Рішення

від 26.11.2014 по справі 910/20977/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20977/14 26.11.14

За позовом Приватного підприємства «ЮЛАНА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барабака»

про стягнення 6 850, 66 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Денисенко І.О. за довіреністю б/н від 25.06.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «ЮЛАНА» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барабака» (далі - відповідач) про стягнення 6 662, 63 грн., з яких 5 089, 60 грн. основного боргу, 356, 41 грн. пені, 508, 96 грн. штрафу, 631, 11 грн. інфляційних втрат, 76, 55 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/20977/14, її розгляд призначено на 21.10.2014 р.

В судовому засіданні 21.10.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 21.10.2014 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.11.2014 р.

31.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, за змістом якої позивач просить суд стягнути з відповідача 6 850, 66 грн., з яких 5 089, 60 грн. основного боргу, 356, 41 грн. пені, 508, 96 грн. штрафу, 676, 91 грн. інфляційних втрат, 218, 78 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 11.11.2014 р. представник позивача підтримав подану 10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Суд відклав розгляд означеної заяви до встановлення фактичних обставин у справі.

В судовому засіданні 11.11.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.11.2014 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.11.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 26.11.2014 р. підтримав подану 10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив суд задовольнити позовні вимоги в редакції означеної заяви, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.11.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник відповідача в судове засідання 26.11.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 26.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № ЮК 358, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник постачає і передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією. Покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, узгодженої сторонами, в якій наведено список товарів, які можуть постачатися за цим Договором, їх ціни, і яка складає невід'ємну частину цього Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару визначається на підставі узгодженої та підписаної сторонами специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору, чи може узгоджуватись під час підпису товарно-транспортних накладних, та вказуватись в них. Сума цього Договору складається з суми усіх платежів за ним у відповідності до видаткових або товарно-транспортних накладних. Ціна товарів, суми оплати, а також інші суми, що належать до сплати покупцем або постачальником, передбачені цим договором, вказуються разом із ПДВ.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що покупець здійснює вчасний розрахунок за кожну партію товару. Оплата виконується протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений у розділі 8 цього Договору, або шляхом внесення готівкових коштів до каси постачальника. Платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем після зарахування коштів на банківський рахунок постачальника або внесення в касу.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 5 568, 99 грн. на підставі видаткових накладних № ЮК000000528 від 15.02.2013 р. на суму 5 289, 60 грн. та № ЮК000000529 від 15.02.2013 р. на суму 279, 39 грн.

В свою чергу відповідач отриманий товар у визначені п. 3.2. Договору строки в повному обсязі не сплатив.

Так, згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками із зазначенням прямого призначення платежу, відповідачем в повному обсязі оплачено товар, отриманий за видатковою накладною № ЮК000000529 від 15.02.2013 р. на суму 279, 39 грн., та частково оплачений товар в сумі 200, 00 грн., який отримано на підставі видаткової накладної № ЮК000000528 від 15.02.2013 р.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 5 089, 60 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2013 р. по 30.06.2013 р., підписаним сторонами без зауважень і заперечень та скріпленим печатками обох підприємств, визначено, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 5 089, 60 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7 Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище, п. 3.2 Договору передбачено, що оплата виконується протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений у розділі 8 цього Договору, або шляхом внесення готівкових коштів до каси постачальника.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 356, 41 грн. пені та 508, 96 грн. штрафу, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення оплати. Якщо покупець прострочив сплату за отриману партію товару більш ніж на 10 календарних днів, постачальник має право вимагати сплати штрафу у розмірі 10% від суми прострочення оплати та призупинити постачання наступних партій товару до повного погашення заборгованості з урахуванням пені та збитків та в односторонньому порядку відмовитись від виконання Договору.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що її розмір занижено позивачем через допущені арифметичні помилки.

Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, позов в частині стягнення пені задовольняється в розмірі, заявленому позивачем.

Позивачем також нараховано відповідачу штраф у розмірі 508, 96 грн., що становить 10 % від суми неналежно виконаного зобов'язання, розрахунок якого правильний.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 218, 78 грн., нарахованих за період з 27.03.2013 р. по 01.09.2014 р., а також інфляційних втрат в сумі 676, 91 грн. за період з 27.03.2013 р. по 01.09.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 218, 78 грн. суд встановив, що їх розмір є вірним.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 676, 91 грн., судом встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барабака» (04123, місто Київ, вулиця Межова, будинок 18; код ЄДРПОУ 37392422) на користь Приватного підприємства «ЮЛАНА» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94А, корпус № 3, літера «В», приміщення № 2; код ЄДРПОУ 31470096) 5 089 (п'ять тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 60 коп. основного боргу, 356 (триста п'ятдесят шість) грн. 41 коп. пені, 508 (п'ятсот вісім) грн. 96 коп. штрафу, 676 (шістсот сімдесят шість) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 218 (двісті вісімнадцять) грн. 78 коп. 3% річних та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака