Постанова

від 25.11.2014 по справі 910/12262/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа№ 910/12262/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Кушніренко П.Б.;

від відповідача-1: не з'явилися;

від відповідача-2: Апостолюк О.О.;

від третьої особи: Репецький С.В.;

від прокуратури: Давиденко О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.10.2014р.

у справі №910/12262/14 (головуючий суддя Бондарчук В.В.,

судді: Бойко Р.В., Нечай О.В.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в

особі Державної інспекції сільського господарства

в місті Києві

до 1) Київської міської ради

2) Приватної сервісно-комерційної фірми "Трансспорт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на

стороні позивача - Репецький Сергій Васильович

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання

недійсним договору, визнання відсутності права

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Приватної сервісно-комерційної фірми "Трансспорт" (далі - відповідач-2), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439 "Про передачу приватній сервісно-комерційній фірмі "Трансспорт" земельних ділянок для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва";

- визнати недійсним договір оренди земельних ділянок загальною площею 0,92 га на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.12.2008р. №79-6-00682;

- визнати відсутнім у відповідача-2 право користування земельними ділянками загальною площею 0,92 га та загальною вартістю 2 888 214,91 грн., кадастрові номери яких 8000000000:79:616:0145 (площею 1820 кв.м., вартістю 602 164,11 грн.), 8000000000:79:616:0144 (площею 2877 кв.м., вартістю 952 213,35 грн.), 8000000000:79:616:0169 (площею 3002 кв.м., вартістю 1 001 842,26 грн.), 8000000000:79:616:0192 (площею 1494 кв. м., вартістю 331 995,19 грн.), що розташовані на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження відповідача-1 вищевказаних земельних ділянок, розташованих на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідача-1 були порушені норми чинного законодавства України, зокрема, Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України "Про землеустрій" внаслідок чого відповідачу-2 було неправомірно надано в оренду вищевказані земельні ділянки.

Оскільки рішення, на підставі якого між відповідачами було укладено договір оренди земельних ділянок, суперечить вимогам діючого законодавства, то названий договір має бути визнаний недійсним, а земельні ділянки повернуті відповідачу-1.

Відповідач-1 зазначав про безпідставність позовних вимог, просив суд в позові відмовити, з огляду на наступні обставини:

- оскаржуване рішення прийняте відповідачем-1 у відповідності із законом;

- відповідачем-1 було надано згоду відповідачу-2 на розробку проекту відведення земельної ділянки та з дотриманням встановленої законодавством процедури прийнято рішення про відведення відповідачу-2 земельних ділянок;

- прокуратурою не наведено правових підстав для визнання недійсним договору оренду земельної ділянки, укладеного з відповідачем-2;

- просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Відповідач-2 проти позову заперечував, наголошуючи на непідтвердженості позовних вимог належними доказами. При цьому, відповідач-2 зазначав наступне:

- оспорювані рішення та договір оренди земельних ділянок відповідають вимогам законодавства;

- проект відведення земельних ділянок було розроблено на підставі згоди заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 14.02.2003р. №225-КР-3298/2 та відповідно доручень останнього від 26.04.2004р. №11980 та від 12.07.2007р.;

- в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.09.2008р. у справі №35/454 вказано проте, що відповідач-2 вчинив всі необхідні дії для укладення договору оренди спірних земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Репецького Сергія Васильовича (далі - третя особа).

Третя особа підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачу-2 розроблено з порушенням вимог ст. ст. 22, 30 Закону України "Про землеустрій", ст. ст. 9, 15 Земельного кодексу України та Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київради №457/1867 від 15.07.2004р.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12262/14 від 06.10.2014р. у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, прокуратура звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12262/14 від 06.10.2014р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися прокуратурою під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 24.11.2014р.

24.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: від відповідача-1 - клопотання про розгляд справи у відсутності представника Київської міської ради; від третьої особи - письмові пояснення по справі.

Колегія суддів вирішила задовольнити клопотання відповідача-1.

В судовому засіданні 24.11.2014р. представники позивача, прокуратури та третя особа підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12262/14 від 06.10.2014р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 24.11.2014р. представник відповідача-2 заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-2 в судове засідання 24.11.2014р. не з'явився.

В судовому засіданні 24.11.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.11.2014р.

В судовому засіданні 25.11.2014р. представники позивача, прокуратури та третя особа підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просили суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 25.11.2014р. представник відповідача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача-1 в судове засідання 25.11.2014р. не з'явився. Однак, як уже зазначалося раніше, відповідач-1 подав суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника Київської міської ради.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача-1.

В судовому засіданні 25.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, третьої особи та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території, зокрема, належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Згідно з ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

27.12.2007р. відповідачем-1 було прийнято рішення №1606/4439 "Про передачу Приватній сервісно-комерційній фірмі "Трансспорт" земельних ділянок для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва" (том справи - 1, аркуші справи - 14-16), яким вирішено:

- припинити право користування земельною ділянкою, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 11.10.1955р. №1302 "Про відвід земельної ділянки підсобному господарству "Корчевате" під житлобудівництво", та зараховано її до земель запасу житлової і громадської забудови;

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачу-2 для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва;

- передати відповідачу-2, за умови виконання п.4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельні ділянки загальною площею 0,92 га для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва, а саме: ділянку №1 загальною площею 0,18 га, зокрема за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови - площею 0,15 га та за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, - площею 0,03 га; ділянку №2 площею 0,29 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; ділянку №3 площею 0,30 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; ділянку №4 площею 0,15 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно з нормами ст. 93 Земельного кодексу України, які кореспондуються зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

На виконання рішення №1606/4439 від 27.12.2007р. між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, було укладено договір оренди земельних ділянок (далі - Договір оренди), за умовами якого (п.п.1.1, 2.1) орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені цим Договором. Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельні ділянки з наступними характеристиками: місце розташування - просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва; загальна площа - 0,92 га (загальний розмір згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок), з них: ділянка №1 кадастровий номер 8 000 000 000:79:616:0145 - площею 1 820 кв. м., ділянка №2 кадастровий номер 8 000 000 000:79:616:0144 - площею 2 877 кв. м., ділянка №3 кадастровий номер 8 000 000 000:79:616:0169 - площею 3 002 кв. м., ділянка №4 кадастровий номер 8 000 000 000:79:616:0092 - площею 1 494 кв. м.; цільове призначення - для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянкою (том справи - 1, аркуші справи - 17-22) .

В п.3.1 Договору оренди передбачено, що останній укладено на 15 років.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

04.12.2008р. Договір оренди було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за №79-6-00682 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Прокуратура та позивач просили суд незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439 "Про передачу приватній сервісно-комерційній фірмі "Трансспорт" земельних ділянок для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва", а також визнати недійсним Договір оренди, укладений між відповідачами, наголошуючи на тому, що вказане рішення було прийнято з порушенням норм діючого законодавства у сфері земельних відносин, оскільки відповідачами не дотримано встановленої процедури відведення земельних ділянок. Так, відповідачем-2 не отримано згоди на складання проекту відведення земельної ділянки за підписом міського голови або заступника міського голови - секретаря ради, тому проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачу-2 розроблено з порушенням ст. 22, 30 Закону України "Про землеустрій" та п.п.2.1, 2.2 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві. Окрім того, прокуратура та позивач просили суд визнати відсутнім у відповідача-2 право користування спірними земельними ділянками та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження відповідача-1 вищевказаних земельних ділянок.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши позовні вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Закон України «Про місцеве самоврядування» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В ст. 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Як уже зазначалось вище, спір у даній справі виник внаслідок того, що за твердженням позивача та прокуратури спірні земельні ділянки були передані в орендне користування відповідачу-2 на підставі рішення відповідача-1 №1606/4439 від 27.12.2007р. з порушенням встановленої процедури відведення земельних ділянок.

Згідно зі ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення) юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені ч.15 ст. 151 Земельного кодексу України, а саме документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних і санітарію-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову (ч.ч.7, 15 ст. 151 Земельного кодексу України).

На дату прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення (27.12.2007р.) порядок надання земельних ділянок у користування регулювався Регламентом розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням відповідачем-1 №457/1867 від 15.07.2004р. "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві".

На підставі рішення №457/1867 від 15.07.2004р. втратили чинність рішення відповідача-1 від 26.06.2003р. №512/672 "Про порядок надання земельних ділянок у користування в м. Києві", п.4 та розділи 3, 4 рішення відповідача-1 від 14.03.2002р. №313/1747 "Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві". Однак розділ 2 рішення від 14.03.2002р. №313/1747 "Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві", яким врегульовано порядок надання земельних ділянок у постійне користування та передача їх в оренду в порядку відведення для містобудівної діяльності був чинним на день прийняття спірного рішення та втратив чинність лише 24.12.2009р.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідачами було дотримано вимоги Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві та Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві.

Так, в лютому 2003р. відповідач-2 звернувся до Київського міського голови з проханням відвести йому земельні ділянки, які відповідач-2 займає для обслуговування і експлуатації існуючої АЗС та автосервісу по просп. Науки, 58 у Голосіївському районі з наступним викупом цих ділянок (том справи - 1, аркуш справи - 58).

Заступник міського голови - секретар ради направив начальнику Головного управління земельних ресурсів лист №225-КР-3298/2 від 14.02.2003р., в якому зазначив про те, що надсилає управлінню лист відповідача-2 для складання проекту відведення земельної ділянки відповідно до Земельного кодексу України та рішення відповідача-1 від 14.03.2002р. №313/1747 (том справи - 1, аркуш справи - 59).

03.03.2003р. вищезгаданий лист був направлений на розгляд та вирішення.

13.05.2014р. відповідач-2 звернувся до Київського міського голови з листом №12 від 05.04.2004р., в якому просив відвести земельні ділянки за адресою: м. Київ, просп. Науки, 58, зазначаючи про те, що земельні ділянки помилково не були розділені відповідачем-2 для оформлення землі (том справи - 1, аркуш справи - 60).

Голова Постійної комісії з питань містобудування та землекористування направив вказаний вище лист відповідача-2 заступнику голови Київської міської державної адміністрації - начальнику Головного управління земельних ресурсів для опрацювання в установленому порядку (том справи - 1, аркуш справи - 61).

Відповідач-2 листом №2 від 10.07.2007р. звернувся до Київського міського голови з проханням в доповнення до його попередніх заяв (звернень) №2 від 30.01.2003р. та №12 від 05.04.2004р. доручити Головному управлінню земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації організувати коригування проектів відведення в межах згідно зі схемою для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і надземною багатоповерховою автостоянками, з об'єднанням цих проектів відведення в одну кадастрову справу в установчому порядку (том справи - 1, аркуш справи - 62).

Заступник міського голови - секретар Київради листом №25220 від 12.07.2007р. направив лист відповідача-2 від 10.07.2007р. у відповідні управління для розгляду та вирішення в установленому порядку (том справи - 1, аркуш справи - 63).

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що проект відведення спірних земельних ділянок було розроблено на підставі згоди заступника міського голови - секретаря Київської міської ради №225-ЕР-3298/2 від 14.02.2003р. та доручення заступника міського голови - секретаря Київської міської ради №25220 від 12.07.2007р., що відповідає процедурі, передбаченій Регламентом розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві.

Повідомлення про відмову в задоволенні клопотання (заяви) відповідача-2 щодо розробки проекту відведення відповідачу-2 спірних земельних ділянок та оформлення технічної документації відповідачем-1 не направлялося.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Як вірно зазначив суд у своєму рішенні, відповідно до ч.6 ст. 123 Земельного кодексу України земельна ділянка надається у користування за умови дотримання певної процедури, визначеної законом, що, зокрема, включає одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають.

Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.

В ст. ст. 1, 9 названого Закону передбачено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Обов'язковій експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

В ст. 37 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначені підстави та порядок спростування висновків державної експертизи. Названою статтею, зокрема, передбачено, що висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об'єктивність оцінки висновку. Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об'єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачу-2 отримав позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації №216/01-26 від 12.12.2007р.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

В процесі перегляду справи було встановлено, що відповідачем-2 було отримано згоду заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 14.02.2003р. на розроблення проекту відведення земельних ділянок у встановленому законодавством порядку.

Інших підстав для визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439, окрім відсутності згоди на складання проекту відведення земельної ділянки за підписом міського голови або заступника міського голови - секретаря ради, прокуратурою та позивачем не наведено.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Натомість в процесі судового розгляду позивачем та прокуратурою не було надано доказів на підтвердження наявності обставин, які б зумовлювали визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439 "Про передачу приватній сервісно-комерційній фірмі "Трансспорт" земельних ділянок для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва", у зв'язку з чим в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Відносно позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди, судом було встановлено наступне.

Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами ст. ст. 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України, з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. У зв'язку з цим підлягає встановленню наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а, отже, й дійсність укладеного договору, що оспорюється. Окрім того, оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду (аналогічна правова позиція викладена в п.2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Судом було з'ясовано, що приймаючи рішення від 27.12.2007р. №1606/4439 "Про передачу приватній сервісно-комерційній фірмі "Трансспорт" земельних ділянок для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва", відповідач-1 діяв в межах повноважень, наданих йому Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування" та Земельним кодексом України. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

На підставі рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439 укладався оспорюваний прокуратурою та позивачем Договір оренди земельних ділянок.

В процесі судового розгляду судом не було встановлено підстав для зміни чи скасування рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439 "Про передачу приватній сервісно-комерційній фірмі "Трансспорт" земельних ділянок для будівництва житлово-офісних будинків з приміщеннями соціально-побутового, культурного, спортивно-оздоровчого призначення та підземною і наземною стоянками на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва".

Інших підстав для визнання недійсним Договору оренди земельних ділянок прокуратурою та позивачем не наведено.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відсутні обставини, з якими законодавець пов'язує недійсність договорів (правочинів).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельних ділянок загальною площею 0,92 га на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.12.2008р. №79-6-00682 не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про визнання відсутнім у відповідача-2 права користування земельними ділянками є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1606/4439, а також вимоги про визнання недійсним Договору оренди, укладеного між відповідачами.

Оскільки колегією суддів в процесі судового розгляду не було виявлено факту порушення вимог законодавства під час відведення відповідачу-2 спірних земельних ділянок та/або неправомірності рішення відповідача-1, як органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу-2 було надано в орендне користування згадані земельні ділянки, позовні вимоги про визнання у відповідача-2 відсутнім права користування земельними ділянками є нормативно та документально не підтвердженими, а тому не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження відповідача-1 земельних ділянок, розташованих на просп. Науки, 58 у Голосіївському районі м. Києва, також не підлягають задоволенню з підстав, наведених вище.

Колегією суддів враховано пояснення, надані третьою особою, щодо існування інших підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення відповідача-1. Однак справа розглядається судом з урахуванням предмету та підстав позову, визначених безпосередньо позивачем. При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обов'язок доведення наявності порушення, невизнання або оспорювання прав чи інтересів Господарським процесуальним кодексом України покладено на позивача. Суд не вправі замість позивача на власний розсуд визначати підстави та/або предмет спору.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокуратурою та позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в позові та в апеляційні скарзі.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на прокуратуру (апелянта).

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12262/14 від 06.10.2014р. прокуратурою судові витрати понесені не були.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2014р. у справі №910/12262/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/12262/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков