалі - постачальник, позивач) та фізичною особою - підприємцем Шереметьєвим Олексієм Євгеновичем (надалі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки товару від 01.01.2011 № 553 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідності з поданими покупцем замовленнями, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість на умовах даного договору.

Згідно п. 2.1. договору постачальник зобов'язаний поставити товар згідно замовлення покупця.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу, бакалійну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, які зазначені у видаткових накладних, а відповідач прийняв товар, що підтверджено підписами на видаткових накладних № РН-311 від 13.11.2013 на суму 650,64 грн., № РН-119 від 06.11.2013 на суму 1370/58 грн. та інші(копії в матеріалах справи). При цьому будь-яких зауважень щодо якості товару та його кількості від відповідача не надходило.

Відповідно до п. 4.2. Договору покупець перераховує кошти за поставлену партію товару після спливу 21 (двадцяти одного) календарних днів з моменту отримання товару.

Проте, за поставлену продукцію відповідач не розрахувався, тобто умову Договору поставки товару щодо строків оплати товару відповідачем не виконані. У зв'язку з чим, на час звернення до господарського суду, за відповідачем за поставлену продукцію утворилась заборгованість в розмірі 57394,88 грн. (п'ятдесят сім тисяч триста дев'яносто чотири гривні 88 копійок), про що свідчить Акт звірки взаєморозрахунків, який був підписаний та скріплений печатками обох Сторін.

Неодноразові вимоги позивача щодо виконання умов Договору з оплати за поставлений товар були проігноровані відповідачем. Так, позивачем була направлена рекомендованим листом претензія від 26.09.2014 про необхідність сплати заборгованості за Договором, яку Відповідач отримав 29.09.2014 у, про що свідчить поштове повідомлення (копія в матеріалах справи), однак останнім зазначена претензія була залишена без належного реагування.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 57 394,88 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 66 625,72 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом встановлено, що позивач невірно розрахував інфляційні збитки, у зв'язку з чим судом самостійно розраховано цю суму, яка становить 3093,67 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 5564,58 грн., проте суд зазначає, що такий вид відповідальності відповідача не визначений договором, а відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення 100,00 грн., оплати за довідку про відкритий рахунок позивача, оскільки це ніяким чином не стосується витрат понесених позивачем в результаті прострочення відповідача.

Також позивачем не доведено понесення витрат на послуги адвоката в сумі 500,00 грн., як то договору з адвокатом, платіжного доручення на оплату по цьому договору, адвокатського посвідчення, тощо. У зв'язку з наведеним суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги приватного підприємства "Київпродзбут" задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, буд. 19, кв. 36, ідентифікаційний номер 2625110834) на користь приватного підприємства "Київпродзбут" (02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд. 28 б, кв. 34, код ЄДРПОУ 23392445) основний борг в сумі 57 394 (п'ятдесят сім тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 88 коп., інфляційні втрати в розмірі 3093 (три тисячі дев'яносто три) грн. 67 коп., судовий збір в розмірі 837 (вісімсот тридцять сім) грн. 13 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 26.11.2014