Ухвала

від 18.11.2014 по справі 826/2053/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ К/800/46832/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство «Консалтинг-профі» на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5.09.2013р. у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство «Консалтинг-профі»

до відповідача Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

18.02.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство «Консалтинг-профі» (далі Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України (далі Казначейство) та про зобов'язання відповідача виконати рішення судів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовляється виконати рішення судів, якими на користь Товариства стягнуто грошові суми.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5.09.2013р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів, Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити позов, зазначивши при цьому, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні різних підрозділів державної виконавчої служби знаходяться накази господарських судів про стягнення з державної акціонерної компанії «Хліб України» на користь Товариства грошових сум.

При цьому, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України від 6.12.2011р. зупинено виконання наказу господарського суду №2/593 від 17.05.2011р., в зв'язку з порушенням провадження справи про банкрутство державної акціонерної компанії «Хліб України».

Постановою державного виконавця відділу виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві від 11.04.2011р. зупинено виконання наказу господарського суду №14/278 від 27.09.2010р., також в зв'язку з порушенням провадження справи про банкрутство державної акціонерної компанії «Хліб України».

На час звернення позивача до суду з адміністративним позовом, умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, внормовувались положеннями Закону України «Про виконавче провадження», а особливості виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація, визначались приписами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон N4901-VI).

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону N4901-VI протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Водночас, згідно зі статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен зупинити виконавче провадження, в зв'язку з надісланням виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що державними виконавцями не встановлено факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу та не направлено до відповідача документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати, що Казначейством протиправно не виконуються вимоги закону, щодо забезпечення виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Доводи касаційної скарги правильність цих висновків не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону та не дають підстав для скасування чи зміни судових рішень,

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство «Консалтинг-профі» залишити без задоволення, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5.09.2013р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз