Рішення

від 13.07.2009 по справі 5/204-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/204-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.07.09           Справа № 5/204-09.

за позовом Тростянецької міської ради, м. Тростянець Сумської області

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тростянецький Агропромбуд», м. Тростянець Сумської області

про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою

                                                                                                                       Суддя Гудим В.Д.

Представники:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача –  директор  Голубничий В.І., предст. Пасічник А.В.

Суть спору:  позивач подав позовну заяву, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати державний акт на право постійного користування землею серія СМ                         № 000050, виданий відповідачеві Тростянецькою міською радою на підставі рішення                 8 сесії XXII скликання від 25 грудня 1996 року за № 23.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому проти позовних вимог заперечує повністю. Відповідач зазначає, що на момент отримання права постійного користування землею він не порушував законодавства, вказане право залишається за ним і на даний час. Норма ст. 92 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, стосуються лише тих суб'єктів, які будуть набувати це право після її включення до законодавства (тобто з 2004 року). Крім того, відповідач посилається на сплив загального строку позовної давності визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України, з урахуванням того, що оспорюваний акт був виданий у 1997 році.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

           Як вбачається з матеріалів справи, у 1997 році Тростянецькою міською радою Тростянецького району Сумської області  Тростянецькому Агропромбуду був виданий державний акт на право постійного користування землею. Відповідно до зазначеного акту землекористувачу для виробничої діяльності надано у постійне користування земельну ділянку площею  4,4 га  відповідно до рішення 8 сесії XXII скликання Тростянецької міської ради від 25.12.1996р. № 23.

Відповідач зазначає, що його підприємство діє з часів СРСР. За цей проміжок часу неодноразово змінював назви.

Так, з моменту створення відповідач мав назву Тростянецьке МКСУ-3.

З 28.07.1988р. його було перейменовано у «Тростянецький райагробуд» відповідно до наказу № 138 (а.с. 27), а з 24.05.1993року, відповідно до Розпорядження представника Президента України, «Тростянецький райагробуд» було перейменовано у «Районне міжгосподарське спільне підприємство по агропромисловому будівництву «Тростянецький агропромбуд». Останнє, відповідно до п. 1 Статуту, є правонаступником «Тростянецького райагробуду» (а. с. 29-40). З 25 січня 2002 року відповідно до Розпорядження Голови районної державної тростянецької адміністрації № 19 «Районне міжгосподарське спільне підприємство по агропромисловому будівництву «Тростянецький агропромбуд» було перетворено у ТОВ «Тростянецький агропромбуд».

ТОВ "Тростянецький агропромбуд" є правонаступником «Районного міжгосподарського спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Тростянецький агропромбуд», про що зазначено у статуті відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що державний акт на право постійного користування землею не відповідає чинному законодавству.

Позивач зазначає, що відповідач не є підприємством державної чи комунальної власності, а отже не має права постійного користування земельною ділянкою відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до Рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України  від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, справа N 1-17/2005 Конституційний суд України визначив, що  використання терміна "набувають", після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками.

Як  зазначалося вище, спірний державний акт був виданий у 1997 році, тобто ще  до прийняття чинного Земельного кодексу України, в зв'язку з чим посилання позивача на положення ст. 92 Кодексу не можуть бути прийняті судом до уваги.

                    Крім того, відповідно до ст.71 Цивільного кодексу УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до ст.76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відповідно до ст.77 Цивільного кодексу УРСР зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності. Відповідно до ст.80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Таким чином звернувшись до суду з позовною заявою у 2009 році  щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право постійного користування землею, який був виданий самим позивачем у 1997 році, останній пропустив строк позовної давності, який закінчився у 2000 році.

                    Враховуючи викладені обставини, в тому числі те, що позивач не подав матеріалів в обґрунтування позовних вимог  та пропустив строк позовної давності до пред'явлення зазначеного позову, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського  процесуального  кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

          Суддя                                                                                В.Д.Гудим