Ухвала

від 27.11.2014 по справі 810/4581/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4581/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

27 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» (код ЄДРПОУ 37051291) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 7028 (сім тисяч двадцять вісім) гривень 95 копійок.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» є юридичною особою та перебуває на обліку у Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

08 січня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» подало звіт до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік форми № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2013 році на підприємстві відповідача становила 8 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить - 1 особа, однак на підприємстві не було працевлаштовано жодної особи, якій встановлено інвалідність.

Таким чином, перевіркою встановлено, що відповідач не забезпечив працевлаштування одного інваліда.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 6756,25 грн. та пеню в розмірі 272,70 грн., що разом становить 7028,95 грн.

Суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, тому позивач звернувся до суду про стягнення сум вказаної заборгованості.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон України №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України №875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України №875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України №875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України №875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави стверджувати, що інваліди безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості з метою працевлаштування в порядку визначеному статтею 18 Закону України №875-ХІІ.

Як вбачається зі звіту, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, відповідач повинен був забезпечити у 2013 році працевлаштування одного інваліда, однак, фактично на підприємстві в 2013 році не працювало жодного інваліда.

Доказів на підтвердження того, що відповідачем було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або доказів того, що ним подавалась до Макарівського районного центру зайнятості статистична звітність форми №3-ПН із зазначенням вакантних посад для осіб, яким встановлено інвалідність відповідачем суду не надавались.

Натомість, позивачем було надано лист Макарівського районного центру зайнятості від 22.07.2014 року №1459, з якого убачається, що відповідач не подавав до Макарівського районного центру зайнятості у 2013 році звітів форми 3 - ПН про наявність вакансій для інвалідів.

Оскільки, відповідач не дотримався вимог, встановлених частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, він зобов'язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За таких обставин, вимоги позивача є обґрунтованими.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Макарівська» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 02 грудня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 27 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.