Рішення

від 20.11.2014 по справі 910/20091/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20091/14 20.11.14 За позовом Приватного акціонерного товариства «Завод будівельних виробів-1»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррост ЛТД»

Про стягнення 39 758,05 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ассаул Б.В. представник за довіреністю № б/н від 10.06.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Завод будівельних виробів-1» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррост ЛТД» (далі - відповідач) про стягнення 39 758,05 грн., а саме: 33 784,96 грн. - основного боргу, 4 512,47 грн. - збитків від інфляції, 1 460,62 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за Договором № 05 поставки від 14.01.13., що зумовило нарахування 3% річних, збитків від інфляції та звернення Приватного акціонерного товариства «Завод будівельних виробів-1» з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.14. порушено провадження у справі № 910/20091/14 та призначено її до розгляду на 07.10.14.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 07.10.14. представника відповідача та з огляду на невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи № 910/20091/14 було відкладено на 11.11.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.14. розгляд справи було відкладено на 20.11.14.

19.11.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 20.11.14 представником позивача подано письмові пояснення по справі та підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.14. втретє не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/20091/14.

В судовому засіданні 20.11.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.13. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) укладено Договір № 05 поставки (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався за заявками Покупця передавати у встановлений строк (строки) товарний бетон (далі - Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов'язався приймати Товар і сплатити за нього грошову суму на умовах Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, кількість, строки поставки, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що постачається за Договором, визначається на підставі заявок Покупця.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.1 з моменту його підписання і скріплення печатками сторін (14.01.13.) і діє до 31.12.13., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 2.2 Договору, загальна кількість Товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно товарно-транспортних/видаткових накладних. Орієнтовна кількість Товару, що постачається за Договором, становить 10 000,00 куб. м.

Товар постачається Покупцю силами Постачальника на умовах: EXW - завод Постачальника та /або DDU - поставка здійснюється Постачальником на завод Покупця, визначений в заявці (п. 4.1 Договору).

Відповідно до п. 4.5 Договору, передача Товару оформлюється товарно-транспортними накладними/видатковими накладними. Моментом передачі Товару Покупцеві є момент підписання Покупцем відповідної товарно-транспортної накладної/видаткової накладної.

Право власності на Товар, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить від Постачальника до Покупця в момент фактичної передачі Товару, який визначається моментом підписання Покупцем товарно-транспортної/видаткової накладної.

Положеннями п. п. 5.1-5.7 Договору сторонами погоджено, що загальна ціна Договору, дорівнює сумарній вартості фактично поставленого Товару та вартості доставки Товару на об'єкт Покупця у разі поставки Товару на об'єкт Покупця, та визначається на підставі підписаних сторонами протягом строку дії Договору видаткових накладних. Ціна Товару, що постачається за Договором є договірною формується Постачальником на підставі звичайних цін на Товар і вказується в рахунку-фактурі, виставленому Постачальником відповідно до заявки Покупця. Ціна Товару підлягає обов'язковому переглядові Постачальником в односторонньому порядку у випадку зміни цін на сировину про, що Постачальник зобов'язаний повідомити Покупця не пізніш як за 1 (одну) добу до дня поставки Товару. У разі незгоди Покупця з новими цінами, Покупець має право відмовитись від цього Договору попередивши про це Постачальника та вимагати від Постачальника повернення коштів сплачених у якості передплати за Товар, що ще не був поставлений (у випадку якщо Покупцем була здійснення передплата). Покупець отримує Товар за ціною Постачальника, встановленою на момент відвантаження Товару. Покупець оплачує фактично заявлений до поставки Товар не пізніше 2 (двох) банківських днів до дати поставки. Відстрочення платежу можливе лише за умови узгодження сторонами іншого терміну оплати. Постачальник має право здійснювати поставку Товару без здійснення Покупцем попередньої оплати. В такому випадку оплата поставленого Товару здійснюється Покупцем протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання Товару. Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний в Договорі або інший рахунок, повідомлений Покупцеві належним чином. Датою оплати Товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу Товар за видатковою накладною № зб-0000966 від 13.04.13. на суму 66 784,97 грн.

Довіреність відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача та податкові накладні наявні в матеріалах справи.

Разом з тим, відповідач сплатив відповідачу лише 33 000,00 грн. за поставлений на підставі вказаної видаткової накладної Товар.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого Товару за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтування своєї правової позиції в справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлену ним продукцію, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві її вартості, позовні вимоги мають бути задоволені у сумі 33 784,96 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що в частині стягнення основного боргу в розмірі 33 784,96 грн. позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 4 512,47 грн. - збитків від інфляції та 1 460,62 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та збитків від інфляції є правомірним.

За перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 455,07 грн. - 3% річних. В іншій частині в розмірі 5,55 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

За перерахунком суду розмір збитків від інфляції становить 4 512,47 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррост ЛТД» (02002, м. Київ, вул. М.Раскової, б. 19; ідентифікаційний код 35362360) на користь Приватного акціонерного товариства «Завод будівельних виробів-1» (03180, м. Київ, вул. Пшенична, б. 2; ідентифікаційний код 21517799) 33 784 (тридцять три тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн. 96 коп. - основного боргу, 1 455 (одну тисячу чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 07 коп. - 3% річних, 4 51 (чотири тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 47 коп. - збитків від інфляції, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 73 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.14.

Суддя Т.М. Ващенко