cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.11.2014 р. Справа № 914/3362/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д. Зубкович розглянув матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер", м. Тернопіль;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Енерго Інвест", м. Городок, Львівська область;
про: стягнення 174 262 грн. 19 коп.
У судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Бригідир Н.Г. - представник на підставі довіреності № 950 від 20.10.2014 року;
відповідача: не з`явився.
Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 24.09.2014 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Енерго Інвест" про стягнення 174 262 грн. 19 коп. Розгляд справи призначено на 21.10.2014 року.
У судовому засіданні 21.10.2014 року представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі. Відповідач явки представника не забезпечив, вимог ухвали суду не виконав, конверт, адресований відповідачу, повернувся з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Судом відкладено розгляд спарви на 04.11.2014 року.
У судовому засіданні 04.11.2014 року представник позивача позовні вимоги підримав, подав заяву та зазначив про нездійснення відповідачем оплати станом на 04.11.2014 року та про описку в додатку до позовної заяви стосовно номера претнзії № 472.
Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Представнику позивача, що брав участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.
У судовому засіданні 04.11.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору. Товариство з обмеженою відповідальністю «Шредер» (надалі по тексту рішення - позивач, продавець згідно з договором) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Енерго Інвест" (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець згідно з договором) з вимогою про стягнення 174 262 грн. 19 коп. заборгованості, з яких 121 743 грн. 39 коп. сума основного боргу, 2 418 грн. 91 коп. 3 % річних, 11 711 грн. 06 коп. пеня, 38 388 грн. 83 коп. штраф за несвоєчасну оплату товару в розмірі 25%.
Спір між сторонами виник внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу, а саме в частині оплати отриманого товару.
Відповідач явки представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не подав, наявність боргу не спростував, докази його сплати повністю чи частково не подав.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 12.11.2013 року сторони уклали договір купівлі-продажу продукції № 108-05 (надалі по тексту рішення - договір), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію, найменування та кількість якої наведено в п. 1.2 цього договору. Номенклатура, одиниці вимірювання і загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, а також його ціна визначаються специфікацією чи рахунком, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2).
У відповідності до умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Шредер» поставило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Енерго Інвест" обумовлений договором товар на загальну суму 153 555 грн. 33 коп., про що свідчать накладні на відвантаження товару № 117 від 19.11.2013 року на суму 51 050 грн. 88 коп., № 145 від 25.12.2013 року на суму 7 136 грн. 72 коп., № 317 від 25.12.2013 року на суму 95 367 грн. 73 коп. Вказаний товар отриманий покупцем, що підтверджується підписом Стеця О.В., уповноваженого на прийом товару довіреностями № 36 від 15.11.2013 року, № 47 від 24.12.2013 року, та відтиском печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Енерго Інвест" на накладних. Копії накладних та довіреностей долучені до позовної заяви.
Як зазначає позивач, 13 травня 2014 року відповідач повернув позивачу згідно з видатковою накладною (повернення) № 31-130501 світильники ГО-250 /NEOS3/1216/Е40/VS (NEOS-З) в кількості 15 шт. на загальну суму 31 811 грн. 94 коп. Видаткової накладної (повернення) № 31-130501 до матеріалів справи не долучено, однак, сума, на яку повернуто товар, в розрахунок заборгованості позивачем і не включається. Тобто до стягнення позивачем заявлено суму меншу, ніж могла б бути при неврахуванні повернутого товару, відповідно зазначені дії є волевиявленням самого позивача, не суперечать його правам та інтересам.
Відповідно до п.3.2. договору оплата продукції покупцем проводиться наступним чином: 60 днів з моменту відвантаження.
У матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати за отриманий товар. Відтак, станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість по поставленому товару становить 121 743 грн. 39 коп.
Про наявність заборгованості та необхідність погашення заборгованості відповідач повідомлявся листом вих. № 10-05 від 04.08.2014 року та претензією вих. № 749 від 15.08.2013 року, копії яких з доказами надіслання (повідомлення про вручення від 08.08.2014 року та поштова квитанція) знаходяться в матеріалах справи.
Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документально не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, відносини, що існують між сторонами, виникли на підставі договору купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в договорі купівлі-продажу (п. 3.2), покупець зобов'язався протягом 60 днів з моменту відвантаження розрахуватися за отриманий товар.
Судом вище встановлено, що товар приймався покупцем партіями, а саме 19.11.2013 року та 25.12.2013 року. Відповідно протягом 60 днів з моменту отримання товару (18.01.2014 року та 23.02.2014 року) покупець зобов'язаний був здійснити оплату за отриманий товар, однак, зі спливом вказаних строків, всупереч умовам договору, відповідачем не виконано договірних зобов'язань. Наявність боргу відповідачем не спростовано та не погашено.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Враховуючи визначені договором умови здійснення розрахунків, з 19.01.2014 року та з 24.02.2014 року покупець вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, чим порушив права продавця на отримання належної та вчасної оплати за поставлений товар. Відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача та здійснити його захист шляхом стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 121 743 грн. 39 коп.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач також просить стягнути з відповідача 2 418 грн. 91 коп. 3 % річних, 11 711 грн. 06 коп. пені, 38 388 грн. 83 коп. штрафу за несвоєчасну оплату товару в розмірі 25%, з приводу чого суд зазначає наступне.
З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
У силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (абз. 4, 5 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).
Здійснивши перерахунок вказаних сум, суд приходить до висновку про підставність, правомірність і правильність нарахування 2 418 грн. 91 коп. 3 % річних.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Договором сторони визначили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за п. 6 договору, сторона-винуватець сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі 0,1% від вартості невиконаних чи неналежно виконаних зобов'язань за договором за кожний день прострочення (п. 8.2 договору). Відповідно до п. 6 договору сторони зобов'язались належним чином виконати свої обов'язки: поставити товар та прийняти і оплатити його на умовах, визначених договором.
З аналізу наведених рекомендаційних положень Вищого господарського суду України та умов договору, вбачається, що сторони не передбачили періоду нарахування пені іншого, ніж встановлено законом, відтак, застосовуються положення ст. 232 Господарського кодексу України.
Суд також звертає увагу на визначений договором розмір пені (0,1 %) та правомірність застосування позивачем обмеження розміром подвійної облікової ставки НБУ при розрахунку суми пені. Так згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Однак, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи наведене, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, не виходячи за межі заявлених позивачем вимог, не зважаючи на отримання суми більшої, ніж вказано позивачем, суд приходить до висновку про доцільність стягнення 11 711 грн. 06 коп. пені.
П. 8.5 договору сторони обумовили, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 25 % від вартості продукції, зазначеної в специфікації чи рахунку, що є невід'ємною частиною цього договору.
Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).
Відповідно до рахунків № 590 від 19.12.2013 року, № 519 від 12.11.2013 року, № 598 від 20.12.2013 року загальна вартість продукції становить 153 555 грн. 33 коп. Враховуючи відсутність доказів здійснення відповідачем оплати за поставлений товар після його отримання, відповідно до здійсненого судом перерахунку штрафу, стягненню підлягає 38 388 грн. 83 коп. за несвоєчасну оплату товару.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судові витрати, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в :
Позов задоволити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Енерго Інвест" (81500, Львівська обл., Городоцький район, місто Городок, вулиця Львівська, 38М, код ЄДРПОУ 38246532) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шредер» (46005, м. Тернопіль, вулиця Микулинецька, 46 «Б», код ЄДРПОУ 00231024) 121 743 грн. 39 коп. основного боргу, 2 418 грн. 91 коп. 3 % річних, 11 711 грн. 06 коп. пені, 38 388 грн. 83 коп. штрафу та 3 485 грн. 24 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене та підписане 10.11.2014 року.
Суддя Матвіїв Р.І.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 04.11.2014 |
Оприлюднено | 02.12.2014 |
Номер документу | 41642139 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Матвіїв Р.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні