Ухвала

від 24.11.2014 по справі 744/1152/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 744/1152/14 Провадження № 22-ц/795/2386/2014 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції - Гнип О. І. Доповідач - Лакіза Г. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Чернігів АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛакізи Г.П., суддів:Скрипки А.А., Онищенко О.І., при секретарі:Сахаровій К.О., за участю:прокурора Курило Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2014 року в справі за позовом прокурора Семенівського району в інтересах держави в особі Семенівської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_5 про відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих внаслідок використання земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Оскаржуваним рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2014 року позов прокурора Семенівського району в інтересах держави в особі Семенівської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_5 про відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих внаслідок використання земельної ділянки задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Семенівської міської ради Чернігівської області збитки, завдані внаслідок використання земельної ділянки в сумі 7282 грн 93 коп. та на користь держави 243 грн 60 коп. судового збору.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим у зв'язку з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що у нього відсутні правовстановлюючі документи на використання земельної ділянки є необгрунтованим. Також апелянт звертає увагу суду, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року було задоволено його позов і визнано протиправними дії державного інспектора-головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області, зокрема щодо внесення до уніфікованої форми акта перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства даних про те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 порушено вимоги ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, а саме використання землі без правовстановлюючих документів. При цьому колегія суддів дійшла висновку, що державний акт серії ЧН №23 від 25.08.1994 року, яким посвідчувалося право постійного користування ВАТ „Семенівський деревообробний завод" земельною ділянкою по АДРЕСА_1 м. Семенівка орієнтовною площею 0,1917 га, є правовстановлюючим документом, на підставі якого ОСОБА_5 на законних підставах користується вищевказаною земельною ділянкою.

Крім того, апелянт зазначає, що він готовий укласти договір оренди земельної ділянки, але не може цього зробити через бездіяльність Семенівської міської ради. Він є платником єдиного податку, структура якого включає в себе плату за землю, тому висновок суду про те, що він користується земельною ділянкою безкоштовно, є помилковим.

В поданих запереченнях на апеляційну скаргу Семенівська міська рада та прокуратура Семенівського району просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Курило Я.М., дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що ОСОБА_5 як фізична особа придбав у ВАТ «Семенівський деревообробний завод» у приватну власність будівлі площею 1916.7 кв.м та 17.2 кв. м по АДРЕСА_1 м. Семенівка Чернігівської області, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 06 грудня 2001 року. За положеннями пункту З цього договору обидві придбані відповідачем будівлі розташовані на земельній ділянці площею 3,94 гектари, яка перебуває у постійному користуванні Відкритого акціонерного товариства „Семенівський деревообробний завод" (а.с.5-6).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником нежитлових приміщень, які розташовані на земельній ділянці територіальної громади, а оскільки він в порушення вимог земельного законодавства використовує ділянку без правовстановлюючих документів, не укладає договір оренди, не сплачує земельні платежі (орендну плату), то позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, які утворились внаслідок несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою під будівлею.

Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

Листом від 12 листопада 2013 року Семенівська міська рада в особі міського голови попередила ОСОБА_5 про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки (а.с. 52). Однак ОСОБА_5 листом від 21.11.2013 року відповів, що не убачає за необхідне оформляти правовідносини між сторонами договором оренди, позаяк вважає, що до нього, передусім, перейшло право постійного користування землею під будівлями орієнтовною площею 0,1917 гектара від Відкритого акціонерного товариства „Семенівський деревообробний завод" на підставі договору купівлі-продажу. (а.с. 53). Такі посилання ОСОБА_5 грунтуються на хибному тлумаченні положень законодавства.

Так, виходячи з аналізу ст. 30 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) до ОСОБА_5 в зв'язку з придбанням у власність нежитлових будівель перейшло право користування лише тією частиною земельної ділянки, на якій розміщено будівлю.

Проте, в порушення вимог ч. 4 зазначеної ст. 30, ст. 23 ЗК України відповідач не вирішив питання юридичного оформлення права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, як встановлено судом, земельна ділянка під будівлями, придбаними відповідачем у власність, не є ізольованою, а входила до складу земель, наданих в постійне користування відчужувачу будівель в розмірі 3,94 га.

За таких обставин, отримання ОСОБА_5 земельної ділянки під будівлею та частини землі для її обслуговування у постійне користування потребувало її виділу з визначенням меж земельної ділянки на місцевості.

Відповідно до ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Заборонялося приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Таким чином, в порушення вимог Земельного кодексу, чинного до 1 січня 2002 року, відповідач не узаконив своє право постійного користування земельною ділянкою.

Після 1 січня 2002 року ОСОБА_5 не міг набути права постійного користування зазначеною земельною ділянкою, оскільки в силу статей 81, 92, 93 чинного ЗК України, громадяни не є суб'єктами набуття права постійного користування із земель державної та комунальної власності, а мають право отримання таких земель у власність або шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 126 ЗК України документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є державний акт, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, згідно ст. 124 ЗК України здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в порядку, встановленому ст. 123 ЗК України.

Оскільки до ОСОБА_5 від попереднього власника будівель перейшло право користування лише на частину земельної ділянки, то надання йому земельної ділянки пов'язано з формуванням нової земельної ділянки, а тому в силу ч. 2 ст. 123 ЗК України дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки проводиться за клопотанням особи, зацікавленої в отриманні земельної ділянки в користування, а не з ініціативи органу місцевого самоврядування.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року було задоволено позов ОСОБА_5 і визнано протиправними дії державного інспектора-головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області, зокрема щодо внесення до уніфікованої форми акта перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства даних про те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 порушено вимоги ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, а саме використання землі без правовстановлюючих документів (а.с.47-48). При цьому колегія суддів дійшла висновку, що державний акт серії ЧН №23 від 25.08.1994 року, яким посвідчувалося право постійного користування ВАТ „Семенівський деревообробний завод" земельною ділянкою по АДРЕСА_1 м. Семенівка орієнтовною площею 0,1917 га, є правовстановлюючим документом, на підставі якого ОСОБА_5 на законних підставах користується вищевказаною земельною ділянкою. Оскільки державний акт, яким посвідчувалося право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 м. Семенівка орієнтовною площею 0,1917 га був виданий ВАТ „Семенівський деревообробний завод", а не ОСОБА_5, і предметом спору у вказаній вище адміністративній справі не були позовні вимоги про визнання права власності або користування земельною ділянкою, такі висновки суду не можуть мати преюдиційного значення по даній справі. Крім того, на час розгляду адміністративним судом вказаної вище адміністративної справи вже набрало чинності рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2013 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 травня 2013 року у справі за позовом прокурора Семенівського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Семенівської міської ради до ОСОБА_5 про відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих внаслідок використання земельної ділянки, що встановлює факт користування ОСОБА_5 земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів всупереч вимог чинного законодавства, та без проведення оплати за землекористування.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що земельною ділянкою він користується на підставі належного правовстановлюючого документу - державного акту серії ЧН №23 від 25.08.1994 року, яким посвідчувалося право постійного користування ВАТ „Семенівський деревообробний завод" земельною ділянкою по АДРЕСА_1 м. Семенівка орієнтовною площею 0,1917 га, та про відсутність необхідності укладення ним договору оренди земельної ділянки з Семенівською міською радою, не ґрунтується на матеріалах справи та положеннях чинного законодавства.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

ОСОБА_5 використовує будівлі площею 1916.7 кв.м та 17.2 кв. м по АДРЕСА_1 м. Семенівка Чернігівської області для виробничих потреб без внесення плати за землю, на якій розташовані вказані будівлі.

Згідно пункту 14.1.147 Податкового кодексу плата за землю включає в себе дві категорії платежів: а) земельний податок, який сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пункт 14.1.72 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, яку вносять орендарі орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136 ПКУ).

Оскільки ОСОБА_5 не є власником земельної ділянки, не оформив своє право постійного користування протягом 2001 року, а з 2002 року не може мати її у постійному користуванні, то користування ним земельною ділянкою можливе лише на умовах оренди зі сплатою орендної плати, а не земельного податку.

Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Таким чином, відсутність укладеного договору оренди унеможливлює нарахування орендної плати, що тягне за собою безоплатне (в порушення вимог ст. 206 ЗК України) користування відповідачем землею та призводить до порушення прав позивача на отримання плати за землю, що є для нього збитками в розумінні ст. 22 ЗК України.

За викладених обставин, посилання апелянта на відсутність його вини в неукладенні договору оренди, відсутність правових підстав для нарахування збитків, виходячи з розміру орендної плати, правомірність набуття права користування земельною ділянкою є безпідставними.

З врахуванням викладеного, підстав та предмету спору, а також відсутності узаконеного права користування земельною ділянкою відповідачем, його посилання в обгрунтування незаконності рішення суду на звільнення його від сплати земельного податку як фізичної особи - підприємця на спрощеній системі оподаткування з 01 січня 2013 року (а.с. 54) не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду.

За розрахунком комісії Семенівської міської ради розмір збитків (упущеної вигоди) через неукладення договору оренди земельної ділянки, які завдані позивачеві за період часу з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2014 року становить 7282 гривні 93 копійки (а.с.16).

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і посилання апелянта на нечинність рішень органів місцевого самоврядування, які стали підставою для визначення розміру збитків, в зв'язку з їх неоприлюдненням в друкованих засобах масової інформації, оскільки позивач не має власного друкованого засобу, а тому їх розміщення на сайтах позивача, з врахуванням положень статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є офіційним оприлюдненням такої інформації.

За викладених обставин, перевіривши відповідно до положень ст. 303 ЦПК України законність і обгрунтованістиь рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення та скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: