Рішення
від 25.11.2014 по справі 922/4997/14
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р.Справа № 922/4997/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Вознюк С.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Д.С.", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівний комплекс" с. Пісочин - 2 про стягнення 55 143,58грн. за участю представників сторін:

позивача - Селіванов М.В., дов. б/н від 25.02.2014р.;

відповідача - Мордвінов С.О., дов. № 187 від 12.03.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 40 663,90грн., пеню в розмірі 7 482,16грн., збитки від інфляції в розмірі 6 205,41грн., 3% річних в розмірі 792,11грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № С102/12 від 27.11.2012р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що поставка товару позивачем не відповідає умовам договору, питання стосовно даної поставки між сторонами врегульовано не було, тому, на думку відповідача, зобов'язання по оплаті товару у передбачені договором терміни у нього не виникло. Також, в своїх запереченнях відповідач посилається на недотримання позивачем досудового врегулювання спору. Факт отримання товару за видатковою накладною № 9 від 25.02.2013р. на суму 47 600,00грн. відповідач визнає та надав суду докази часткової оплати цього товару після звернення позивача з позовом до суду в розмірі 5 000,00грн.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

27.11.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "А.Д.С." (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Куряжський домобудівельний комплекс" (відповідач) було укладено договір поставки № С102/12 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача щебінь різних фракцій, а відповідач прийняти та сплатити його вартість в порядку та на умовах, встановлених цим договором.

30.04.2013р. між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої сторони затвердили специфікацію, що є невід'ємною частиною договору, та визначили найменування, одиницю виміру, кількість в одиницях вимірювання поставляємого товару, ціну товару за одиницю та загальну вартість товару, що поставляється.

У п.5.2 договору сторони погодили умови оплати за поставляємий за договором товар, а саме: відповідач зобов'язався оплачувати отриманий товар протягом 10 банківських днів з дати його фактичного отримання, що підтверджується видатковою накладною.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд встановив наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач на виконання умов договору поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 47 600,00грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 25.02.2013р., оформленою належним чином та наявною у справі.

Видаткова накладна відповідає вимогам ст.9 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, яка фіксує факт здійснення господарської операції (поставка товару) та початок перебігу строку для оплати за поставлений товар.

Відповідно до п. 5.2 договору відповідач повинен був оплатити отриманий товар протягом десяти банківських днів з дати його отримання, а саме: в строк до 13.03.2013року.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриманий товар розрахувався частково, у зв'язку з чим, на момент звернення позивача до суду з позовом, у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 40 663,90грн.

Позивач 18.10.2014р. на адресу відповідача направив претензію № 1 від 17.10.2014р. з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 40 663,90грн. за поставлений за видатковою накладною № 9 від 25.02.2013р. товар.

У відповіді на претензію (вих. № 936/1 від 18.11.2014р.) відповідач наявність заборгованості підтвердив. Однак, зазначив про неможливість в повній мірі оплатити в строк поставлений позивачем товар, посилаючись на те, що даний товар був поставлений позивачем без попереднього погодження, та запропонував позивачу графік погашення заборгованості.

Після чого, позивач звернувся з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, судом встановлено, що заявлена позивачем сума заборгованості у розмірі 40 663,90грн. за поставлений за видатковою накладною № 9 від 25.02.2013р. товар підтверджується належними доказами, наявними у справі.

Також, судом встановлено, що вже після звернення позивача з позовом до суду відповідач частково оплатив заборгованість на суму 5 000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 304 від 20.11.2014р.

Таким чином, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової сплати суми основного боргу, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за договором в розмірі 35 663,90грн.

Факт наявності цієї заборгованості визнається й відповідачем.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості перед позивачем у сумі 35 663,90грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5 000,00грн. підлягає припиненню на підставі п.1.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору, оскільки дана заборгованість була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду .

Судом не приймаються заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати за поставлений за видатковою накладною № 9 від 25.02.2013р. товар виходячи з наступного.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує порушенням позивачем п. 3.2. договору, в якому сторони погодили здійснення товару партіями відповідно до потреб відповідача, як покупця, згідно заявок, де погоджується періодичність та строк поставки товару. Дана заявка сторонами погоджена не була та товар був поставлений в той час, коли відповідачу цей товар не був потрібний.

Дані заперечення суд вважає необґрунтованими, оскільки п. 3.2. договору сторони не передбачили форму погодження заявок щодо періодичності та строків поставки товару, а тому суд доходить висновку про можливість погодження цих умов будь - яким чином, в тому числі й шляхом усних домовленостей. В тому ж п. 3.2. договору сторони домовились, що у разі порушенням позивачем, як постачальником, строків поставки (дострокова поставка або поставка після спливу погодженого строку) покупець має право відмовитись від прийняття та оплати товару.

Таким чином, відповідач мав право відмовитись та не приймати товар, якщо він вважав строк поставки товару непогодженим. Оскільки товар відповідачем був прийнятий в нього виник і обов'язок його оплати відповідно до умов договору.

Заперечення відповідача щодо не отримання разом з товаром акту приймання - передання товару, рахунку - фактури та сертифікату якості виробника в порушення п. 4.1 договору суд також вважає необґрунтованими, оскільки сторонами у договорі був чітко погоджений строк оплати за поставлений за договором товар - протягом десяти банківських днів з дати фактичного отримання покупцем товару, що підтверджується видатковою накладною на товар (п. 5.2 договору). У разі не отримання всіх погоджених умовами договору документів відповідач мав право не приймати поставлений товар. Також, відповідач не позбавлений права вимагати від позивача передання всіх обумовлених договором документів на отриманий товар. Однак, це не звільняє відповідача від його обов'язку сплатити за отриманий ним товар.

З приводу заперечень відповідача щодо недотримання з боку позивача претензійного порядку врегулювання спору, що, на думку відповідача, має значення для правильного вирішення справи по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визнано неконституційним положення щодо необхідності застосування досудового врегулювання спорів.

Суд зазначає, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату заборгованості за поставлений за договором товар суд встановив наступне.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.6.3 договору, сторони погодили, що у разі порушення відповідачем строків оплати товару відповідач зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми не сплаченого товару за кожен день прострочення.

На підставі зазначеного позивач, за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, нарахував відповідачу пеню в розмірі 0,1% за період з 12.03.2013р. по 11.09.2013р. на суму 7 482,16грн.

Перевіривши правомірність нарахування пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 920,00грн. виходячи з наступного.

За приписами ст.3 Закону України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем здійснено розрахунок пені в розмірі 0,1%, що значно перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ та суперечить вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Окрім того, під час здійснення розрахунку пені, позивач невірно визначив період їх нарахування.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідач за видатковою накладною № 9 отримав товар 25.02.2013р., оплата товару за умовами договору повинна бути здійснена протягом десяти банківських днів з моменту фактичного отримання товару, тобто в строк до 13.03.2013р., а тому лише з 13.03.2013р. почав свій перебіг період прострочення оплати товару, а не з 12.03.2013р. як помилково визначив позивач.

Здійснивши вірний розрахунок пені за період з 13.03.2013р. по 11.09.2013р. суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 920,00грн.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної статті позивач за період з 12.03.2014р. по 03.11.2014р. нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 792,11грн. та збитки від інфляції в розмірі 6 205,41грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суд дійшов висновку, що позивачем правомірно обраний період нарахування 3% річних та збитків від інфляції та вірно здійснений сам розрахунок, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за подання позову до суду, суд дійшов висновку, що судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. ст.49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову частково судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи із викладеного та враховуючи те, що спір доведено до суду з вини відповідача, часткове погашення заборгованості відповідачем здійснено після звернення позивача до суду, а також те, що мінімальна сума судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складає 1 827,00грн., відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір", суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу суму судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1 827,00грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 253, 610, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, статтями 193, 232, 265 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, п.1,1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс", код ЄДРПОУ 04852585 (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, 41, відомості про рахунки відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Д.С.", код ЄДРПОУ 34952875 (61060, м. Харків, вул. Олімпійська, 1, кв. 52, р/р 26006010026997 в РАТ "Акцент-Банк", МФО 307770) - 35 663,90грн. основного боргу, 2 920,00грн. пені, 792,11грн. 3% річних, 6 205,41грн. збитків від інфляції, 1 827,00грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 4562,16 грн. відмовити.

В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5 000,00грн. провадження у справі припинити.

Повне рішення складено 28.11.2014 р.

Суддя Т.А. Лавренюк

Дата ухвалення рішення25.11.2014
Оприлюднено01.12.2014

Судовий реєстр по справі —922/4997/14

Рішення від 25.11.2014

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лавренюк Т.А.

Ухвала від 05.11.2014

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лавренюк Т.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні