Рішення

від 24.11.2014 по справі 910/19753/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19753/14 24.11.14

За позовом Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Статок»

про стягнення 89 917, 10 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Фісун Г.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Статок» про стягнення заборгованості у розмірі 6 730,40 грн. за договором № 350 від 01.01.2012 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат балансоутримувача пов'язаних із сплатою ним податку на землю за період з січня 2012 р. до червня 2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 р. порушено провадження у справі № 910/19753/14, та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.10.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. розгляд даної справи відкладено в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 12.11.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. визначено колегіальний склад суду для розгляду справи № 910/19753/14 - Пригунова А.Б. (головуюча),

Гулевець О.В. та Любченко М.О.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні від 24.11.2014 р. представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням терміну зберігання.

Між тим, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 24.11.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шевченківської районної у місті Києві ради № 187 від 19.02.2007 р. «Про вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством Шевченківського району» створено Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району»

Відповідно до п. 1.8 рішення Шевченківської районної у місті Києві ради № 187 від 19.02.2007 р. за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківського району» закріплено на праві господарського відання певне майно територіальної громади Шевченківського району міста Києва (жилий та нежитловий фонд).

Згідно акту приймання-передачі справ по договорах оренди ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в місті Києві ради від 14.02.2011 р. вищевказане майно передано Комунальному підприємству «Керуюча дирекція Шевченківського району»

Згідно з п. 1 розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 р. № 80 за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківського району» закріплено майно на праві господарського відання та встановлено, що підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном, без права передачі під заставу та в оренду об'єктів жилого та нежилого фонду, крім нежилих приміщень площею до 220 кв.м., які передаються в оренду.

09.09.2010 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статок» укладено договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району міста Києва № 649/8 відповідно до якого відповідачу було надано в оренду нежиле приміщення площею 81,7 кв. м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Артема 24-Б.

Крім того, між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статок» укладено типовий договір на відшкодування витрат балансоутримувача пов'язаних зі сплатою ним податку на землю № 350 від 01.01.2012 р.

Відповідно п. 1.1 договору позивач зобов'язується здійснювати нарахування та збір витрат, пов'язаних із сплатою балансоутримувачем земельного податку, а відповідач зобов'язується щомісячно сплачувати зазначені витрати пропорційно площі орендованого приміщення.

Договір, згідно п. 4.1, набирає чинності з 01.01.2012 р. та діє до 31.12.2013 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконує зобов'язання за договором щодо відшкодування витрат балансоутримувача пов'язаних зі сплатою податку на землю, з зв'язку з чи у нього виникла заборгованість за період з січня 2012 р. по червень 2014 р. у розмірі 6 730, 40 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері витрат балансоутримувача пов'язаних зі сплатою податку на землю, їхні права та обов'язки визначаються Земельним кодексом України.

Відповідно ст. 3 Земельного кодексу України законодавство України у сфері земельних відносин крім цього закону базується на Конституції України, нормативно правових актів у галузі цивільного, податкового законодавства та інших нормативно правових актів.

Згідно п.п. 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п. 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Згідно п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В той же час, відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позов Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» у даній справі обґрунтований порушенням умов договору № 350 від 01.01.2012 р., термін дій якого встановлений з 01.01.2012 р. та діє до 31 12.2013 р., в той час як позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з січня 2012 р. по червень 2014 р.

Приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за договором № 350 від 01.01.2012 р. за період з січня 2012 року до грудня 2013 року, що становить 4 009, 64 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за період з січня 2014 року до червня 2014 року, суд відзначає, що позов Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» обґрунтований порушенням умов договору № 350 від 01.01.2012 р., в той час як термін його дії закінчився 31.12.2013 р., а відтак - вимоги позивача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.

Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені у позовній заяві, позивачем суду не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із наведених позивачем підстав позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у розмірі 4 009, 64 грн.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статок» (04053, м. Київ, вул.. Артема, буд. 24, літ «Б», кВ. 13, код ЄДРПОУ 25280733), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» (04050, м. Київ, вул.. Білоруська, буд. 1 код ЄДРПОУ 34966254) заборгованість у розмірі 4 009, 64 (чотири тисячі дев'ять грн. 64 коп.) 1 088, 44 (одна тисяча вісімдесят вісім грн. 44 коп.) грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 28.11.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.