Рішення

від 26.11.2014 по справі 910/16794/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/16794/14 26.11.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТПГ "Альбатрос" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясний світ" простягнення 52 486,24 грн.

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Босий В.П.

Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Лотоцька В.П. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 26.11.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПГ "Альбатрос" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯСНИЙ СВІТ" про стягнення основного боргу у сумі 25 936,33 грн., штрафні санкції у сумі 22 175,56 грн., 36% річних у сумі 4 374,35грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 порушено провадження у справі №910/16794/14, розгляд справи призначений на 10.09.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 06.10.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2014, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 27.10.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва 27.10.2014, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 26.11.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2014 суд за власною ініціативою призначив колегіальний розгляд справи №910/16794/14.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 27.10.2014 справу №910/16794/14 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Літвінова М.Є., суддя Босий В.П., суддя Полякова К.В.

Ухвалою від 27.10.2014, справу прийнято до провадження колегії суддів, розгляд справи призначений на 26.11.2014.

Розглянувши заяву про забезпечення позову від 08.09.2014, суд визнав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідач явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Ухвали суду направлялись на адресу відповідача: 03087,м . Київ, вул. Волинська, 2, яка також зазначена у позовній заяві, однак з цієї адреси повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за закінченням терміну зберігання" та "не розшукано".

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011).

Таким чином, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд справи.

За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 26.11.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.01.2013 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) укладений договір поставки №67, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність покупцю, а покупець - прийняти і оплатити товарну продукцію, що зазначена в накладних, які є додатками до Договору.

Ціна та асортимент товару, що поставляється вказані в накладних (п. 2.1).

Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі протягом 30 календарних днів з дня поставки товару.

Договір вважається укладений і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2013 (п.п. 10.1, 10.2).

Додатковою угодою №2 від 23.01.2014 сторони погодили продовжити дію договору до 31.12.2014.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних за період з 21.01.2013 по 25.02.2014 на загальну суму 174 322,62 грн. та з яких сплачено (з урахуванням часткового повернення товару) 148 386,29 грн. Таким чином, з доданих матеріалів справи вбачається, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за поставлений товар у розмірі 25 936,33 грн.

Доказів погашення вказаної суми боргу, відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення договірну санкцію у розмірі 22 175, 56 грн. та відсотки у розмірі 36 % річних - 4 374,35 грн.

Відповідно до п. 7.1.4 Договору, у випадку порушення термінів оплати або поставки товарів, визначених цим договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони договірну штрафну санкцію у розмірі 0,5 % від простроченої суми коштів або вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, п. 7.1.4 Договору, передбачена договірна штрафна санкція у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення охоплюється визначенням пені, а тому розрахунок позивача є невірним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Тобто враховуючи наведені положення, пеня повинна розраховуватись за кожною видатковою накладною, від дня коли зобов»язання повинно бути виконано, що позивачем не взяв до уваги.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд здійснив перерахунок пені з урахуванням періодів визначених позивачем, часткового повернення товару, строку настання зобов'язання за видатковими накладними, тому пеня підлягає задоволенню у розмірі 1 722,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд здійснив перерахунок 36 % річних, які підлягають задоволенню у розмірі 2 686,01 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясний світ" (03087, м. Київ, вул. Волинська, 2, код 37633755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-промислова група "Альбатрос" (49010, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, 23, кв. 15, код 33667707) суму основного боргу - 25 936,33 грн. (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот тридцять шість гривень 33 коп.), 36 % річних - 2 686,01 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят шість гривень 01 коп.), пеню - 1 722,09 грн. (одна тисяча сімсот двадцять дві гривні 09 коп.) та 1 056,26 грн. (одна тисяча п'ятдесят шість гривень 26 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 28.11.2014

Головуюча суддя М.Є. Літвінова

Судді В.П. Босий

К.В. Полякова