Постанова

від 06.07.2009 по справі 42/122-37/476

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/122-37/476

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.07.2009                                                                                           № 42/122-37/476

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Рєпіної  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача – Легінь Р.О.;

відповідача – Лозицька О.Л.;

третьої особи – Юхименко І.І.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.05.2009

 у справі № 42/122-37/476 (суддя  

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго"

 до                                                   Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

 третя особа відповідача           Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго"

 про                                                   стягнення боргу, ціна позову 87000 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Відкрите акціонерне товариство «Прикарпаттяобленерго» (далі – ВАТ «Прикарпаттяобленерго») звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі – ДП «НАЕК «Енергоатом») про стягнення боргу.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.03.2008 порушено провадження у справі № 42/122 за позовом ВАТ «Прикарпаттяобленерго» до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу, ціна позову 87000,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.05.2008 позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2008 року № 42/122 касаційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» було задоволено, рішення  Господарського суду м. Києва від 27.05.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 року у справі № 42/122 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

При новому розгляді, ухвалою господарського суду м. Києва від 03.12.2008 справу № 42/122 прийнято до провадження та присвоєно їй номер «42/122-37/476».

Ухвалою Верховного Суду України від 29.01.2009 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2008.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.03.2009 до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі – ДП НЕК «Укренерго»).

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.05.2009 позв задоволено повністю. Суд стягнув з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ВАТ «Прикарпаттяобленерго» 87000,00 грн. боргу.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 12.05.2009 ДП «НАЕК «Енергоатом» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ВАТ «Прикарпаттяобленерго» відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

ВАТ «Прикарпаттяобленерго» проти доводів наведених в апеляційній скарзі ДП «НАЕК «Енергоатом» заперечувало та просило рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2009 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив:

09.02.1999 року відповідачем були емітовані переказні векселі № 713226031283, № 713226031284, № 713226031285 за номінальною вартістю 20 000,00 грн. кожний, та 01.02.2000 року прості векселі № 32260368159, № 32260368152, № 32260368171, № 32260368188, № 32260368186 за номінальною вартістю, відповідно, 10 000,00 грн., 3 000,00 грн., 2 000,00 грн., 2 000,00 грн. кожний зі строком платежу: «за пред'явленням, але не раніше 01.01.2005 року».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

На момент видачі переказних векселів, вексельні правовідносини були врегульовані нормами Положення про переказний і простий вексель, яке затверджено Постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. №104/1341. Застосовування даного Положення до спірних правовідносин відповідає Постанові Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. N 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», якою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

06.07.1999 р. прийнято Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі». Названа Конвенція набрала чинності для України 06.01.2000 р.

З огляду на наведені положення законодавства, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що норми Уніфікованого закону не застосовуються судом до переказних векселів № 713226031283, № 713226031284, № 713226031285, емітованих 09.02.1999 р., оскільки в силу ст. 2 Конвенції, Уніфікований закон не застосовується до переказних і простих векселів, які вже видані на момент набуття чинності цією Конвенцією. В свою чергу, до простих векселів № 32260368159, № 32260368152, № 32260368171, № 32260368188, № 32260368186 емітованих відповідачем 01.02.2000 року застосовуються положення Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї).

Відповідно до ст. 16 Положення про переказний і простий вексель, яке затверджено Постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. №104/1341(яке застосовується до переказних векселів  № 713226031283, № 713226031284, № 713226031285, емітованих 09.02.1999 р.) особа, в якої знаходиться вексель, вважається законним векселедержателем, якщо її право базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Дана норма кореспондується з статтею 16 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (який застосовується до простих векселів № 32260368159, № 32260368152, № 32260368171, № 32260368188, № 32260368186 емітованих відповідачем 01.02.2000 року), зокрема згідно статті 16 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Як встановлено судом першої інстанції вищевказані векселі були передані позивачу на виконання цивільно-правової угоди без вчинення відповідного напису на векселях, що підтверджується договором комісії на продаж продукції від 25.07.2002 р., укладений між позивачем та ЗАТ «Енергоком-Сервіс», угодою про внесення змін і доповнень до цього договору від 01.08.2002 р. та актом прийому-передачі векселів від 12.08.2002р., на виконання яких позивач отримав від ЗАТ «Енергоком-Сервіс» п'ять простих і три переказних векселів (а.с.86-89), а також договором купівлі-продажу цінних паперів №19/03К/1К від 14.11.2003 року, укладеного між ТОВ «Кварта-Центр», ТОВ «Фінансова компанія «ДЕКРА» і позивачем та актом прийому-передачі цінних паперів до цього договору, на виконання якого позивач придбав два простих і три переказних векселів. Факт отримання зазначених векселів шляхом здійснення цивільно-правових угод без вчинення індосаменту визнається та не оспорюється позивачем.

Встановлений Положенням про переказний і простий вексель, яке затверджено Постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. №104/1341, а також Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі порядок передачі векселів не передбачає відчуження їх шляхом здійснення цивільно-правових угод, зокрема купівлі-продажу. Водночас чинне законодавство України не забороняє торгівлю векселями, але у цьому випадку послідовну передачу векселя слід вважати перерваною, і, якщо на векселі відсутній індосамент, питання, пов'язані із стягненням заборгованості за векселем, регулюються нормами цивільного права, а не вексельним законодавством, оскільки у таких випадках вексель втрачає свою силу і набуває статусу боргового документа (також див. п. 13 інформаційного листа ВГСУ від 13.02.2002 р. N 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»).

З огляду на наведені положення Уніфікованого закону та Положення про переказний і простий вексель, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в зв'язку з відсутністю безперервного ряду індосаментів послідовну передачу простих векселів  № 32260368159, № 32260368152, № 32260368171, № 32260368188, № 32260368186 та переказних векселів № 713226031283, № 713226031284, № 713226031285 слід вважати перерваною, а отже твердження апелянта, щодо передачі векселів на підставі бланкового індосаменту є помилковими. Вищезазначені векселі втратили свою силу та набули статусу боргового документа.

Питання, пов'язані із стягненням заборгованості за векселям регулюються загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202 - 211, 215 - 236, 509 - 609 Цивільного кодексу України), тобто в даному випадку, як вірно зазначено судом першої інстанції, векселедержатель у відповідності з нормами цивільного права, має право стягувати заборгованість за векселями, які набули статусу боргових документів, лише з векселедавця (юридичної особи або фізичної особи, яка видала простий або переказний вексель), тобто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ № N 16/77-06 від 23.01.2007 р.). При цьому судом враховано, що відповідно до змісту статті 11 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі передача векселів іншим способом ніж вчинення індосаменту має наслідки лише звичайної цесії.

За таких обставин, виходячи з вимог ч. 1 статті 517 Цивільного кодексу України щодо доказів прав нового кредитора у зобов'язанні, первісний кредитор повинен передати відповідачу документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, при відступленні права вимоги не відбувається припинення або зміна зобов'язання, а лише змінюється кредитор в зобов'язанні.

Згідно з приписами статті 11 вказаного Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є  договори та інші правочини.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що право на отримання платежів виникло у позивача, починаючи з 01.01.2005 року.

За правилами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

22.02.2007 р. позивач пред'явив зазначені векселі відповідачу до оплати, направивши на його адресу супровідним листом від 22.02.2007 р., вихідний № 045/1211, по два примірники Акту пред'явлення до оплати на кожний з восьми векселів. Всі акти датовані 09.02.2007 р. До матеріалів справи долучені належні копії листа та актів, а також докази направлення їх на адресу відповідача (а.с. 20-30).

Таким чином, в розумінні статті 514, частини 1 статті 517, частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, судом вірно встановлено, що строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати заборгованості згідно векселів настав 29.02.2007 року.

Наявність у позивача боргових документів, виданих відповідачем, в розумінні положень статті 545 Цивільного кодексу України, свідчить про обов'язок емітента цінних паперів (відповідача) сплатити позивачу суму коштів, зазначену в вищевказаних боргових документах відповідно до зобов'язання.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, щодо пропуску позивачем права вимоги до індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептантів, колегією не приймаються до уваги, оскільки векселедержатель у відповідності з нормами цивільного права, має право стягувати заборгованість за векселями, які набули статусу боргових документів, лише з векселедавця.

Твердження апелянта, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки стягнув суму боргу в розмірі 87000 грн., а не заборгованість за вексельним зобов'язанням, колегією до уваги не приймаються, як безпідставні. Предметом позову у даній справі (позовною вимогою) є матеріально правова вимога до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі 87000 грн., що спрямована на відновлення становища, що існувало до порушення прав позивача, а саме, несплати коштів за вимогою останнього. А отже, задовольняючи позов про стягнення коштів, суд першої інстанції за межи заявлених вимог не вийшов.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та обґрунтовано стягнув з стягнув з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ВАТ «Прикарпаттяобленерго» 87000,00 грн. боргу і вважає, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2009.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2009 у справі № 42/122-37/476 - без змін.

2. Матеріали справи № 42/122-37/476 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 13.07.09 (відправлено)