Рішення

від 07.07.2009 по справі 29/226-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/226-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2009 р.                                    Справа № 29/226-09               вх. № 3986/5-29

Суддя господарського суду Тихий П.В. 

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився

відповідача - Биков Д.В. за довіреністю №08-11/3707/2-08 від 25.12.2008р.;

розглянувши справу за позовом Споживчого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Еверест", м. Харків  до  Харківської міської ради Харківської області, м. Харків про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати за Споживчим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Еверест» право власності на житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 25,1 м.кв., житловою 9,7 м.кв., що розташований по вул. Тульській, 15 у місті Харкові.

У судовому засіданні призначеному на 17.06.2009р. було оголошено перерву до 18.06.2009р., з метою надання сторонам можливості надати докази в обгрунтування своїх вимог та заперечень по суті спору.

Представник позивача у судовому засіданні призначеному на 18.06.2009р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні призначеному на 18.06.2009р., в порядку статті 77 ГПК України, було оголошено перерву до 07.07.2009р. для прийняття рішення по справі.

Представник позивача у судове засідання після перерви не з"явився.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує, але відзив на позов та документи витребувані судом не надав.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Рішенням 17 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.12.2007 року № «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів», позивачу — СК «ЖБК «Еверест» було надано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 2,0800 га по вул. Тульській для будівництва та експлуатації малоповерхової житлової забудови. На підставі вказаного рішення, із дотриманням вимог земельного законодавства, позивачем було отримано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 26 січня 2008 року за № 120867100002. Вказане підтверджує право користування земельною ділянкою СК «ЖБК «Еверест», як цього вимагають ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» рішення органу місцевого самоврядування (Харківської міської ради) про надання земельної ділянки для містобудівних потреб є дозволом на будівництво об'єкту. Враховуючи викладене, приймаючи рішення про надання вищевказаної земельної ділянки, Харківська міська рада надала свою згоду на будівництво та подальше розміщення об'єкту - малоповерхової житлової забудови.

Позивачем в установленому порядку було отримано дозвільний документ, на будівництво об'єкту містобудування, а саме: рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для містобудівних потреб, яке є одночасно і дозволом на будівництво. Крім того, позивачем оформлено землекористування, як цього вимагають норми містобудівного та земельного законодавства України.

Статтею 95 Земельного кодексу України прямо передбачено право землекористувача самостійно господарювати на земельній ділянці, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тобто самосдшно використовувати одержану в установленому порядку земельну ділянку за/ умхши збереження її цільового призначенням.

Користуючись наданим правом на переданій у власність земельній ділянці позивачем власними силами та за власні кошти було проведено будівництво житлового будинку. За результатами технічної інвентаризації проведеної комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», відображеної в технічному паспорті вказаним об'єктом нерухомого майна є житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 18,9 м розташований по вул. Тульській в м. Харкові. Функціональне призначення побудованого об'єкту в повній мірі відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, таким чином, виконане будівництво є таким, що відповідає земельному та містобудівному законодавству України.

Статтею 415 Цивільного кодексу України передбачено, що землекористувач має право власності на будівлі, споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Згідно ч.1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004р. та п.1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Зміст права власності становлять три складові (ст. 317 ЦК України): право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Володіння майном - це юридично закріплена можливість фактично мати майно, впливати на нього в будь-який момент, здійснювати щодо такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, мати з цього певний зиск та вигоду. Право розпорядження - це можливість власника установлювати, змінювати та припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.

Згідно частини 1 статті 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати за рішенням суду.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник або інша заінтересована особа мають право звернутися до суду за забезпеченням права власності, пов'язаних з усуненням перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцеві здійснювати в повній мірі та беззаперечно свої права володіння та розпорядження майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є його визнання

Відповідно до частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Проте, згідно ч. 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. В даному разі матеріали справи свідчать, що вини відповідача у виникненні спору немає. Натомість вбачається, що підставою виникнення спору стали неправильні дії позивача (самочинне будівництво спірного нерухомого майна). З урахуванням цього, суд покладає державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 85,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411  судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень на позивача.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009р. №361 "Про внесення змін до розмірів витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов"язаних з розглядом цивільних та господарських справ" було змінено розмір витрат на на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів. Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов"язаних з розглядом господарських справ, становитиме з 27.04.2009р. по 30.06.2009р. 312,50грн. Вказана сума витрат до сплати обраховується на момент подачі позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд покладає судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 194,50 гривень на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 28 Закону України “Про власність”, ст.ст. 15, 16, ч.2 ст. 328, ст.ст. 331, 376, ст. 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 147 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 12, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-   

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Споживчим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Еверест» (61022, м. Харків, пр-т Правди, буд. 1, кв. 40 код ЄДРПОУ 35391144) право власності на житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 25,1 м.кв., житловою 9,7м.кв., що  розташована по вул. Тульській,15 у  місті Харкові.

Стягнути з Споживчого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Еверест» (61022, м. Харків, пр-т Правди, буд. 1, кв. 40 код ЄДРПОУ 35391144)на користь державного бюджету витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 194,50 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            Тихий П.В.