Рішення

від 26.06.2009 по справі 20/82-09-2206

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/82-09-2206

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2009 р.Справа  № 20/82-09-2206

За позовом  Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради  

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірд»

про виселення

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

Від позивача: Севостьянова С.О., діюча за дов.№01-13/15026  від 29.12.2008року.

Від відповідача: Степанов О.В., діючий за дов.від 4.05.2009р., Азаренко Т.В., директор

У судовому засіданні 24.06.2009р. було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України для підготовки за клопотанням позивача повного тексту рішення по справі.

СУТЬ СПОРУ: Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради  звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Вірд»з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 144,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Дворянська, 18, та передати зазначене приміщення Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради,  а також стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неповернення відповідачем, в порушення умов п.4.7 договору, а також ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, об'єкту оренди після закінчення строку дії договору, укладеного, згідно із додатковим погодженням від 15.08.2008р., до 15.02.2009р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву (а.с.23-24), в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що додатковим погодженням від 17.09.2008р., підписаним після проведення  експертної оцінки, строк дії договору продовжено до 17.09.2011 року, у зв'язку з чим вимоги про виселення за закінченням строку дії договору є безпідставними.

У судовому засіданні 15.06.2009 року позивач повідомив про подання ним 12.06.2009р. до канцелярії суду заяви про зміну позовних вимог, а також надав для огляду суду другий примірник заяви із печаткою про її одержання. У зазначеній заяві позивач просить розірвати договір оренди від 30.09.2002р. №137/35, укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю та ТОВ «ВІРД», у зв'язку з порушенням останнім умов п.4.1. договору щодо цільового використання орендованого майна, а також вимог ст.762 ЦК України щодо своєчасної сплати орендної плати, виселити ТОВ «ВІРД»із займаного приміщення з передачею його представництву, а також стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 1311,72 грн., пеню в сумі 1594,43 грн. та судові витрати.

Крім того, представник позивача надав суду документи в обґрунтування вказаної заяви, які, за поясненнями позивача, підтверджують порушення відповідачем правил торгівлі та свідчать про неналежне виконання орендарем обов'язків з використання предмету оренди. Враховуючи викладене, у судовому засіданні було оголошено перерву для розгляду цієї заяви.

Розглянувши зазначену заяву від 1.06.2009р. №01-13/4937, суд дійшов висновку про необхідність її відхилення, виходячи з наступного. Згідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

При цьому, у відповідності до п. 2  Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 із подальшими змінами та доповненнями, за змістом ст. 22 ГПК України зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Суд зазначає, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Аналізуючи зміст позовних вимог, викладених у позовній заяві у первісній редакції, та позовних вимог, викладених у заяві про зміну позовних вимог, суд доходить висновку про зміну позивачем –Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради одночасно як предмету, так і підстави позовних вимог, що є неприпустимим у розумінні ст. 22 ГПК України.

Так, предметом позовних вимог у первісній редакції є виселення відповідача із орендованого приміщення у зв'язку із закінченням строку дії договору при наявності повідомлення про його не пролонгацію, а предметом змінених позовних вимог є вже розірвання договору, виселення, у зв'язку із розірванням, а також стягнення заборгованості по орендній платі та пені. Те ж саме стосується і підстав позовних вимог, оскільки зазначені позовні вимоги мають зовсім різну правову природу, а, відповідно, і різні правові підстави.

З огляду на вищевикладене, судом відмовлено у прийнятті заяви про зміну позовних вимог та роз'яснено про розгляд позовних вимог Представництва у первісній редакції, а також роз'яснено право позивача звернутися до суду з окремим позовом.

У судовому засіданні 24.06.2009р. представник позивача первісні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Приймаючи до уваги, що позивач по справі заперечував проти оголошення вступної та резолютивної частини рішення, у судовому засіданні 24.06.2009р. було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України для підготовки повного тексту рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

30.09.2002 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІРД»було укладено договір оренди нежилого приміщення № 137/35, відповідно до умов якого відповідачу було передано у строкове платне користування об'єкт комунальної власності - нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 144,1 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Дворянська, 18.

Строк дії договору, відповідно до п. 1.2 зазначеного договору був встановлений з 25.04.2002р. до 23.01.2003року.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди від 30.09.2002 року №137/35 орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000 року №1665-ХХІІІ „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси”.

Відповідно до умов укладеного договору, а саме п.п. 2,2, 2.4, за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший місяць після підписання договору оренди 319,7 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15-го числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно до умов п. 4.1 договору від 30.09.2002 року №137/35, вказане у п. 1.1 приміщення орендодавцем передається орендарю виключно під магазин, склад, бар.

П. 4.10 договору оренди передбачає, що у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.

У відповідності до п. п. 5.1, 5.2 зазначеного договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Згідно із додатковим погодженням від 5.03.2007р. (а.с.10) орендна плата з 1.01.2007р. була визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995року №786 з наступними змінами та доповненнями, в сумі 1267,22 грн. з ПДВ, а договір був змінений у частині строку його дії до 1.09.2007 року. В подальшому, укладеними сторонами додатковими погодженнями від 23.08.2007р., від 20.02.2008р. та від 15.08.2008р. (а.с.11-13) строк дії договору продовжувався до 23.02.2008р., 20.08.2008р. та 15.02.2009р., відповідно.

15.01.2009р. Представництвом по управлінню комунальною власністю на адресу ТОВ «ВІРД»було направлено повідомлення про відсутність наміру продовжувати орендні відносини та необхідність здійснити повернення нежилого приміщення до 2.03.2009 року., яке було вручено ТОВ «ВІРД» 17.01.2009р. (а.с.16).

Вважаючи договір припиненим, та, враховуючи неповернення відповідачем орендованого приміщення, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

Проаналізувавши надані сторонами докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано позивачем, 17.09.2008р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІРД», після проведення незалежної експертної оцінки (а.с.29-42), було укладено додаткове погодження, згідно з яким місячна орендна плата була визначена у сумі 3872,36 грн., з урахуванням ПДВ та індексу інфляції з 1.08.08р. (від дати проведення оцінки), а строк дії договору продовжено до 17.09.2011 року.

Згідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про недоведення позивачем юридичних фактів як наявності у нього відповідного суб'єктивного права, так і факту порушення такого права відповідачем, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Згідно до ст.49 ГПК України підстави для покладення на відповідача витрат по сплаті державного мита та ІТЗ судового процесу відсутні.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд–

ВИРІШИВ:

       1. У позові відмовити.

                Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Суддя                                                                                                Щавинська Ю.М.