Рішення

від 15.06.2009 по справі 22/65-09-1845

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/65-09-1845

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" червня 2009 р.Справа  № 22/65-09-1845

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ";

до відповідача: Малого підприємства "ЛіКо" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю;  

про стягнення 593500 грн.;

Суддя Торчинська Л.О.

Представники:

Від позивача: Царій А.А. - представник за довіреністю № 36 від 16.04.2009р.;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Малого підприємства "ЛіКо" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 593500 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позивні вимоги підтримав та просив суд стягнути з Малого підприємства «Ліко»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю 214750,00 грн. - збитків, 378750,00 грн. - штрафу, а всього 593500,00 грн., з підстав викладених у позовній заяві.

Поряд з цим, позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову в порядку ст. 66 ГПК України, у відповідності до якого останній просив суд до вирішення спору по суті накласти арешт на майно відповідача, в саме: нежилі приміщення першого поверху, які розташовані за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога (вул. Перекопської дивізії), буд. 4 „А”, загальною площею 105,0 кв.м., квартира, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога (вул. Перекопської дивізії, буд. 4 „А”, кв. 2, загальною площею 30,6 кв.м., квартира, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога (вул. Перекопської дивізії), буд. 4 „А”, кв. 1, загальною площею 42,2 кв.м., квартира, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога (вул. Перекопської дивізії), буд. 4 „А”, кв. 19, загальною площею 44,8 кв.м.

Розглянувши зазначене клопотання суд встановив, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Однак, позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, що є підставою для відхилення зазначеної заяви.

Представник відповідача в судове засідання 15.06.2009р. не з'явився, в попередньому судовому засіданні надав відзив на позов, у відповідності до якого вважає, що до позовної вимоги про стягнення штрафу в сумі 378750 грн. слід застосувати позовну давність.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 12.06.2009р. до 15.06.2009р. в порядку ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, при цьому суд виходив з наступного:

03 жовтня 2007 року між позивачем ТОВ «ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ»та відповідачем МП «Ліко»у вигляді ТОВ було укладено попередній договір, якій посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано за №11653. Відповідно до умов попереднього договору позивач та відповідач у термін до 30 січня 2008 року зобов'язалися підписати та здійснити для нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-прордажу майна об'єктів нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд.4А нежилого приміщення першого поверху, загальною площею105,0 кв.м., квартир №№1, 2, 19.

На виконання зобов'язань, передбачених пунктом 9 попереднього договору, позивачем було перераховано платіжним дорученням №849 від 03.10.2007р. на поточний рахунок відповідача у рахунок майбутнього платежу по основному договору 378 750,00 грн.

У встановлені попереднім договором строки з вини відповідача основний договір купівлі-продажу нерухомого майна не був укладений. Про неможливість підписання основного договору саме з вини відповідача свідчить зокрема його лист від 29.10.2008р. №1/3, в якому відповідач виправдовує порушення умов попереднього договору бездіяльністю органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.  

У відповідності зі ст.204 ЦК України  договори укладені між сторонами по справі, як  цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки  їх  недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами  мають  виконуватися належним чином.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України та інших правових актів.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи попереднім договором була встановлена відповідальність сторін у разі не укладання з їх вини основного договору. Згідно п. 10 попереднього договору в разі, коли з вини Сторони-2 (відповідача), в зазначений в п. 3.2. цього договору строк Сторони не укладуть у відповідній до чинного законодавства формі Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна, Сторона-1 (позивач) має право вимагати, а Сторона-2 зобов'язана повернути Стороні-1 грошові кошти в сумі отриманій згідно п.9 цього договору, а також додатково сплатити Стороні-1 (позивачу) неустойку у формі штрафу у розмірі 100% від суми, вказаній в п .9 цього договору.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 261 ч. 5 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 3.2. попереднього договору передбачено, що основний договір має бути укладений до 30 січня 2008 року. Як санкція за невиконання вказаного зобов'язання з вини відповідача, п. 10 попереднього договору передбачено, що відповідач має сплатити позивачу штраф у розмірі 100% від переданого завдатку.

Строк позовної давності до вимоги про стягнення штрафу сплинув 30 січня 2009 р., в той час, як позовна заява була подана 13 квітня 2009 р.

Статтею 267 ч. 3-4 передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначає позивач, у своєму позові, відповідач платіжними дорученнями №233 від 24.11.2008р. та № 3 від 30.12.2008р. перерахував на поточний рахунок позивача 64000,00 грн. та 100000,00 грн. відповідно, а всього 164000 грн. Від сплати решти суми, отриманій у рахунок майбутнього платежу та штрафу відповідач відмовляється, чим порушує взяті на себе зобов'язання, а також права та законні інтереси позивача, про що також свідчить акт звіряння взаєморозрахунків.

При вказаних обставинах суд вважає, що вимоги позивача документально обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до правил ст.44,49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та ІТЗ судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого підприємства «Ліко»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 14287229, місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 4-а п/р 2600301134 в ОФ ВАТ «ПИРЕУС БАНК МКБ», м. Одеса, МФО 328812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ»(код ЄДРПОУ 33834339, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 30, п/р 26005300465401 в ВАТ „Сведбанк" м. Київ, МФО 300164) 214750/двісті чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят грн./ збитків, а також витраті по сплаті держмита 2147,50/дві тисячі сто сорок сім грн. 50коп./ та витрати на ІТЗ судового процесу 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок).

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набуває законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК.

Суддя                                                                                       Торчинська Л.О.