Постанова

від 19.11.2014 по справі 808/6910/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19 листопада 2014 року (о 18 год. 02 хв.) Справа № 808/6910/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Батечко М.Д.,

за участю представника Косаревської О.М.,

представника відповідача Лисенко Н.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фермерського господарства «Годлевський Віктор Сергійович»

до Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції

про часткове скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Фермерське господарство «Годлевський Віктор Сергійович» (далі - ФГ «Годлевський В.С.», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнення просить скасувати рішення про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від 13.08.2014 №202 в частині повернення до Фонду страхових коштів у розмірі 3 847,20 грн. та штрафу 1 923,60 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові та поясненнях по справі від19.11.2014 (вх. №47346). Зокрема, зазначає, що на виконання вимог ст. 34 Закону України «Про фермерське господарство» позивачем наказом від 10.12.2001 №68 прийнято ОСОБА_4 робітником масло цеха та наказом від 30.08.2012 №78 прийнято ОСОБА_5 на посаду бухгалтера із внесенням відповідних записів до їх трудових книжок. Вважає, що відповідач допускає вільне тлумачення правової норми, оскільки згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про фермерське господарство» мова йде про заборону бути членами фермерського господарства особам, які працюють у ньому за трудовим договором, проте чинне законодавство не містить заборони щодо трудових відносин членів фермерського господарства. Вказує, що від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності отримано санітарно-курортну путівку вартістю 4 809,00 грн., яку видано на підставі рішення комісії із соціального страхування за 20% вартості за наявності довідки форми №070/о (часткова вартість 961,80 грн.). Пояснює, що вказана довідка помилково була повернута застрахованій особі, а застрахована особа залишила її в санаторно-курортному закладі, про що було вказано у скаргах на прийняте відповідачем рішення. Вважає, що оскільки вказані особи були оформлені та працювали на ФГ «Годлевський В.С.», були застрахованими особами, сплачували страхові внески, у зв'язку із чим мали право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги. просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив та надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні від 28.10.2014 №07/10/3528 (вх. №42707). Зокрема вказує, що п.1 розділу 1 Статуту ФГ «Годлевський В.С.» членами господарства є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Посилається на ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» та вважає, що члени фермерського господарства не можуть працювати в ньому на умовах трудового договору та не відносяться до осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Пояснює, що члени фермерського господарства мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону №2240-ІІІ за умови сплати страхових внесків до Фонду, обрахованих відповідно до чинного законодавства для осіб, які застраховані на добровільних засадах, проте перевіркою встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не укладали договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому права на отримання соціальних послуг у вигляді путівки на санаторно-курортне лікування не мають. Крім того, зазначає, що довідки за формою №070/о, які позивач додав до позовної заяви, на момент перевірки були відсутні, на них немає печатки лікувального закладу, на запит перевіряючих лікувальних заклад КУ «Чернігівська центральна районна лікарня» була отримана відповідь, що за період 2012-2013 років в Журналі реєстрації довідок форми №070/о, виданих на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не зареєстровані (лист від 24.07.2014 №452). З урахуванням викладених обставин вважає спірне рішення є правомірним та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ФГ «Годлевський В.С.» (ідентифікаційний код 19277402) є юридичною особою, яка діє на підставі статуту, згідно п.1 розділу 1 якого членами господарства, зокрема, є ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Позивач має найману робочу силу, перебуває на обліку у Приморській міжрайонній виконавчій дирекції Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

На підставі направлення від 18.07.2014 №06/395-р головними спеціалістами контрольно-ревізійного відділу проведена планова перевірка дотримання порядку використання та своєчасності і повноти повернення невикористаних страхових коштів ФГ «Годлевський В.С.» за період з 01.01.2013 по 01.07.2014, за результатами якої складено Акт від 25.07.2014 №288.

За наслідками проведеної перевірки виявлено порушення ФГ «Годлевський В.С.» ч.2 ст.4, ч.3 ст.6, ч.2 ст.47, ст.48, ч.2 ст.53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 №2240-ІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2240-ІІІ), п.4.1 Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2009 №12 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №12, було винесено Рішення від 25.02.2009 № 12.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в Акті від 25.07.2014 №288 позивач подав заперечення до акту перевірки.

За результатами розгляду заперечень відповідач дійшов висновку, що висновки в Акті від 25.07.2014 №288 щодо неправомірного використання коштів Фонду на санітарно-курортне лікування здійснені обґрунтовано відповідно до норм чинного законодавства України (лист від 13.08.2014 №06-14-2767).

За результатами перевірки та розгляду заперечень до акту Виконавчою дирекцією Запорізького обласного відділення Фонду прийнято рішення від 13.08.2014 №202 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, згідно якого у десятиденний термін з дня отримання рішення ФГ «Годлевський В.С.» зобов'язано перерахувати неправомірно витрачені кошти Фонду на суму 4 033,15 грн., штрафні санкції у розмірі 2 016,58 грн. Загальна сума становить 6 049,73 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням відповідач оскаржив його у адміністративному порядку до Виконавчою дирекцією Запорізького обласного відділення Фонду (скарга від 22.08.2014 №185).

За результатами розгляду скарги щодо скасування рішення від 13.08.2014 №202 позивачу було відмовлено у її задоволенні (рішення Виконавчою дирекцією Запорізького обласного відділення Фонду від 11.09.2014 №06-14-3071).

Крім того, позивач звернувся із скаргою від 18.09.2014 №205 до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, проте рішенням Фонду №472 від 03.10.2014 відмовлено ФГ «Годлевський В.С.» у задоволенні скарги щодо скасування рішення від 13.08.2014 №202.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням позивач звернувся до суду із позовом про його скасування в частині повернення до Фонду страхових коштів у розмірі 3 847,20 грн. та штрафу 1 923,60 грн.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон № 2240-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей.

Згідно статті 1 Закону №2240-ІІІ загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

За нормами п. 2 та 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 2240-ІІІ застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону № 2240-ІІІ право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначаються Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2006 № 973-ІV (далі-Закон № 973-ІV).

Відповідно до статті 1 Закону № 973-ІV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Статтею 3 Закону № 973-ІV встановлено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Доходи членів фермерського господарства не можуть бути базою для нарахування та утримання страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, як це визначено для найманих працівників.

Питання щодо трудових відносин у фермерському господарстві регулює ст.27 Закону № 973-ІV, за приписами якої трудові відносини членів фермерського господарства базуються на праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю.

3 огляду на наведене, законодавець розмежовує правове регулювання трудових відносин членів фермерського господарства та найманих працівників, у зв'язку з чим, член фермерського господарства не може працювати у створеному ним фермерському господарстві на умовах трудового договору.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 будучи членами створеного ФГ «Годлевський В.С.», працюють у ньому за трудовим договором.

Щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування членів фермерського господарства і осіб, які працюють у фермерському господарстві, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.34 Закону № 973-IV члени фермерського господарства і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону № 2240-ІІІ визначено коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а саме: це особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

При цьому, члени фермерських господарств до наведеного переліку не відносяться.

З огляду на наведене, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 будучи членами господарства, не можуть бути одночасно особами, які працюють в цьому господарстві за трудовим договором (контрактом), а тому не є застрахованою особою в розумінні Закону № 2240-ІІІ.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ч.2 ст.4 Закону № 2240-ІІІ).

Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону № 2240-ІІІ особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що особи, перелічені у ч.1 ст.6 Закону № 2240-1II, беруть участь у страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на добровільних засадах відповідно до чинного законодавства та лише тоді мають право на матеріальне забезпечення відповідно до ч.3 ст. 6 цього Закону.

Між тим, на момент на отримання соціальних послуг у вигляді путівки на санаторно-курортне лікування ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відповідно до чинного законодавства, не укладали договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а тому статусу застрахованої особи, у розумінні ч.3 ст. 6 Закону № 2240-ІІІ, не набули, а, відтак, і права на матеріальне забезпечення, передбаченого ст.35 цього ж Закону не мали. Доказів протилежного представником позивача суду надано не було.

За приписами ст.47 Закону № 2240-ІІІ для забезпечення відновлення здоров'я застрахована особа та члени її сім'ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі) мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у межах асигнувань, установлених бюджетом Фонду на зазначені цілі, та в порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду. Надання послуг застрахованим особам, пов'язаних із санаторно-курортним лікуванням, здійснюється за наявності медичних показань.

Пунктом 4.1. Порядку №12 визначено, що рішення про виділення путівки застрахованій особі приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (далі - комісія (уповноважений) із соціального страхування), на підставі особистої заяви та довідки для одержання путівки (форма № 070/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974) (далі - медична довідка).

Матеріалами справи встановлено, що на запит головного спеціаліста Виконавчої дирекції Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності листом від 24.07.2014 №452 КУ «Чернігівська центральна районна лікарня» повідомила, що в Журналі реєстрації довідок форми №070/о «Для отримання санаторно-курортної путівки» не були зареєстровані Довідки, видані на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за період 2012- 2013 років.

Відповідно до приписів ст. 30 Закону № 2240-ІІІ страхувальники та інші отримувачі страхових коштів у разі порушення порядку використання страхових коштів відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачами доведена правомірність прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак