Рішення

від 24.11.2014 по справі 917/1852/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2014 р. Справа № 917/1852/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна", 04112, м. Київ, вул. Т.Шамрила, 9, кв. 73

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ехнатон Люкс", 36002, м. Полтава, вул. Сосюри, 62

про стягнення 9039,35 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Майборода О.С.

Після виходу з нарадчої кімнати у судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного тексту рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 9039,35 грн. боргу за договором поставки, що укладений в спрощений спосіб, з яких 8006,60 грн. основного боргу, 685,37 грн. інфляційних витрат та 347,38 грн. 3 % річних.

Представник позивача в засідання суду не з'явився та надіслав на адресу суду клопотання про приєднання письмових доказів, зокрема Актів звірки, та просить суд проводити розгляд справи без його участі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема посилається на той факт, що заборгованість по накладним, які зазначені позивачем у позові, на час вирішення справи відсутня та надав підтверджуючі докази.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості між сторонами, позивач відпустив відповідачеві згідно накладних №805 від 16.10.2012 р. на суму 1927,01 грн.; №808 від 16.10.2012 р. на суму 2400,00 грн.; № 325 від 25.04.2013 р. на суму 2646,50 грн.; №631 від 19.09.2012 р. на суму 12 772,64 грн. № 602 від 13.09.2012 р. на суму 1155,00 грн.; №788 від 12.10.2012 р. на суму 530,99 грн. товар на загальну суму 21432,14 грн. та виставив відповідні рахунки на оплату (копії накладних та рахунків в матеріалах справи, арк.спр. 13-25).

Факт отримання товару відповідачем підтверджується також належним чином оформленими довіреностями на отримання його представником від позивача товарно-матеріальних цінностей згідно відповідних рахунків (арк. спр. 32-36).

Як стверджує позивач, грошові кошти за отриманий товар відповідачем сплачені частково, в зв'язку з чим за даними позивача розмір основного боргу відповідача перед позивачем по вищезазначеним накладним складає 8006,60 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 685,37 грн. інфляційного збільшення та 347,38 грн. 3% річних.

Виходячи з викладеного, позивач заявляє до стягнення 9043,35 грн.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Предметом даного спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за товар.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, суд встановив, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором чи товаророзпорядчими документами не визначено іншого строку оплати. Отже обов'язок оплатити продукцію у покупця визначений саме після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, навіть у випадку не виставлення продавцем вимоги про оплату товару.

Судом досліджено матеріали справи та подані сторонами докази, зокрема Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами по видатковим накладним №805 від 16.10.2012 р.; №808 від 16.10.2012 р., № 325 від 25.04.2013 р., №631 від 19.09.2012 р., № 602 від 13.09.2012 р., №788 від 12.10.2012 р. станом на 19.11.2014 р., який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймаються до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження факту поставки продукції позивачем та здійснення відповідачем проплат, платіжні доручення (а.с. -78-91), та встановлено, що на час подання позовної заяви (08.09.2014 р.) заборгованість відповідача перед позивачем по вищезазначеним накладним складала 646,50 грн., а саме по накладній №325 від 25.04.2013 р., яка була оплачена відповідачем 03.10.2014 р. платіжним дорученням №325 від 03.10.2014 р.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 7360,10 грн., як такого, що оплачений відповідачем до порушення провадження у справі.

Стосовно 646,50 грн. заборгованості відповідача перед позивачем по накладній №325 від 25.04.2013 р., яка була оплачена відповідачем 03.10.2014 р. платіжним дорученням №325 від 03.10.2014 р., суд зазначає, що відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (зокрема, сплата суми боргу). Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе у разі, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи (п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

У зв'язку з тим, що відповідач після звернення до суду з позовом погасив основну заборгованість у сумі 646,50 грн. по накладній №325 від 25.04.2013 р. провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, судом встановлено, що за періоди зазначені позивачем в розрахунках по накладних № 805 від 16.10.2012 р., №631 від 19.09.2012 р., №602 від 13.09.2014 р. відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки заборгованість була відсутня. Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат по накладних № 808 від 16.10.2014 р. та № 325 від 25.04.2013 р. За результатами проведеного перерахунку суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 0,59 грн. по накладній №808 від 16.10.2012 р. за період з 20.10.2012 р. по 07.11.2012 р.; 3,25 грн. 3% річних за період з 28.05.2013 р. по 20.06.2013 р. та 24, 87 грн. 3% річних та 106,67 грн. інфляційних втрат за період з 22.06.2013 р. по 02.10.2014 р. по накладній №325 від 25.04.2013 р. В частині стягнення 318,67 грн. 3% річних та 578,70 грн. інфляційних втрат позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється між сторонами відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32,33,43,49, п.1-1 ст.80, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ехнатон Люкс" (36002, м. Полтава, вул. Сосюри, 62, код ЄДРПОУ 37531396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" (04112, м. Київ, вул. Т.Шамрила, 9, кв. 73, код ЄДРПОУ 36856796) 28,71 грн. - 3% річних, 106,67 грн. інфляційних втрат та 157,96 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення основного боргу у сумі 646,50 грн. - провадження у справі припинити.

5. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 28.11.2014 р.

Суддя Н.Г. Гетя