Рішення

від 06.07.2009 по справі 17/77

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/77

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2009 р.   

Справа № 17/77   

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М. при секретарі судового засідання   Нижник О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу      

За позовом  Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс",  вул.І.Дубового, 14, м.Київ, 02100

до відповідача  Приватного підприємства "БМ-ЕЛЕКТРО",  вул. Дудаєва, 13, м.Івано-Франківськ, 76018

про стягнення 47 783 грн. 83 коп.

За участю представників:

Від позивача:  не з"явились,  

Від відповідача:  не з"явились,  

встановив: заявлено позов про стягнення 47 783 грн. 83 коп., в тому числі 24040 грн. 04 коп. боргу за щомісячні лізингові платежі, 11395 грн. 28 збитків, 6428 грн. 65 коп. штрафу, 2600 грн. 49 коп. пені, 2836 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 482 грн. 90 коп.  3% річних.

Представник позивача  в судове засідання 06.07.09 не з'явився, про причини своєї  неявки суд не повідомив,  в судовому засіданні 23.06.09 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився,  відзив на позов не подав, про причини своєї  неявки суд не повідомив.

На день розгляду справи в судове засідання 06.07.09 письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З огляду на те, що ухвалами суду  від 10.06.09, 23.06.09 розгляд справи відкладався в зв'язку з неявкою представників сторін та надісланням сторонами клопотань (вх№5005 від 09.06.09, вх№5097 від 10.06.09) про відкладення розгляду справи,  враховуючи, що ухвалами суду явка сторін не визнавалась обов'язковою, відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами без участі представників сторін, яких належним чином повідомлено про час і місце засідання суду.

Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи  наступне.

16.01.2008 року між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс" (лізингодавець) та Приватним підприємством "БМ-Електро" (лізингоодержувач) було укладено  договір фінансового лізингу № LA08000016,  додаток №1, додаток №2, додаток №3, додаток №4, додаток №5.

Відповідно до п.1.1 договору  лізингодавець зобов'язався надати, а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу згідно Додатку №1 на умовах цього договору. Предмет лізингу транспортний засіб JacHFC 1020KR Bort. Лізиговий період (місяці) - 60. Вартість предмету лізингу 59 401 грн.

Пунктом 3.1 договору  встановлено, що всі платежі  згідно цього договору мають бути нараховані та сплачені в українській гривні із врахуванням умов, вказаних в цьому договорі та додатку №2 до цього договору.

Згідно п.8.2 додатку №2 до договору, лізингодовець зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно з ДФЛ (договір фінансового лізингу), протягом 5 (п'яти) днів з дати виставлення відповідних рахунків, але не пізніше 7 (сьомого) числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений в ДФЛ та виставленому рахунку-фактурі.   

Додатком №4 до договору фінансового лізингу встановлений щомісячний лізинговий платіж в розмірі 2405 грн. 97 коп., останній платіж 3406 грн. 02 коп.

На виконання умови договору фінансового лізингу позивач передав, а відповідач одержав вищезазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу до договору лізингу  № LA08000016 від 16.01.08.

Відповідач умови договору фінансового лізингу належним чином не виконував, лізингові платежі частково не регулярно та оплачував, як зазначає позивач з травня 2008року припинив оплачувати лізингові платежі.

Сума сплачених лізингових платежів відповідачем позивачу становить - 2019 грн. 96 коп.  

Пунктом 10.1 додатку №2 до договору фінансового лізингу, передбачено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити дію ДФЛ у випадку, якщо лізингоодержувач: надає недостовірну інформацію щодо свого фінансового стану; стає неплатоспроможним (порушено справу про банкрутство; припиняє свою діяльність (розпочато процес ліквідації); порушує будь-яке з зобов'язань, покладене на нього у відповідності до положень ДФЛ, та якщо таке порушення не буде виправлене протягом 30 (тридцяти) днів після направлення відповідної претензії лізингодавцем у письмовому вигляді; не сплатив перший лізинговий платіж протягом 30 (тридцяти) днів з дня виставлення рахунку на сплату першого лізингового платежу ; не приймає ТЗ протягом 30  (тридцяти) днів з дати повідомлення лізингоодержувача про готовність ТЗ до передачі; не відновлення ТЗ лізингодавцем в разі настання страхового випадку, з  урахуванням положень п.6.9 цього договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

В зв'язку з чим, згідно  п.10.1  додатку №2 до договору фінансового лізингу, позивач проінформував відповідача про припинення договору в односторонньому порядку,  в наслідок чого відповідач повернув позивачу транспортний засіб, який був предметом лізингу, що підтверджується актом тимчасового повернення автомобіля від 27.12.08.

Пунктом 3 акту тимчасового повернення автомобіля від 27.12.08 передбачено, що з моменту підписання цього акту та на час перебування автомобільних транспортних засобів на тимчасовому зберіганні у лізингодавця, нарахування щомісячних лізингових платежів тимчасово припиняється.

Згідно з частинами 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктами 1, 2 статті 806 Цивільного кодексу передбачено, що за  договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526  Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняті на себе зобов'язання згідно договору належним чином не виконував, в повному обсязі не оплатив лізингові платежі за період користуванням транспортним засобом (предметом лізингу).

Строк сплати лізингових платежів згідно ДФЛ, протягом 5 (п'яти) днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 (сьомого) числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений в ДФЛ та виставленому рахунку-фактурі (п.8.2 додатку №2 до договору фінансового лізингу).

Борг відповідача по лізингових платежах перед позивачем  за період користуванням транспортним засобом  становить 24040 грн. 04 коп.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення 24040 грн. 04 коп. боргу по лізингових платежах, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п. 8.9 додатку №2 до договору фінансового лізингу, у разі прострочення сплати платежів за ДФЛ, лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця пеню, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на відповідну дату, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Сума пені, нарахована позивачем, що підлягає задоволенню становить  2600 грн. 49 коп.

Відповідно до  ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів відносяться, передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов'язанню, правова природа яких, є самостійним від договірної неустойки (пені) способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань.

Позивачем відповідачу нараховано  482 грн. 90 коп. -3% річних за період 3 05.03.08- по 05.01.09 та 2836 грн. 47 коп. інфляційних втрат за період з березня 2008р. по січень 2009р, які підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 11395 грн. 28 коп. збитків слід відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України  боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України.

Статтею 22 Цивільного кодексу України  передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен  відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки - наслідком протиправної дії.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що між понесенням позивачем додаткових витрат та невиконанням відповідачем зобов'язання по по сплаті лізингових платежів  відсутній причинно-наслідковий зв'язок. Отже в даному випадку, відсутній склад цивільного правопорушення і як наслідок, у суду відсутні підстави для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків - стягнення з відповідача 11395 грн. 28 коп.

Щодо стягнення 6428 грн. 65 коп. - штрафу  слід відмовити, враховуючи наступне.

Як зазначає позивач за несвоєчасне  повернення автомобіля у відповідності до п.10.8 договору відповідачу нараховано штраф в розмірі 10% від суми всіх недоотриманих позивачем лізингових платежів, що складає 6428 грн. 65 коп.

Проте, п. 10.8 додатку №2 до договору фінансового лізингу передбачено, що дострокове розірвання договору фінансового лізингу можливе за умов відшкодування в повному обсязі витрат лізингодавця, які він зазнав внаслідок дострокового розірвання договору з вини лізингоодержувача, а також із можливістю застосування санкцій, а саме: сплати 10% від вартості всіх неотриманих лізингових платежів лізиногодавцю за договором фінансового лізингу.

А, п.10.7  додатку №2 до договору фінансового лізингу передбачає, що у разі затримки повернення ТЗ лізингодавцю лізингоодержівачем останній сплачує на користь лізингодавця штраф за кожен день прострочення виконання зобов'язань у розмірі 1/15 щомісячного лізингового платежу.

В даному випадку договір було припинено в односторонньому порядку лізингодавцем в наслідок односторонньої відмови від договору лізингодавця, а не розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, а отже не може бути застосовинй штраф передбачений п.п. 10.8, 10.7 договору.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті  державного мита та  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 11, 509,526, 625,806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20,193,216,224,230, Господарського кодексу України 49,83, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задоволити частково.

                    Стягнути з Приватного підприємства "БМ-ЕЛЕКТРО",  вул. Дудаєва, 13, м.Івано-Франківськ (ідентифікаційний код 33426887)  на користь Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс",  вул.І.Дубового, 14, м.Київ (ідентифікаційний код 30726921) 24040 грн. 04 коп. боргу по лізингових платежах, 482 грн. 90 коп. - 3% річних, 2836 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 273 грн. 59 коп. витрат по сплаті державного мита, 178 грн. 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття підписання.  

                                                            рішення підписане 10.07.09

Виготовлено в АС "Діловодство суду"