Ухвала

від 12.11.2014 по справі 6-50300св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.

Леванчука А.О., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Львівського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі відділу Державного агентства земельних ресурсів України у Пустомитівському районі Львівської області до ОСОБА_3, приватного підприємства «Земсервіс», третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору міни та скасування державних актів, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року Львівський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до суду з указаним позовом в інтересах держави в особі відділу Державного агентства земельних ресурсів України у Пустомитівському районі Львівської області, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що 17 березня 2011 року між приватним підприємством «Земсервіс» (далі - ПП «Земсервіс») та ОСОБА_3 було укладено договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6 за реєстровим № 688. За умовами вказаного договору міни ПП «Земсервіс» передало ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,295 га, розташовану в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області та призначену для ведення підсобного сільського господарства, в обмін на земельну ділянку площею 0,5362 га, розташовану на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району Львівської області та призначену для ведення фермерського господарства, без грошової доплати. Прокурор вважав, що зазначений договір міни укладений у порушення абзацу 3 п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким передбачена заборона відчуження земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва. Враховуючи викладене, прокурор просив визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 17 березня 2011 року та скасувати державні акти: серії ЯЛ № 543528 від 20 травня 2011 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,295 га, та серії ЯЛ № 543529 від 28 березня 2011 року, виданий ПП «Земсервіс» на земельну ділянку площею 0,5362 га.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 жовтня 2013 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до абзацу «б» п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачена можливість обміну земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, тому при укладені спірного договору міни його сторонами не порушена заборона відчуження земельних ділянок, передбачена п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Судами встановлено, що у власності ПП «Земсервіс» на підставі державного акта про право власності на землю від 04 лютого 2009 року перебувала земельна ділянка площею 0,295 га, розташована в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області та призначена для ведення підсобного сільського господарства, кадастровий № 4623686400:01:004:0801.

На підставі державного акта про право власності на землю від 21 серпня 2010 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,5362 га, розташована на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району Львівської області та призначена для ведення фермерського господарства, кадастровий № 4623686400:05:000:0041.

17 березня 2011 року між ПП «Земсервіс» та ОСОБА_3 було укладено договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6 за реєстровим № 688.

За умовами вказаного договору міни ПП «Земсервіс» передало ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,295 га, розташовану в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області та призначену для ведення підсобного сільського господарства, в обмін на земельну ділянку площею 0,5362 га, розташовану на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району Львівської області та призначену для ведення фермерського господарства, без грошової доплати.

Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Перехідними положеннями Земельного кодексу України в абзаці «б» п. 15 (в редакції, чинній на момент укладення договору) передбачено, що не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Тобто зазначені Перехідні положення на момент укладення оскаржуваного договору міни допускали обмін земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), на інші земельні ділянки відповідно до закону.

Відповідно п. 3 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), затвердженими наказом Держкомзему України від 17 листопада 2003 року № 288, власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 715 ЦК України).

За таких обставин, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що чинний на момент укладення договору міни Земельний кодекс України не передбачав заборони відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом обміну без зміни їх цільового призначення.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів та не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.П. Касьян

Судді: В.П. Гончар

Т.П.Дербенцева

А.О. Леванчук

В.О. Савченко