Рішення

від 20.11.2014 по справі 910/19198/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19198/14 20.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" до Фізичної особи-підприємця Яблонської Ганни Іванівни про стягнення 19 893,94 грн.,

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Удовиченко А.О. (дов. б/н від 08.08.2014 року) від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Яблонської Ганни Іванівни (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 19 893,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року порушено провадження у справі № 910/19198/14, слухання справи призначено на 21.10.2014 року.

21.10.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшов документ на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 21.10.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 12.09.2014 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 21.10.2014 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору та додатковий документ по справі.

Розглянувши подане позивачем 21.10.2014 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 20.11.2014 року.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 20.11.2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.2014 року повторно не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04108, м. Київ, вул. Наталії Ужвій, буд. 9, кв. 95, на яку було відправлено ухвали суду підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Яблонською Ганною Іванівною (виконавець) було укладено договір на надання інформаційних (консультаційних) послуг № 49 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного Договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію), а замовник зобов'язується прийняти послугу та оплатити її.

Замовник виплачує виконавцю винагороду згідно виставлених рахунків. Витрати виконавця відшкодовуються ним із винагороди. що виплачується замовником. Винагорода становить 11 409,00 грн. (розділ 3 Договору).

Згідно з пунктом 5.1. Договору здача - приймання робіт здійснюється сторонами за актом здачі - приймання в місці знаходження виконавця.

27.11.2012 року сторони склали акт виконаних робіт про те, що послуги за Договором виконані повністю та задовольняють умовам вищевказаного Договору, оформлені у належному порядку.

На виконання умов Договору позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 11 409,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.11.2012 року (належним чином засвідчена копі міститься в матеріалах справи).

За твердженням позивача, 29.11.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" здійснило помилкове перерахування коштів на користь відповідача у розмірі 15 907,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що під час перерахування коштів у розмірі 15 907,00 грн. будь-яких договорів між позивачем та відповідачем укладено не було, внаслідок чого відповідача безпідставно користується вказаними коштами позивача.

зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 907,00 грн. безпідставно набутої грошової суми, 2 023,26 грн. процентів за користування чужими коштами, 1 963,68 грн. інфляційних втрат.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір на надання інформаційних (консультаційних) послуг № 49, за умовами якого позивач доручає, а відповідач зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного Договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію), а позивач зобов'язується прийняти послугу та оплатити її.

Розділом 3 Договору сторони погодили, що винагорода становить 11 409,00 грн.

На виконання умов Договору відповідач надав позивачу консультаційні послуги, а позивач прийняв та оплатив вказані послуги, що підтверджується актом виконаних робіт від 27.11.2012 року, яки підписаний та скріплений печатками сторін та платіжним дорученням від 27.11.2012 року на суму 11 409,00 грн.

Разом з тим, як вбачається з виписки з банківського рахунку позивача, 29.11.2012 року 29.11.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" здійснило помилкове перерахування коштів на користь відповідача у розмірі 15 907,00 грн. з призначенням платежу - "за консультаційні послуги".

Однак, за твердженням позивача у відповідача відсутні жодні правові підстави утримувати вказані кошти, оскільки. станом на 29.11.2012 року між сторонами були відсутні будь-які правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 177 Цивільного кодексу України унормовано, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном, як особливим об'єктом згідно зі статтею 190 цього Кодексу вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Зі змісту наведених норм вбачається, що положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави поширюються і на безпідставно набуті грошові суми.

Відтак, в силу юридичного факту володіння грошовими коштами без достатньої правової підстави у володільця згідно статей 11, 1212 Цивільного кодексу України виникає зобов'язання повернути такі кошти на користь особи, яка має відповідні права на такі кошти.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем 15 907,00 грн., відсутність правової підстави для володіння такими коштами. В той же час, відповідачем наведені обставини не спростовані, доказів повернення коштів не надано.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Фізичної особи-підприємця Яблонської Ганни Іванівни безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 15 907,00 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

також. позивач просить суд стягнути з відповідача 2 023,26 грн. процентів за користування чужими коштами, 1 963,68 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з вимогами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з розрахунку позивача останній нараховує проценти за користування чужими коштами на суму 15 907,00 грн., виходячи з облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за період з 29.11.2012 року по 07.08.2014 року.

При визначенні розміру процентів позивач виходив з положень статті 1048 Цивільного кодексу України, які регулюють розмір процентів у відносинах позики. Проте, спірні відносини між сторонами виникли з договору надання послуг, а після їх припинення між ними виникли відносини із зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а не договору позики.

Також відносини сторін відповідно до вимог статті 1053 Цивільного кодексу України не були замінені позиковим зобов'язанням.

Тому нарахування процентів за правилами статті 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Пленумом Вищого господарського суду України у постанові №14 від 17.12.2013 року роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України) (пункт 6.1). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України ). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (пункт 6.2).

Враховуючи те, що письмовий договір, на підставі якого оспорювана сума була перерахована позивачем відповідачу, сторони не укладали та розмір процентів не передбачали та зважаючи на відсутність підстав застосування аналогії закону до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування чужими коштами у розмірі 2 023,26 грн. слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Нормами статті 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Згідно з пунктом 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України у постанові №14 від 17.12.2013 року обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З урахуванням викладеного сума 15 907,00 грн. не є грошовим обов'язком відповідача, а є його обов'язком повернути безпідставно отримане майно, тобто грошові кошти у цьому випадку є майном, а не грошовим обов'язком відповідача та відповідно чинне законодавство у даному випадку не передбачає можливість нарахування інфляційних втрат.

Приймаючи до уваги вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" підлягають частковому задоволенню у розмірі 15 907,00 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Яблонської Ганни Іванівни (04108, м. Київ, вул. Наталії Ужвій, буд. 9, кв. 95, ідентифікаційний номер 2491402941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ледел Україна" (61072, м. Харків, пр. Леніна. буд. 27-Б, оф. 408, код ЄДРПОУ 38277995) 15 907 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сім) грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів, 1 460 (одну тисячу чотириста шістдесят) грн. 85 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.2014 року

Суддя С.В. Стасюк